НПК до сімейного кодексу

правову допомогу не лише при вирішенні у суді сімейних спорів (про визнання батьківства, стягнення аліментів, відібрання дитини тощо). Та обставина, що неповнолітня особа є матір'ю чи батьком, дає їй право на безоплатну правову допомогу при вирішенні у суді будь-якої іншої справи, у якій вона є позивачем чи відповідачем.

Стаття 157. Вирішення батьками питань щодо виховання дитини

1.Питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

2.Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобо-

в'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

3. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

311

РОЗДІЛ III___________________________Глава 13

4. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

1. Виховання дитини відноситься до найважливіших питань життя сім'ї, тому має вирішуватися матір'ю та батьком

спільно. Це загальне законодавче правило відповідає конституційним засадам рівності прав та обов'язків жінки і чоловіка.

Паритетність у виборі форм, методів виховання, виборі навчального закладу, визначенні конфесійної належності зумовлює необхідність порозуміння між матір'ю та батьком дитини. На жаль, численними є випадки самоусунення, найчастіше саме з боку батька, від участі у вихованні дитини. Ця обставина зумовлює покладення обов'язку по вихованню дитини фактично на плечі одного з батьків, як правило, матері.

Відсутність батьківської лінії виховання, особливо щодо хлопчиків, справляє на них негативний вплив, а брак материнської любові є психологічною травмою на все життя.

Якщо батьком є той, хто з матір'ю дитини не перебуває в шлюбі, участі у вихованні дитини він, здебільшого, не бере. Найчастіше це є наслідком затяжного судового процесу про визнання батьківства, який остаточно віддаляє близьких людей.

Відповідно до частини третьої статті 9 Конвенції про права дитини, дитина, яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це

суперечить інтересам дитини.

Життєва порада: дитина має природну потребу і право спілкуватися з батьком. Треба стерпіти образу, пов'язану з нешлюбним материнством і відмовою від шлюбу чи з розірванням шлюбу, і, застерігаючи себе від майбутніх докорів сумління, не перешкоджати його особистим контактам з ди-

312

Стаття 157

тиною. В інтересах дитини треба зробити все, щоб батько у неї був не лише як запис у свідоцтві про народження.

Р. тричі добивався зустрічі з дитиною, але кожен раз дитину ховали від нього. Після четвертої невдалої спроби він уже ніколи до дитини не приходив.

2. Правило частини другої статті 157 СК додатково підкреслює обов'язок того з батьків, хто проживає окремо від дитини, брати участь у її вихованні, хоча збереження у нього цього обов'язку прямо випливає зі статті 141 СК.

Брати участь у вихованні дитини можна по-різному: через листування, телефонні розмови тощо. У цій статті наголошується на прямих контактах з дитиною, тобто на побаченні з нею, що є основною формою особистого спілкування.

3. Праву того з батьків, хто проживає окремо від дитини, кореспондує обов'язок того, з ким проживає дитина, не чинити йому перешкод у здійсненні свого права.

Л. поїхала в Італію на заробітки, семирічна дочка залишилася з батьком, бабусею та дідусем. Л. систематично телефонувала, передавала гроші. Коли через три роки повернулася до Львова, її не допустили до дитини, дівчинці було заборонено спілкуватися з матір'ю навіть по телефону.

Тривала відсутність матері не звільняє її від обов'язку виховувати дитину і не позбавляє її права на особисте спілкування з нею.

Щоб не травмувати маму, Н. таємно щотижня зустрічався з батьком. Виграшу від заборони синові спілкуватися з батьком мати не одержала. Навпаки, Н. привчився говорити неправду. Крім того, вона позбавила себе будь-якої інформації про характер цих зустрічей і можливості впливу на них.

4. Створення	перешкод	у спілкуванні з дитиною за місцем
її проживання	не виключає		права батька (найчастіше саме він
є скривдженою	особою)	побачитися з дитиною у дитячому
садку, школі	чи у закладі		охорони здоров'я.

