17. Філософія марксизму

А) Філософія марксизму- це філософія створена Карлом Марксом та Фрідріхом Енгельса. Основними передумовами розвитку та утворення філософії марксизму були: природно - наукові, соціально-економічні, теоретичні. До соц-екон. відносяться, утвердження буржуазних відносин,структурна поляризація суспільства, вихід пролетаріату на політичну арену; До теоретичних - англ. політична економія, німецька класична філософія, соціологічна концепція англ, та франц. соціалістів. До природничо-наукових - великі досягнення в сфері природничих наук, відкриття законів збереження енергії, відкриття клітинної будови живих організмів, еволюційна теорія Дарвіна. Отже, марксизм являє собою закономірне явище в розвитку в суспільстві.

Б) Філософія марксизму - це філософія створена Карлом Марксом та Фрідріхом Енгельсом. Філософія марксизму також мала вчення про людину. Згідно з марксизмом, природне, духовне і соціальне в людині утворюють єдність. Людина - істота творча. Вона відрізняється від тварин тим, шо може перетворювати природу, а тварина лише пристосовується до природних умов. Людина - універсальна істота: все може стати предметом та знаряддям її життєдіяльності. Базисною формою існування і характеристикою людини виступає праця – процес, в якому людина регулює, контролює обмін речовин між собою і природою. Люди – суспільно-історичні істоти. Філософія марксизму стверджує те, що специфічні характеристики формуються в ході розвитку предметно-практичної діяльності. Узи, що поєднують людей в суспільстві, є соціально-виробничими зв'язками людей.

19.Філософська думка в Україні:

А) А) На всіх етапах розвитку укр.філ. її спецефічна традиція виражається в зосередженні на морально-етичній проблематиці, її кордоцентризмі. Ця традиція зароджена в рамках культури Київської Русі. Вагомий вплив на її розвиток мало хрещення Русі, яке залучило її до світової культури. Ця подія призвела до того, що через Візантію в культури давніх русичів входить антична філ., християн. літ-ра. Але основна маса населення продовжувала вірити у язичницьких богів. Це зумовило той факт, що філ. Київ.Русі на перших етапах розвитку мала більш просвітницький характер, тому давньоруські автори писали твори у вигляді послань, прововідей, звертань. Основною проблемою філ. цього періоду є людина, смисл її буття, розуміння людського щастя та шляхів його досягнення. Філ. думка періоду К.Р. виражена у джерелах: «Повість временних лет» (Х ст.), «Слово о полку Ігореві», «Ізборники Святослава», «Повчання» Володимира Мономаха, «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона, який вперше розглядає проблему смислу людського життя, свободи людини і світі. Однією з найяскравіших постатей серед діячів ХІІ ст. є Кирило Туровський, який також звертається до проблеми людини. В період XIV-XVІ ст. в літературі виражається одна із рис укр.світогляду - екзистенціональна орієнтація на внутрішнє, на духовне життя людини та поширюються ідеї ісіхазму – єднання людини з Богом шляхом внутрішього самозаглиблення. Проблеми моральної філософії знаходить своє продовження в Києво-Могилянській академії, яка була створена завдяки зусиллями митрополита Петра Могили у 1632 р. Тут завершується становлення професійної філософії. Більшість мислителей Академії тяжіли до антропологічної проблематики. Центральні проблеми в цей період - проблема духовного світу людини, ідея громадянського гуманізму.

Розвивається література полемістів (І. Вишенський), що боролися зі спробами ополячити укр. народ і привести його у католицьку віру. Класичний період розвитку укр.ф-ї – ХVІІ-ХІХ. Засновником вважають Г. Сковороду. ХІХ – укр. університетська ф-я. Продовження екзистенціальної традиції - М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко. Новітня українська ф-я – Микола Бердяєв, Леся Українка, М. Коцюбинскький, Павло Копнін, Лев Шестов.

Б) філософські погляди П. Юркевича.

Кордоцентричні та екзистенціальні мотиви знайшли своє втілення у філос.поглядах Памфіла Юркевича, який був представнииком Київської релігійно-філ. школи середини ХІХ ст. Саме на критиці раціоналіс-тичної тенденції у європейській філософії, релігії та моралі і створює він свою систему, яку називає «фі-лософією серця». У своїй роботі Юркевич розглядає серце трояко: як центр людської тілесної організації; як центр духовної діяльності людини; як осередок морального життя людини. Людину у її моральній і духовній свободі неможливо пояснити, виходячи з наукових законів, бо вона є неповторною, унікаль-ною особою. Не розум, а серце є джерелом морального діяння. Розум, голова керує нашим життям, але породжує його наше серце. Людина, яка не розуміє власне серце, не вміє слухати і бачити себе саму – така людина дивиться на світ чужими очима. І лише те знання, яке торкнулося нашого серця, залишається у ньому назавжди, лише це знання крізь час буде хвилювати нас, не залишаючи у спокої. Юркевич розробляв фі-ю особистої відпові-дальності кожної людини за своє майбутнє, філо-софію морального подвигу. Ці ідеї про зв'язок мора-льної поведінки з людською долею є звучними вимо-гам нашого часу. У вченні Юркевича продовжується традиція укр.класичної ф-ї, започаткованої ще Іларіо-ном, К. Туровським, згідно з якою серце є витоком всього людського життя.