22.Філософія екзистенціалізму

А) Екзистенціалізм є одним із напрямків сучасної західної філософії. Екзистенціалізм став розглядати людину як переживаючу,страждаючи істоту. Екзистенціалізм зародився в 20-ті рр 20 ст. між двома світовими війнами,розроблявся також під час і після другої світової війни. Катастрофічні історичні потрясіння,загибель багатьох людей загострило питання про про сенс людського життя та буття.Основними представниками екзистенціалізму: Мартін Хайдеггер, Карл Ясперс, Габріель Марсель, Альбер Камю, Жан Поль Сартр, Хосе Ортега-і-Гасет. Духовними попередниками екзистенціалізму вважають Паскаля, Достоєвський, Кєркегор. Існують 2 напрямки екзистенціалізму: атеїстичний - Хайдеггер, Камю, Сартр; християнський -Ясперс, Марсель.

Б) Екзистенціалізм є одним із напрямків сучасної західної філософії. Екзистенціалізм став розглядати людину як переживаючу, страждаючи істоту. Вихідний принцип екзистенціалізму - розглядати людину не іззовні, не як обєкт спостереження та вивчення, а із середини її духовного світу. Екзистенціалісти підкреслюють, що людське «я»не може звести до тілесних і психічних процесів, до якихось фізіологічних складових Людина - особливе буття - єдине, особливе буття, що здатне запитувати про самого себе і про буття взагалі. Для опису людського буття екзистенціалізму вживають не категорії об'єктивної науки, а суб’єктивні, емоційно - забарвлені поняття - екзистенціали: «страх», «абсурдність», «відчуженість», «покинутість», «смерть». Екзистенціали характеризують не світ у відриві від людини, а єдність світу і людини.

Екзистенціалізм виходить з того, що людина створює сама себе, знаходить свою сутність, вже існуючи; в ній існування передує сутності.

Екзистенціалізм надає також великого значення питанню про те, як людині перебороти панування загального над особистістю в суспільному житті.

24. Філософія позитивізму та постпозитивізму:

а) Перший, початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський. Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад: Ці та інші положення були викладені О. Контом в роботі «Курс позитивної філософії».- пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації;

- вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія); - у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.

Наприкінці XIX століття виникає філософія емпіріокритицизму (філософія критичного досвіду). Його творцями стали німецький фізик і філософ Ернст Мах і філософ Ріхард Авенаріус, які прагнули «очистити» досвід від зайвих допущень, що привносить суб'єкт, не випливаючи із самого досвіду. Свою позицію очищення досвіду від завантаженості його «об'єктивністю», «причинністю» вони обґрунтовували принципами економії мислення (Мах) та найменшої трати сил (Авенаріус).

З 20-х років XX сторіччя, виникає і розвивається неопозитивізм. Біля його витоків стояли пред-ставники так званого «Віденського гуртка» Моріц Шлік та Рудольф Карнап в Австрії, англійський неопозитивізм представлений Людвігом Вітгенштейном, що емігрував з Австрії, та Берт-раном Расселом, Львівско-Варшавську школу пре-дставляють К. Твардовський, Я. Лукасевич.

б) На зміну неопозитивізму приходить постпозитивізм, який розвивається у 60-70 рр. XX століття. Постпозитивізм звернувся до виявлення закономірностей діяльності по виробництву науко-вого знання. Натхненник постпозитивізму англійський філ. Карл Поппер, почав розглядати закономірності росту наукового знання шля-хом зміни однієї теорії іншою. Видатні представникі постпозитивізму - Томас Кун, Імре Лакатос, Пол Фейєрабенд, Стефан Тулмін. Кун запропонував образ науки як діяльності наукових співтовариств.Центральне для його концепції поняття «парадигма»концептуальна схема, що протягом певно-го часу визнається науковим співтовариством.