Той, з ким проживає дитина, не може вимагати від керівників цих закладів створити батькові чи матері перешкоди у спілкуванні з дитиною. Адже, як уже зазначалося, окреме

313

РОЗДІЛ III

Глава 13

проживання одного з батьків не зменшує обсягу його обов'язків та прав щодо дитини.

5. Відповідно до частини другої статті 15 Закону України лПро охорону дитинстваы, батьки, які проживають окремо від дитини, мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Така законодавча норма є помилковою. Виходить, що у прикладі з Л. їй належить наперед звернутись до суду і лише

тоді, коли суд визнає, що її спілкування з дитиною не зашкодить її вихованню, вона одержить відповідне право. Отже, зі статті 15 цього Закону випливає, що у кожному випадку спілкування матері чи батька з дитиною, з якою вони не проживають, є шкідливим для неї.

Логіка правила частини третьої статті 157 СК є іншою: поведінка того з батьків, хто проживає окремо, не вважається неправомірною. Навпаки, неправомірною є поведінка того, хто перешкоджає матері чи батькові бачитися з дитиною.

6. Спілкування з матір'ю та батьком - це право, а не обо- в'язок дитини. Якщо дитина через певні обставини відмовляється бачитися з матір'ю чи батьком, силувати її ніхто не має права. Такий примус був би актом неповаги до дитини.

Восьмирічна С. була свідком жорстокого побиття матері. Перенісши переляк, вона боялася батька, категорично заперечуючи можливість зустрічі з ним.

У такій ситуації зміни у ставленні до батька можуть настати лише з часом.

7. Чи має право мати дитини звернутися з позовом до батька про спонукання його до реального виконання обов'язку брати участь у вихованні дитини? Відповідно до статті 154 СК мати має право звернутися до суду з позовом про захист прав та інтересів дитини.

314

Після розірвання шлюбу Ш. протягом року жодного разу не зустрічався з донькою. Т. дуже серйозно переживала розлуку з батьком. Вона видивлялася у вікно, коли він ішов на ро-

Стаття 158

боту і повертався а неї до свого нового дому, готувала йому маленькі подарунки, за якими він так і не прийшов.

За таких умов мати має право вимагати захисту права Т. на належне батьківське виховання. Не виключено, що сам факт пред'явлення матір'ю цього позову буде достатнім для усвідомлення батьком своєї неправоти.

Задовольняючи позов, суд має визначити дні, години, місце спілкування батька з дитиною. Звичайно, було б добре, якби дитина про наявність такого рішення суду не знала.

Стаття 158. Вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї

1. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлен-

ня до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

2. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішен-

ня органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

1. За статтею 65 КпШС за відсутності згоди того з батьків, з ким дитина проживає, на побачення з нею другого з батьків, спір вирішувався органом опіки та піклування з участю батьків. І лише у разі невиконання лвказівокы органу опіки та піклування другий з батьків мав право звернутися за вирішенням спору до суду.

За статтею 19 СК звернення за захистом до органу опіки та піклування перестало бути обов'язковою досудовою процедурою. Ця обставина, очевидно, призведе до зменшення кількості справ, які подаватимуться на його розгляд.

315

РОЗДІЛ III

Глава 13

2. Орган опіки та піклування може визначити місце зустрічі батька з дитиною (за місцем проживання когось із них чи іншої особи), періодичність та тривалість їх. Може надати їм можливість більш тривалого спілкування у свята чи вихідні дні, а також під час відпустки чи канікул.

Рішення органу опіки та піклування має базуватися на достовірній інформації про найрізноманітніші обставини, які можуть мати істотне значення.

3. Рішення органу опіки та піклування не включено до числа виконавчих документів, які приймаються органами державної виконавчої служби до виконання. Отже, немає органу, який виконував би це рішення примусово.

Тому обов'язковість виконання рішення органу опіки та піклування пов'язується лише з усвідомленням одним з батьків цього нового для нього обов'язку.

