Висновок

Рушійними силами еволюції, за Дарвіном, є спадкова мінливість і природний добір. Мінливість служить основою утворення нових ознак у будові і функціях організмів, а спадковість закріплює ці ознаки. У результаті боротьби за існування відбувається переважно виживання і участь в розмноженні найбільш пристосованих особин, тобто природнийдобір, наслідком якого є виникнення нових видів. При цьому істотно, щопристосованість організмів до навколишнього середовища носить відносний характер. Як цілісне матеріалістичне вчення Дарвінізм здійснив переворот в біології, підірвав позиції креаціонізму і віталізму, надав у 2-й пол. XIX ст. величезний вплив на природничі тасуспільні науки, культуру в цілому. Проте ще за життя Дарвіна, разом з широким визнанням його теорії, в біології виникли різні течії антидарвінізму,які заперечували або різко обмежували роль природногодобору в еволюції і висували як головні сили, що призводять до появи нового виду, інші фактори. Полеміка щодо основних проблем еволюційноговчення продовжується і в сучасній науці.

423. Вчення про мікроеволюцію. Популяція як елементарна еволюційна одиниця.

3.1. Головні особливості вивчення мікроеволюції.

Біологічна еволюція - необоротний і до певної міри неспрямований історичний розвиток живої природи, що супроводжується зміною генетичного складу популяцій, формуванням адаптацій, утворенням та вимиранням видів, перетворенням біогеоценозів та біосфери в цілому.

Науці в першу чергу стали відомі закони еволюції, які застосовувалися до великих груп (макроеволюція) у великих геологічних інтервалах часу. Початкові ж стадії процесу (мікроеволюція), що діють при виникненні нових видів, залишалися маловивченими.

Мікроеволюція відбувається у популяціях. Це елементарна еволюційна одиниця. Термін «мікроеволюція» був вперше використаний Філіпченко (1927) як термін, що підкреслює значну відстань між еволюційними процесами великого масштабу і видоутворенням. У сучасному розумінні термін був використаний Добржанським (1937) та Тимофеєвим-Ресовським (1938).

Мікроеволюція – це еволюційні зміни, які йдуть всередині виду та приводять його до диференціювання, завершуючись видоутворенням.

У 30-ті роки розвивалася популяційна генетика. З'явилася можливість прямого експерименту при вивченні механізмів еволюції. (Завдяки дрозофілі стало можливим моделювати еволюційні ситуації та спостерігати еволюційні процеси через «лупу часу»).

Вчені отримували зміни в десятках поколінь дрозофіли та сотнях поколінь мікроорганізмів. А за такий час простежуються значні зміни, аж до репродуктивної ізоляції. Експеримент дозволяє до тонкощів описати механізми виникнення адаптацій.

3.2. Поняття «популяція».

У будь-якій області біологічного дослідження присутня одиниця, яка не підрозділяється далі. У генетиці - ген, у систематиці - вид. В еволюційному дослідженні - популяція.

43

Особини будь-якого виду розподілені у межах ареалу нерівномірно, завжди варіює також щільність. Є дві форми нерівномірності розподілу: «острівний» розподіл груп та форма «згущень». Центри найбільшого згущення особин виду називають, як правило, популяціями.

Крім того, що популяція – елементарна одиниця еволюційного процесу, вона є й основною формою існування виду. Виділяють кілька форм популяцій, з яких на особливу увагу заслуговують дві:

1) географічна популяція – група особин одного виду, що населяють простір з географічно однорідними умовами існування, у межах якого спостерігається єдиний ритм життєвих явищ та інші функціональні особливості, що створюють морфологічний тип, який відрізняє певну популяцію від подібних, які знаходяться в іншиїх географічних умовах (інколи цю форму популяції прирівнюють до підвиду);

2) екологічна популяція – сукупність особин одного виду, що мешкають у межах одного біогеоценозу. Цей термін часто заступається синонімічними назвами – місцева, або локальна популяція. За значенням останні відрізняються від попереднього тим, що така популяція одночасно може входити до складу кількох біогеоценозів (займає цілий біогеоценотичний комплекс).

Популяція -це мінімальна група особин одного виду, яка здатна самовідтворюватися, яка протягом еволюційно тривалого часу населяє певний простір, що утворює самостійну генетичну систему та формує власну екологічну нішу.

Таким чином передбачається, що популяція досить тривалий час піддається ізоляції високого рівня від інших аналогічних груп особин. Тобто популяція має свою власну еволюційну долю.

Визначення популяції стосується всіх груп організмів, крім вірусів