2.Теорії утилітаризму та деонтичної етики (і.Бентам, д.С. Міль,і.Кант)

2.1.Утилітаризм (від лат. utilitas – користь) і означає теорію користі. Сам термін належить англійському філософу Д. С. Міллю (1806-1873). Його труд «Утилітаризм» (1863) заснував даний напрямок. Однак головні поло-ження раніше були розроблені його вчителем Дж. Бентамом (1748-1832) у трактаті «Введення в підставу моральності і законодавства» (1780, друк. 1789) [12].

Насамперед Дж.Бентам узагальнено позначив принцип користі як най-більшого (можливого) щастя або благоденства людини. Він затверджує, що «користь як найбільше щастя повинне бути щирою метою людської дії особ-ливо метою урядовців влади»[4]. Формулювання принципу користі не належить Бентаму, і він ніколи не приписував її собі. Вона проходить через усе XVIII ст., починаючи з Ф. Хатчесона, Ч. Беккарія, Д. Пристлі, К. Гельвеція й ін. Однак саме Бентам додав їй принципове значення для побудови теорії цивільної мо-ралі. У наслідку Д.С.Міль розвив цей принцип в галузі економічної діяльності, додавши утилітаризму статус концепції.

Основні закони морального вибору в прийнятті чоловіком рішення і зді-йснення вчинку (у тому числі й в економічний діяльності) Миль розглядає як ієрархію головного принципу користі, такі закони як - сприяння благу, спра-ведливості, правила «не шкодь», «протидій нещастю», «дотримуй ін-тере-сів ближніх». сюди ж, можна віднести і заповіді Декалогу.

Д.С.Міль розглядає користь як благо, тобто як служіння колективним інтересам. І, таким чином, він охоче визнає й приймає відомий в той час ка-тегоричний імператив І.Канта, - але з певним додаванням [39]. Міль розвиває кантівську формулу з єдиною метою – запобігти можливі егоїстичні інтерпре-тації «Категоричного імперативу», які цілком можливі при однобічному спри-йнятті теорії Канта. Однак разом з цим Міль визнає, що людині рідко доводи-ться діяти саме в напрямку громадської користі: не в усіх є матеріальні можли-вості робити великомасштабні благодійні проекти. В результаті Міль, як і Бен-там, уважає, що люди як правило прагнуть до особистої користі, і загальне бла-го складається із прагнень різних людей, які реалізують свої приватні інтереси. Таким чином, загальне добро виявляється сумарним підсумком приватних благ.

Користь як вимога дотримання прав людини конкретизується Мілем і у вченні про справедливість. Міль пропонує таке поняття як справедливість, сутність якого задається поняттям права. Справедливість, уважає він, полягає в збереженні status quo (існуючого положення речей). Зі справедливістю зв’язані вимоги – подяки: усім відповідай добром на добро; відплати (або покарання): усім відплачуй по заслугах; і неупередженості: відповідаючи як на добро, так і на зло, не дивися на обличчя. Всі вони також повинні прийматися в увагу люди-ною при здійсненні вибору й здійсненні вчинку.Проголошуючи загальне добро й справедливість як вищі принципи прояву користі, Міль, як і його попередник Бентам, підкреслював, що людина по-вина забезпечити хоча б своє приватне благо, у виді виконати в першу чергу свого професійного й соціального приз-начення; але виконати його із чисти-ми руками, по совісті - доброчесно.

Таким чином, «Утилітаризм – є індивідуальна морально-філософська концепція, яка сформулювала і затвердила нову моральну доктрину в бізнесі в умовах громадянського суспільства. Він вважає головним моральним принци-пом забезпечення «найбільшої користі для більшості» і дає моральну оцінку дії людини з погляду витрат і вигід від наслідків поведінки. Якщо вигоди перекри-вають витрати, тоді поводження вважається моральним. Якщо ні, то повод-ження розглядається як аморальне.

Однак, важлива теоретична дилема утилітаризму, яка стосується оцінки вчинків в галузі професійної діяльності в ХХ – ХХ1 столітті досі залишається не вирішеної. Оцінка вчинку повинна ґрунтуватися на результатах дії, причому дії, узятого автономно, як окремо здійсненого акту. Але в інтерпретації Міля до ць-ого не зводяться підстави оцінки: дотримання прав інших людей також припу-стимо розглядати в якості одного з результатів дії. Строго кажучи, права лю-дини виступають деяким стандартом, виконання якого ставиться кожній лю-дині в обов’язок. Більш того, кожна дія повинна в остаточному підсумку спі-ввідноситися із принципом користі, і цей принцип - теж певний стандарт для оцінки вчинків. Таким чином, перед нами два типи підстав оцінки: результат, до якого привів учинок, і стандарт, або правило, якому вчинок повинен від-повідати.

2.2. Деонтична етика (етики морального обов’язку) є однієї з найбільше важливих і іс-тотних напрямків у теорії моралі й етиці бізнесу. Вона пов’язана з філософією І.Канта (1724 -1804), його вченням про «Категоричний імператив», «Річ у собі», теорію «Максими» [33].Центральним у цьому підході є поняття права. Термін «право» використовується для визначення нормованого відно-шення людини до чого-небудь. Індивід має право, якщо правочинний діяти пев-ним чином, або вступати з ким-небудь у деякі відносини. Права людини є по-тужним інст-рументом соціальної регуляції у кожний сфері діяльності, у тому числі і бі-знесі, їх призначення перебуває у тім, щоб забезпечувати для індивіда можли-вість вільного вибору цілі, або роду діяльності, і в тім, щоб га-рантувати і захищати цей вибір. Найбільш важливі серед різного роду прав лю-дини є моральні права. Цими правами володіють усі люди. тільки тому, що вони є людьми.Моральні права мають три особливості: 1.Вони тісно пов’язані з обов’язками.2. Вони забезпечують можливість індивідуального і рівного вибо-ру. 3.Вони утворять базу для виправдання образа дій одних осіб і для захисту і допомоги іншим особам. На відміну від утилітаризму кантовський підхід зо-середжений на внутрішніх мотивах дій. Неправда не припустима тому, що якщо ця дія зробиться загальним, то зв’язку між людьми спотворяться, люди втратять довіру друг до друга й суспільство розпадеться. Можна, звичайно, за-перечувати висновки Канта на тієї підставі, що неправда досить поширена, а суспільства проте не розпадаються. Але все-таки варто подумати про перс-пективу розвитку такого відношення. Адже одна з основних проблем в етиці бі-знесу те, що люди занадто легко придумують самі неймовірні обґрунтування дозволу для чогось не дозволеного іншим. З погляду етики бізнесу, мабуть, най-більше перспективна наступне фор-мулювання категоричного імперативу: « Поступай так, щоб людство, як у твоїй особі, так і в особі всякого іншого, розглядалося як мета й ніколи - як один тільки засіб». На жаль, у бізнесі це не особливо часте явище. Не менш важливо теорія «Максими» І.Канта, що відображає пошуки морального вибору людини в умовах дилеми «вигоди й загального блага». У цьому випадку, його позиція близька до утилітаризму, але на відміну від його, вона відображає вічні християнські істини «Не роби із іншими так, як би ти не хотів, щоб робили з тобою»

Значення теорії І.Канта для етики бізнесу важко переоцінити. І.Кант дале-ко просунув наше розуміння законам моральності, тому що зв’язав процес ух-валення етичного рішення з законами універсальної моралі і раціональності. Декларація цінності прав і свобод людини стали більшим внеском у розвиток не тільки демократії, концепції прав людини, але і етики бізнесу.