За рішенням органу опіки та піклування А. було дозволено щотижня у неділю бачитися з дочкою. Щотижня А. приїжджав зі Львова до Ужгорода, але на телефонні дзвінки ніхто

не відповідав, двері квартири жодного разу перед ним не були відчинені. Так повторювалось понад півроку.

У частині другій статті 158 СК вперше передбачена можливість відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі невиконання рішення органу опіки та піклування, що буде ще однією гарантією забезпечення батьківських прав та обо- в'язків. Так, якщо батько витратився на приїзд, на проживання в готелі, але мати дитини без будь-яких пояснень не

створила можливості для побачення з дитиною, він матиме право на відшкодування понесених витрат, а також на грошову сатисфакцію завданих душевних страждань.

Стаття 159. Вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї

1. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиля-

316

Стаття 159

ється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

2. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

3.За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.

4.У разі ухилення від виконання рішення суду особою,

зякою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання

зним.

5. Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

1. Стаття 159 СК встановлює право того з батьків, хто проживає окремо від дитини, на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні.

Г. після розірвання шлюбу переїхав до іншого міста. Обов'я- зок по утриманню дитини виконував належним чином. Певний час він приїжджав до дитини, мав необмежену можливість спілкуватися з нею.

Ситуація змінилася після того, як Г. одружився вдруге. Мати і бабуся не впускали його в квартиру. Протягом року батько не бачився з дитиною.

Часто Г. годинами вистоював біля будинку в надії випадково побачити доньку. Писав листи, шукав посередників для урегулювання конфлікту, але усі його старання не дали бажаного результату.

У такій ситуації можна вважати, що Г. вжив усіх заходів для добровільного залагодження спору, а тому має і юридич-

не, і моральне право на судовий захист.

317

РОЗДІЛ III___________________________Глава 13

2. Позов про усунення перешкод - це позов негаторний1, тобто позов про заперечення поведінки особи, яка чинить перешкоди іншому у здійсненні ним свого права.

Як зазначалося, подання позову до суду, не обумовлене необхідністю попереднього звернення за захистом до органу опіки та піклування.

3. У процесі підготовки справи до слухання судом має бути одержаний висновок органу опіки та піклування щодо можливості повного або часткового задоволення позову.

Справа має слухатися судом за участю представника цього органу. З урахуванням віку та стану здоров'я дитина має право висловити свою думку щодо заявленого позову.

4. Якщо попередньо справа була розглянута органом опіки та піклування і його рішення почало виконуватися, суд, у про-

вадженні якого є відповідний позов, має право винести ухвалу про продовження такого виконання до набрання чинності рішення суду. У частину третю статті 159 СК вкралася прикра помилка: замість слова лпродовжитиы записано слово лзупинитиы. До внесення відповідної поправки виходом із ситуації буде застосування принципу розумності (частина дев'я- та статті 7 СК).

5. Чи має право суд заборонити одному із батьків спілкуватися з дитиною?

Насамперед, слід звернути увагу, що існують різні способи спілкування, зокрема через бабусю чи дідуся. Особисте спілкування - це не обов'язково зустрічі, тобто прямі контакти.

Тому з урахуванням конкретних обставин суд може лише звузити способи особистого спілкування, заборонивши на певний час зустрічі з дитиною. У цьому випадку залишається можливість листування, телефонних розмов.

Після кожної зустрічі з батьком п'ятирічна дівчинка довго плакала, годинами стояла біля вікна, дивлячись йому услід. Піклуючись про психічне здоров'я дитини, мати заборонила батьківські відвідини. А в суді наполягала на відмові колишньому чоловікові у позові про побачення з дитиною.

У такій ситуації позбавлення батька спілкування з дитиною - це санкція з розряду тих, які застосовуються у разі по-

1 лат. пе?&іог - той, хто заперечує.

318

Стаття 160

вбавлення батьківських прав. Але позбавлення батьківських прав - завжди результат вини.

Тому, якщо дитина важко переносить розлуку з батьком чи матір'ю, слід не закріпляти цю розлуку, а шукати інших шляхів порозуміння з дитиною. Згодом, коли дитина виросте,

вона неодмінно буде вдячна матері за збережену батьківську любов.

