7.3. Класифікація адаптацій.

Адаптації класифікують за походженням, приналежності до різних аспектів середовища, за масштабом.

Шляхи походження адаптацій.

а). Преадаптивні адаптації - адаптаційні явища, які виникають, випереджаючи існуючі умови. Мутаційний процес та схрещування призводять до накопичення в популяції прихованого (мобілізаційного) резерву спадкової мінливості. Один із прикладів перетворення в генофонді окремих мутацій, які раніше існували у прихованому вигляді, у адаптацію, - явище індустріального меланізму.

Деякі складні пристосування випереджають умови, за яких ці пристосування виявляться адаптаційними.

Приклад: наявність швів у черепі ссавців полегшує пологи, хоча їх виникнення не було пов'язано з живонародженням.

б). Адаптації, що виникли комбінативним шляхом.

Тут істотна взаємодія нових мутацій між собою та генотипом в цілому.

Схрещування особин дає різноманітні комбінації мутантного аллеля з іншими аллелями того самого та інших генів. Це призводить до зміни ефекту прояву мутацій шляхом взаємодії генів. При цьому може бути або посилення (компліментація), або пригнічування (епістаз) його прояву у фенотипі. У цих випадках створюється реальна можливість для швидкої зміни одних адаптацій на інші. Комбінативний шлях формування адаптацій найбільш поширений у природі.

в) Постадаптивний шлях пов'язаний з редукцією раніше розвиненої ознаки і переходом генів, що визначають її реалізацію, у рецесивний стан (або використанням раніше існуючого органу в інших цілях). При переході генів, що впливають на розвиток органів, які редукують, в рецесивний стан, вони

71

включаються у прихований резерв спадкової мінливості. Ці гени можуть періодично проявлятися у вигляді атавізмів. У разі позитивного зв'язку між такими генами та новими умовами середовища, вони можуть дати початок розвитку нових ознак і властивостей.

Так, вісцеральний скелет у предків хребетних складався з зябрових дуг, представлених нерозчленованими кільцями, які охоплюють передній кінець травної трубки. Вони служили опорою для травної трубки, перешкоджаючи її спаданню. У ході еволюції, з посиленням функцій дихання, зяброві дуги стають системою нагнітання рідини. У подальшій еволюції зяброві дуги беруть на себе функції хапання і перетворюються на щелепи.

Адаптації у різних середовищах.

Адаптації, пов'язані з одним з середовищ (генотипічне, онтогенетичне, популяційно-видове, біогеоценотичне), діє і на інших середовищах, тобто. всі адаптації підкоряються принципу мультифункціональності. Всі середовища тісно зв’язані між собою. Видовий склад біогеоценозу, визначаючи характер міжвидових відношень, впливає також на генотипічне та популяційне середовище. Дія природного добору на популяції приводить до змін також у біогеоценотичному середовищі, змінюючи характер міжвидових відношень.

Масштаби адаптацій. За масштабами адаптації діляться на:

а) спеціалізовані, придатні у вузьколокальних умовах життя виду (наприклад, будова язика мурахоїда);

б) загальні, придатні в широкому спектрі умов середовища та характерні для великих таксонів (наприклад, великі зміни у кровоносній та дихальній системі хребетних).

Спочатку загальні адаптації виникають як спеціалізовані, далі вони можуть виводити певні види на шлях широкої адаптивної радіації - арогенез. (Арогенез - напрямок еволюції, при якому, в результаті надбання нових крупних пристосувань, розвиток груп супроводжується розширенням адаптивної зони та виходом у інші природні зони). Перспективні загальні адаптації зазвичай зачіпають багато систем органів.