1. Характеристика принципів навчання рідної мови учнів із тпм.

2. Методичні принципи організації у років української мови.

1. Під дидактичними принципами в теорії навчання розу­міють найбільш важливі і загальні правила його побудови, кері­вництво ним з боку педагога, які створюють оптимальні умови для досягнення мети та вирішення її складових завдань, вису­нутих перед педагогічним процесом.

Тільки органічне поєднання всіх правил побудови та веден­ня педагогічного процесу, їх комплексна реалізація створюють найбільш сприятливі умови навчання пізнавально-мовленнєвій діяльності, роблять процес навчання психологічно комфортним для дітей та сприяють розкриттю їх інтелектуальних можливостей.

Розглянемо ці принципи.

1. Побудова навчання мови на основі врахування рівня мовленнєвого розвитку, типових та індивідуальних особливо­стей мовлення дитини.

Переважна більшість учнів підготовчого та першого класу спеціальної школи для дітей із ТПМ мають глибокий, грубо

59

виражений ЗНМ, який виражається в системному порушенні всіх компонентів мови. Типовими особливостями їхнього мов­лення є пізній початок його розвитку, бідність мовленнєвих засобів,утруднення спілкування. Разом із тим усі вони мають й індивідуальні особливості (різниця в кількості та характері порушених звуків, кількісному та якісному обсязі словника, сформованості граматичних навичок, різному досвіді спілку­вання). Це призводить до значної неоднорідності дитячого кон­тингенту як за мовленнєвим розвитком, так і за вторинними проявами (запас знань про навколишній світ, ступінь їх адек­ватності, рівень сформованості вербального мислення, стан мов­леннєвої уваги, пам'яті та інших психічних процесів).

Головними факторами, які визначають завдання, зміст та методи навчання мови в кожний окремий період, є типові, за­гальні для всіх учнів, характеристики їх мовлення. Наприк­лад, навчання грамоти починається за програмою лише після довготривалого підготовчого етапу, протягом якого у дітей фор­муються такі розумові операції, як абстрагування форми слова від його змісту, певні звукові узагальнення, навички звуко-складового аналізу та синтезу, уміння диференціювати звуко-складовий склад слова та ін.

Незалежно від індивідуальних особливостей мовлення, для всіх учнів важливим є формування мовних узагальнень, оволо­діння навичками мовленнєвої діяльності за аналогією, засвоєн­ня прийомів аналізу та синтезу мовного матеріалу. Отже, ти­пові прояви мовленнєвої недостатності в різних мовних компо­нентах потребують загального підходу до їх подолання.

Урахування ж особливостей стану мовлення окремих учнів стає можливим завдяки здійсненню індивідуального та дифе­ренційованого підходу до них на уроці або шляхом проведення індивідуальних занять.

У зміст індивідуальних занять на початку навчання входить обстеження мовлення дітей, розвиток моторики артикуляцій­ного апарату, уточнення та формування навичок правильної вимови і розрізнення звуків, подолання труднощів у вимові складних за будовою слів і речень, формування звукового аналі­зу слів.

60

Диференційований та індивідуальний підхід на уроці ви­ражається у наданні учням додаткової допомоги, методично правильному здійсненні контролю за проявом їхніх мовленнєвих особливостей, а також у різниці вимог до навичок та умінь дітей.

Спостереження за ходом мовленнєвого розвитку дітей у про­цесі навчання та спеціальне вивчення мовлення під час його обстеження спрямовані на виявлення як його типологічних, так і індивідуальних особливостей в учнів. Вчитель заносить резуль­тати обстеження та спостережень у картку, що дає змогу в кінці року оцінити динаміку розвитку мовлення учнів, допомагає спланувати напрямки та визначити зміст необхідної корекцій-ної роботи з кожним учнем.