15. Філософські погляди г.Гегеля.

А) Згідно філософії Гегеля, в основі світу лежить ідеальне розумне начало - об'єктивно існуючий світовий розум, «абсолютна ідея». Основними рисами цього вчення є активний і діяльний характер, постійний розвиток та рух. Ця діяльність полягає в мисленні, в самопізнанні. Гегель прагне охопити увесь світ єдиним поняттям «абсолютна ідея», яка є першоосновою усіх речей. В основу цієї ідеї лежить пізнання самої себе. Зробити це вона може за посередництвом людської свідомості мислення, філософії.

Б) Гегель був основоположником об'єктивного ідеалізму, ідеалістичної діалектики. Важливим вченням Гегеля є діалектичний метод. Гегель вважав, іцо в основі усіх речей лежать поняття, а джерелом усякого розвитку, суспільства і людського мислення -виступає саморозвиток поняття. Будь-який відбувається за схемою; теза-стверджування, антитеза - заперечення і синтез-зеперечення заперечення, тобто гармонійне сполучення тези і антитези. Ця послідовність називається принципом тріади. Діалектика Гегеля визначає діалектику речей і має ідеалістичний характер. Діалектичний метод вступає в протиріччя з вимогою системи. Він вважав, що всяка система повинна бути завершеною, д авати відповіді на запитання. Якщо виходити з гегелівського діалектичного методу,то можливості людського розуму безмежні, але з точки зору його системи у нашого розуму є межі.

9. Філософія пізньоантичного періоду

А) Елліністичну ф-ію характеризують такі основні філ. школи: епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм. А їм передувала ф-я кініків. Основними представниками є Антисфен, Діоген, Епікур, Агріппа. На передній план у філософії виступають морально-етичні проблеми, суб’єктивна тематика, зокрема проблеми щастя і сенсу життя. Пізня антична ф-я стала індивідуалістичною, суб’єкивно забарвленою, все більше скеровувалася у напрямку життєвих втіх. Відхід від політичного і громадського життя розглядався як важлива передумова досягнення справжнього щастя. Ця ф-я прагнула віднайти нетрадиційні шляхи в розумінні людини та її мислення.

Б) Головне у вченні Епікура - етика поведінки як спосіб досягнення щастя. Філософію він розумів як практичне вчення, що забезпечує людині щасливе безтурботне життя, вільне від людських страждань.

Говорячи про щастя і задоволення, Епікур має на увазі окремого індивіда, а не суспільство. З його точки зору, суспільний союз не є вищою метою, а тільки засобом для досягнення благополуччя індивіда. Епікур зазначав, що для того, щоб стати щасливою, людина повинна пізнати за­кони природи. Етика Епікура заснована на атомістичній натурфілософії і ма­теріалістичному сенсуалізмі. Він вважав реальним лише буття окремих атомів, а всі речі і космос розглядав як такі, що носять вторинний характер. Душа також складається з ато­мів. Епікурейська етика гедоністична, саме задоволенню епікурійство надавало значення мети життя. При цьо­му Епікур має на увазі таку істинну душевну рівновагу, коли людина зберігає свободу від усяких пристрастей — і від надмірних радощів, і від надмірної скорботи.

Практична допомога людині в подоланні страху перед смертю - найважливіше завдання ф-ї. Ду-ша людини,за Епікуром, помирає разом з тілом, тому що вона, як і тіло, складається з атомів. Оригінальними є і судження Епікура про потре-би і бажання лю­дей. Є три види бажань: приро-дні і необхідні для життя; природні, але для життя не необхідні; не необхідні для життя і не природні.