7. 4. Відносний характер адаптацій.

72

Досконалість будь-якого пристосування визначається зовнішнім середовищем, тому пристосування завжди є відносним. Пристосоване до певних умов, до певного рівня організації, воно не стає корисним на інших рівнях. Панцир наземних черепах – це надійний захист від багатьох ворогів, але він не ефективний проти хижих птахів, які здатні підняти черепаху у повітря та скинути на землю.

В різних умовах ступінь досконалості конкретних пристосувань завжди виявляється неоднаковою. У цьому є доказ відсутності «прагнення» до досконалості, яке приписували природі ранні еволюціоністи. Пристосування у конкретних умовах завжди досягає того ступеню, який є достатнім у порівнянні з пристосуваннями конкуруючих форм. Відносність пристосувань виявляється не тільки у просторі, але також у часі; останнє підтверджують факти вимирання численних органічних форм у минулі епохи розвитку біосфери.

Висновок

Еволюційні зміни - утворення нових популяцій і видів, поява або редукція органів, ускладнення або спрощення організації - по-суті лише різні сторони розвитку адаптацій. Цим визначається місце та значення проблеми адаптацій в еволюційному вченні. Доцільність живої природи складається у результаті історичного розвитку видів у певних умовах. Тому вона завжди відносна та непостійна.

8. Вид - основний етап еволюційного процесу.

Сучасне формулювання поняття “вид“:

Вид - це якісний етап процесу еволюції. Це сукупність особин, що мають спільні морфофізиологічні ознаки та об'єднуються можливістю схрещування одна з одною (критерій схрещування не відноситься до облігатно-партеногенетичних та агамним форм), що формують систему популяцій, які утворюють спільний (суцільний або частково розірваний) ареал. У природних умовах види зазвичай відокремлені один від одного та являють собою генетично стійкі системи.

73

Вид представляє так само систему популяцій, які формують сукупність екологічних ніш в існуючих біогеоценозах. Ця система популяцій володіє загальною еволюційною долею. Більшість видів політипічна, тобто представлена групами різноманітних за багатьма морфофізіологічними ознаками, особин.

Найважливішою ознакою виду служить його генетична стійкість у природних умовах, що обумовлює незалежність еволюційної долі.

8.1. Критерії виду, тобто критерії, що враховуються для диференціювання видів.

1. Морфологічні відмінності.

Близькі види можуть слабо або значно відрізняться морфологічно.

Прикладів значної різниці між видами багато, але інтерес представляють випадки глибокої морфологічної схожості.

Раніше до одного виду під назвою малярійний комар Anopheles maculipennis відносили групу з 6 видів-двійників. Зовні вони не мають відмінностей. Відомі для цих видів відмінності стосуються структури яєць, числа та гіллястості щетинок у личинок. Види-двійники існують і серед птахів, рептилій, тобто, ступінь помітних морфологічних відмінностей не може служити надійним критерієм видової самостійності.

2. Фізіолого-біохімічні відмінності між близькими видами зазвичай менше, ніж між видами філогенетично далекими.

Відомо, що синтез певних високомолекулярних органічних речовин властивий лише для окремих груп видів. Так, наприклад, за здатністю утворювати та накопичувати алкалоїди, розрізняються види рослин у межах родини пасльонових, складноцвітих, лілійних, орхидних.

Розвиток молекулярної біології в останні 10-річчя дозволив вивчити будову ряду пігментів крові у тварин. Було встановлено тонку будову молекул гемоглобіну та інших пігментів, і виявлено значну подібність цих структур у систематично близьких видів. Цей же висновок справедливий по відношенню до інсуліну, виявленого тільки у хордових.

74

Приклади переконливі. Але чи можна вважати фізіолого–біохімічний критерій одним з найбільш важливих та надійних при розмежуванні видів?

Неможна, адже існує значна внутрішньовидова мінливість практично всіх фізіолого-біохімічних показників, починаючи з теплостійкості тканин, характерних для даного виду, до послідовності амінокислот та окремих ділянок ДНК.

3. Географічні відмінності між видами полягають у відносній самостійності ареалу кожного виду. Для кожного виду властиві свої межі придатних для існування умов, своя історія виникнення, яка визначає межі та розмір ареалу, свої специфічні взаємодії з видами-конкурентами. Однак географічний критерій не можна вважати універсальним для характеристики видів у природі. По-перше, існують види, ареали яких співпадають. По-друге, для видів-космополітів характеристика видового ареалу втрачає суть. По-третє, визначення ареалу не існує у видів, які швидко розселяються (муха домова, хатній горобець)

Тобто, географічний критерій теж не являється універсальним критерієм виду.

4. Генетична єдність – головний критерій виду.

Цілісність виду як динамічної системи в еволюції базується на можливості нівелювання відмінностей, які виникають в популяціях шляхом схрещування. Як би не були ізольовані окремі популяції та підвиди, потік генетичної інформації між ними завжди існує. Навіть одиничні міграції особин із популяції в популяцію, повторюючись впродовж сотень тисяч поколінь, створюють той потік генів. Це забезпечує інтеграцію відносно ізольованих генофондів окремих популяцій.

Звичайно, при відсутності обміну гамет (у агамних форм, облігатнопартеногенетичних та тих, для яких характерно самозапліднення), не виникає такої генетичної єдності особин, що створює об’єктивні труднощі при розмежуванні видів.

Єдність виду не порушується навіть в тому випадку, якщо по будь-яким причинам межі між сусідніми видами виявляються нечіткими. Це пов’язано з тим, що особини близьких видів за певних умов іноді можуть схрещуватися одне з одним і давати плідне потомство в деяких комбінаціях. Однак, крім гібридної зони, не спостерігається порушення будови обох видів як самостійних генетичних систем:

75

види виявляються не генетично закритими системами, а генетично стійкими системами.

Єдність та «еволюційна доля» виду визначають його специфічне місце у біогеоценозах. У природі немає двох видів з однаковим набором адаптацій. Це різноманіття адаптацій робить кожен вид унікальним та визначає можливість формування кожним видом своєї екологічної ніші, як суми екологічних ніш окремих популяцій, які складають вид.