Незважаючи на рішення суду, яким Я. була зобов'язана забезпечити щонедільні зустрічі сина з батьком, вона уперто не виконувала його.

На захист своїх прав і прав дитини Д. пред'явив позов про передачу дитини на проживання з ним. Суд задовольнив позов.

Це рішення було підтримане Пленумом Верховного Суду УРСР.

У частині четвертій статті 159 СК така позиція судової практики, яка була, по суті, результатом застосуванням аналогії права, одержала своє законодавче закріплення.

Тому у разі ухилення одного із батьків від виконання рішення суду про визначення порядку здійснення другим з батьків свого права на особисте виховання дитини, місце проживання дитини може бути змінене.

Додатково винний може бути притягнутий до відповідальності за неповагу до суду.

6. Позов про усунення перешкод у здійсненні батьківського права на спілкування з дитиною може бути пред'явлено

матір'ю чи батьком до баби, діда або іншої особи, з якою дитина проживає відповідно до рішення суду чи рішення органу опіки та піклування.

Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини

1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

319

РОЗДІЛ III

Глава 13

3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

1. Жити разом із батьками - природна потреба і природне право кожної дитини. Однак різноманітні життєві ситуації (виїзд батьків за кордон, позбавлення волі, розірвання шлюбу, тяжка хвороба) породжують необхідність розлуки з матір'ю, батьком чи одним із них.

Зміна місця проживання дитини - завжди травма для неї. Якщо виникає необхідність визначити для дитини нове місце проживання, це має вирішуватися обома батьками.

Якщо дитина ще не досягла десяти років, вона не визнається самостійним, рівноправним учасником переговорного процесу, хоча її думка має бути вислухана.

2. Згода матері та батька щодо місця проживання дитини може бути усною або письмовою. Незалежно від форми волевиявлення, йдеться про домовленість, тобто договір. Отже,

стаття 160 СК визначає окремий вид і предмет договору - договір про визначення місця проживання дитини.

Батьки можуть домовитися про те, що дитина житиме з одним із них, бабусею, іншим родичем чи в спецшколі-інтерна-

ті. Такий договір, як і будь-який інший, не може бути змінений за волею одного з батьків.

3. Дитина, яка досягла десяти років, має бути запрошена до столу переговорів.

Вона має не лише право бути вислуханою і почутою, а й має право брати активну участь у вирішенні своєї долі.

4. Стаття 160 СК сформульована на засадах консенсусу: мати, батько, дитина мають шукати такого вирішення ситуації, яке задовольняло би їх усіх. До тих пір, поки хтось із них не погодиться на запропонований варіант, питання визначення місця проживання дитини залишається невирішеним.

Якщо ж воля дитини буде знехтувана (наприклад, батьки силоміць віддадуть її до музичної школи-інтернату чи до далекого родича), вона має право сама звернутися за захистом до органу опіки та піклування.

Декому може здатися, що це міф. Однак повага до дитини виключає інший варіант вирішення проблеми.

320

Стаття 160

5. За статтею 17 Цивільного кодексу 1963 р. місцем проживання дитини у віці до 15-ти років визнавалося місце проживання її батьків або опікуна.

У частині третій статті 160 СК відтворено це важливе правило, але з необхідним уточненням: дитина, якій виповнилося чотирнадцять років, сама визначає своє місце проживання.

Ця норма є виразом поваги до дитини. Водночас вона є відповідним стимулом для батьків до належного виконання ними своїх обов'язків, під загрозою переїзду дитини до діда, баби чи інших родичів.

На консультацію у розпачі прийшла Д.: лЩо мені робити, чоловік розлучився і зараз 17-річну дочку заманює до себе. А я не пускаюы.

Тримати майже дорослу дочку біля себе силоміць - не лише незаконно, а й неправильно.

Треба миром вирядити дочку, адже лише у цьому разі можна розраховувати на її повернення або на те, що дочка буде своєрідним місіонером, не даючи відносинам між матір'ю та батьком стати невідворотно ворожими.

