Висновок.

Найсуттєвішим етапом на шляху розвитку Людини розумної стала поява трудової діяльності, виробництво знарядь праці; ця подія є якісним стрибком, поворотним моментом від історії біологічної (філогенезу) до історії соціальної.

Своєрідність еволюції роду Homo полягає у тому, що біологічні еволюційні чинники поступово втрачають своє провідне значення, поступаючись соціальним чинникам. Людина розумна, яка виникла як частина тваринного світу, в результаті

117

суспільно-історичного розвитку, настільки виділилася з природи, що придбала владу над нею.Наскільки розумно і далекоглядно зуміє людина використати цю владу - питання майбутнього.

Заключне слово

На сучасному етапі немає упевненості в тому, що теорія еволюції вирішила всі проблеми та на всі запитання має готові відповіді. Розвиток науки визначає постановку нових проблем перед будь-якою, найдосконалішою закінченою науковою теорією. Дарвінізм не є виключенням з цього правила. У процесі вирішення проблем, які виникають в еволюційному вченні, або поглиблюються та деталізуються вже сформульовані точки зору, або з’ясовуються обмеження дії закономірностей, які вважали загальними, або відкривають нові закономірності. Розглянемо деякі проблеми, які виявляються недостатньо вирішеними.

1. Проблема спрямованості еволюції певної групи. Проблема еволюції Дарвіна основана на аналізі розвитку випадкових явищ, тобто у сучасному розумінні – на відборі мутацій, які виникли та проявилися випадково та які виявилися корисними у даних умовах. Проти цієї концепції існує концепція реалізації нібито існуючих внутрішніх законів (концепція номогенезу Л. С. Берга), а також концепція прямолінійного розвитку (концепція ортогенезу Т. Еймер).

Чи підтверджує останню концепцію приклад прямолінійного розвитку однопалої кінцівки коня з п’ятипалої? Чи може цей приклад бути доказом “внутрішньої закономірності” втрати пальців ноги?

Теорія еволюції пояснює це явище таким чином: на кожному етапі еволюції добір залишав особин з особливостями, які виявляються кращими у певних умовах. При збереженні сталості умов направленість добору залишається сталою. Тобто напрям добору пояснюється матеріалістичними зовнішніми закономірностями – дією природного добору.

Але дія добору може відбуватися тільки при наявності онтогенетичних передумов. Наприклад, у істот з червоподібною формою тіла немає онтогенетичних

118

передумов для формування крил. Такі передумови є у ссавців. У людини немає передумов для формування китиці на хвості, адже вона не має хвоста.

Тобто, мінливість ознак та властивостей завжди виявляється обмеженою. Таким чином ми маємо справу із своєрідною системою заборон у еволюції. Ця система дійсно діє. Наприклад, еволюція не створила колеса, як ефективного засобу пересування, адже існує система структурно-механічних заборон.

В основі спрямованості еволюції лежить спрямована дія природного добору протягом багатьох поколінь, а з іншого боку – система заборон, яка обумовлюється організацією даної групи.

Тобто, сучасна теорія не тільки не спростовує, але й підкреслює спрямованість еволюції як необхідний наслідок дарвінівського тлумачення еволюції.

2. Монофілія та поліфілія. Принцип монофілії – походження груп від однієї предкової форми – основа філогенетичної систематики. Однак накопичення нових даних дозволяє обмежити сферу доцільності використання цього принципу. Висловлювання “походження від єдиного предка” неможна розуміти буквально. Вид походить не від однієї особини, а як мінімум, з однієї популяції.

Монофілетичною вважають групу, яка походить від однієї групи такого ж таксономічного рангу. Наприклад, ряд ластоногих походить від різних родин ряду хижих. Але їх неможна вважати поліфілетичною групою, адже вони походять від одного ряду.

У разі появи інформації про поліфілетичний характер походження таксонів, їх одразу необхідно розділити. Так, нещодавно було з’ясовано, що зайцеподібні, які раніше входили до ряду гризунів, за походженням стоять ближче до копитних. Тому зайцеподібні виділені у окремий ряд з монофілетичним минулим.

Однак існують приклади поліфілетичної еволюції на мікроеволюційному рівні. Доказом цього є відомі приклади появи видів шляхом аллополіплоїдії – гібридизації з наступним подвоєнням кількості хромосом. Інший шлях – партеногенез (у деяких трав’яних жаб). Інший яскравий приклад – група лишайників, які представляють комплекс з синьозелених водоростей та грибів аско-

119

або базидіоміцетів. Тобто цей клас (Lishenes), представлений 10000 видів, має поліфілетичне походження.

3. Сучасний сальтаціонізм. Дарвінізм визнає видоутворення, яке відбувається під дією спрямованого добору шляхом появи сотень та тисяч поколінь. Сальтаціонізм стверджує наявність раптового видоутворення без добору. Корені сальтаціонізму уходять в минуле, коли визнавалася можливість появи складних організмів з неорганічних речовин, або створення організмів надприродним шляхом.

Сучасні прихильники сальтаціонізму – Гоулд, Стенлі, Елдрідж. Вони висунули гіпотезу розвитку життя шляхом стрибків – так звана теорія пунктуалізму. Вони аргументують свої уявлення відсутністю перехідних форм у ряді випадків вивчення викопних залишків.

Сальтаціонізм на захист своїх уявлень про еволюцію має також свою позицію у молекулярній біології. Появу нових видів вони пояснюють випадковим занесенням цілих блоків генів від нижчих організмів до вищих за допомогою фагів та вірусів. Тобто є припущення появи крупних змін поза дією природного добору.

Іноді навіть появу людини пояснюють як результат поодиноких мутацій у районах з підвищеною радіацією у Африці (Корочкин, Ивановский, 1983).

Не можна повністю та категорично відкидати сальтації. Вони можливі та реальні. Але необхідно провести ретельні наукові дослідження. Зараз сальтації розглядаються як виключні, а не закономірні явища.

Окрім перелічених питань існують інші: проблема прояву еволюційних принципів на різних рівнях організації живого, з’ясування шляху від гена до фена (створення теорії індивідуального розвитку)…На даний час з кожним новим відкриттям у біології еволюційна теорія укріплюється.