7. Вчення Платона:

а) Платон – обєктивний ідеаліст.

Значне місце у нього займає вчення про буття, згідно якому реальність розпадається на 2 сфери – світ ідей та світ речей. Ідеї являють собою зразки речей. Кожен предмет має свою ідею, свій еталон, відповідно до якого він виготовлений.

Ідеї Платона утворюють систему у вигляді піраміди, на вершині якої ідея блага, або ідея ідей, яка є причиною ідей, а ті в свою чергу причиною речей. Причиною ідей, їх множинності є вища сутність, яка не є буттям, і навіть недосяна для розуму – єдине, «ідея ідей».

Світ ідей – істинне буття. Якщо ідеї символізують для Платона прекрасне, то матерія навпаки – все негативне, зло. Матеріальний світ – «тінь» світу ідей, вторинний; Матерія є чимось невизначеним, безформним, що не має самостійного існування, що псує ідеї, є лише можливістю, а не дійсністю.

б) Платон вірив у переселення душ (метемпсихоз), він розробив так звану «теорію спогадів» - анамнезис, що є основою його гносеологічної концепції. Людина складається з безсмертної душі, що належить царству ідей, та смертного тіла, яке є вязницею душі.

Душі людей зберігають у собі спогади про істинний потойбічний світ ідей, звідки вони прийшли.До того як вселитися у тіло людини, душа перебувала у своєму чистому ідеальному стані, їй був відкритий світ ідей. Вселившись у смертне тіло, душа забуває те, що раніше знала.

Ідеї пізнаються за допомогою розуму, незалежно від чуттєво даного зовнішнього світу, який не може дати справжнього знання, істини, а лише думку про неї. Отже, істину можна пізнати тільки умосяжно (розумом).

8. Філософські погляди Аристотеля:

а) Аристотель критикує теорію ідей Платона, він заперечує самостійне існування загальних понять – ідей. У Платона кожній речі передує ідея, світ речей не має статусу буття, тоді як Арістотель підвів світ речей під онтологічну основу. Аристотель говорить про 2 субстанції – форма (ідеальна) та матерія. Зявляється також «поняття» - щось третинне, є похідним від речі. (Форма --- Матерія --- Річ: з’являється поняття). А у Платона поняття – та ж сама ідея.

Арістотель вважав, що сутності речей не можуть існувати окремо від самих речей. Тому реальними є тільки самі речі. Тільки матеріальний світ існує, і окремих від нього ідей не існує.

б) Аристотель – автор вчення про чотири першопричини усього існуючого:

-Формальну – форма речі, активне начало, що складає пасивну матерію.

-Матеріальну – те, з чого складаються речі, пасивне начало; -Рушійну – джерело руху.

-Цільову – те, заради чого відбувається рух.

Ар. розглядає матерію і форму в їх єдності, взаємозвязку, розвиває думку про розвиток природних явищ як оформлення матерії.

Матерія – лише можливе буття речі, форма надає їм дійсне буття. Сутністю буття речі є її форма. Форму ніхто не творить і не виробляє, вона вічна і незмінна. Форма робить матерію дійсністю, реалізує її.

13. Філософія Нового часу (р. Декарт)

А)Епоха Нового Часу - це період формування і утвердження в Європі капіталістичних відносин. Утвердилося політичне панування буржуазії та прошарків обуржуазненого дворянства. В житті суспільства відбуваються суттєві зміни: формування національних держав, зміщення центру життя у міста, де активно розвиваються різноманітні форми промислової діяльності; прискорення темпів суспільного життя; послаблення впливу цекрви; швидкий розвиток наукового знання. Також складається наука нового типу – експериментально-математичне природознавство.

В основі відношення людини до світу в цей період постає знання, перевага віддається позитивному знанню, що спирається на досвід і експеримент. Філософія в епоху Нового часу спирається перш за все на науку. На перший план виступає гносеологія, розробка методу наукового дослідження. Культура цього часу базується на буржуазному способі виробництва і має спільні духовні орієнтири – антро-поцентризм, раціоналізм, прогресизм, сцієнтизм, європоцентризм.

Б) Вчення Декарта базується на альтернативному емпіризмі раціоналістичної традиції. Наукова революція 16-17 ст. призвела до появи математичних методів у природознавстві. На першому місці за вченням Декарта, була необхідність реформ наукового мислення на основі володіння правильним методом. Декарт джерелом усякого знання вважав не досвід, а розум. Він також вважав, що пояснення світу має будуватись на основі дедукції, і щоб відшукати за її допомогою істину, слід керуватися наступними правилами – приймати за істину те, що самоочевидне, правило аналізу, синтезу, вимогу повноти перерахування та систематизації. Декарт бачив у математиці та її аксіомах раціональні, логічні ознаки достовірного знання. В нашому мисленні є багато ідей, і всі вони ідуть саме від озуму, а не з досвіду, тобто є природженими. Декарт став також на позиції радикального скептицизму, якй носить методологічний характер. Він вважав, що будь-яке твердження про Бога, людину, світ може викликати сумнів. Відомим його висловлюванням є: я мислю, отже я існую.