6. Незважаючи на те, що у частині третій статті 160 СК право дитини на вибір місця проживання зумовлене окремим проживанням батьків, це право, з точки зору розумності, має

їй належати і тоді, коли батьки проживають спільно.

Чи може така дитина мати право на власні помилки? Звичайно. Однак батьки зобов'язані належним чином управляти та керувати дитиною, з метою здійснення нею своїх прав

(стаття 5 Конвенції про права дитини). Тобто вони повинні робити все можливе, щоб негативні наслідки дитячих помилок були якнайменшими.

Дитина, якій виповнилося чотирнадцять років, мала би мати паспорт громадянина України. Той, хто здобув загальну середню освіту, має право продовжити навчання у вищому

навчальному закладі навіть за межами місця свого постійного проживання. Це значить, що така дитина має право покинути батьківський дім і переселитися до іншого міста, іншого помешкання.

Чотирнадцятирічний має достатній обсяг цивільної дієздатності, тому має бути вільним у праві визначати свою подальшу долю.

21 3-132

321

РОЗДІЛ III

Глава 13

Отже, проблема не в тому, щоби не допускати законодавчого закріплення прав такої дитини на вибір місця проживан-

ня, а у тому, щоби дитина не мала причин для втечі з рідного дому.

7. Заслуговує на увагу питання про визначення місця проживання кількох дітей.

Апеляційний суд скасував рішення місцевого суду, за яким одна дитина була залишена з матір'ю, а друга - передана батькові. Це рішення було визнано необгрунтованим, оскільки суд не взяв до уваги взаємної прихильності дітей.

За загальним правилом, діти мали би проживати разом.

Але можливі і винятки, зумовлені різними обставинами. Якщо діти лрозділеніы між батьками, останні повинні робити все можливе для підтримання між братами та сестрами родинних дружніх відносин.

Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини

1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом.

При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх ба-

тьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

2. Суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, може своєю

аморальною поведінкою зашкодити розвиткові дитини.

3. Якщо суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона

322

Стаття 161

проживає, І передання її для опікування органові опіки та піклування.

1. Дитина, якій виповнилося чотирнадцять років, сама визначає своє місце проживання. Тому спір між матір'ю та батьком щодо місця її проживання є, з правової точки зору, безпредметним, а отже, не може розглядатися судом.

І не лише тому, що в цьому разі лправоы батьків порушувало би сферу реального права дитини, а й тому, що рішення суду, постановлене всупереч бажанню дитини, реально виконати неможливо. Адже чотирнадцятирічна дитина, лприсудженаы матері і силоміць приведена у її помешкання, завтра матиме право повернутися до батька.

Спір про місце проживання неповнолітньої дитини суд може розглядати лише тоді, коли дитина тримається біля себе

одним з батьків за допомогою фізичного чи психічного насильства.

2. Спори щодо місця проживання дитини між матір'ю та батьком, які проживають окремо, виникають відносно рідко. А між тими батьками, хто не перебував між собою у шлюбі, вони взагалі не зафіксовані.

Порівняно невелика кількість таких спорів між тими, чий шлюб розірваний, пояснюється кількома причинами. Якщо чоловік має достатнє почуття власної гідності та щонаймен-

ший шанс оселитися на новому місці, він, незалежно від того, ким був у судовому процесі про розірвання шлюбу - позивачем чи відповідачем, як правило, залишає дім. Оскільки за його межами - часто непевність або невідомість, туди дитину не візьмеш. За таких обставин проблема щодо подальшого місця проживання дитини, як правило, не виникає.

Так, із 4000 справ про розірвання шлюбу, проаналізованих декілька років тому, чоловіки лише у двох випадках розпочинали спір про місце проживання дитини.

Невелика кількість таких спорів є, певно, результатом усвідомлення того, що судовий спір може лише поглибити конфліктну ситуацію. Тому мати і батько повинні намагатися мирно вирішити дуже складне питання щодо подальшого місця проживання дитини.

21-3-132

323