3.Філософія як світогляд:

А) Універсальною проблемою філософії є проблема взаємовідносин «людина-світ». Вона має багато аспектів: суб'єкт - об'єкт, матеріальне - ідеальне, об'єїстивне- суб'єктивне тощо. В значній мірі той факт, що в історії філософії не спостерігається такого типу прогресу, як в науці, обумовлений специфікою філ. проблем. На відміну від науки, де питання і проблеми знаходять остаточне рішення в обмежений час філ. питання, що стосуються сутності людини, її призначення, вибору духовних цінностей, не піддаються остаточному вирішенню. Спочатку поняття «філософія» вживалося в широкому значенні – стосовно сукупності всіх теоретичних знань, накопичених людством. З часом від філ. починають відділятися і оформлятися як самостійні галузі знання такі науки як математика, фізика, біологія, хімія тощо. Але ф-я не втратила свого значення, бо специфіка її як універсального теоретичного знання виявилася ще яскравіше. Б)Здавна філософи прагнули визначити в проблемі «людина-світ» головне - так зване основне питання ф-ї. Енгельс сформулював найпоширеніше положення: «Велике основне питання усієї ф-ї є пит. про відношення мислення до буття». Тут він виділяє 2 основні сторони: перша - що є первинним (дух чи природа); друга - чи пізнавальний світ. В залежності від способу рішення першої сторони цього пит. філософи за Енгельсом поділяються на матеріалістів (виходять з того, що природа, буття, матерія є первинним, а свідомість, мислення, дух -вторинними), і ідеалістів - у них все навпаки. З питанням про начало буття пов'язане і питання про монізм (філ. принцип пояснення різноманітності світу як прояву єдиного начала - матерії або духу, тому він може бути двох видів - матеріал, та ідеалістичний), дуалізм (вчення, згідно якому дух та матерія, ідеальне та матеріальне є 2 незалежних рівноправних начала, що не обумовлюють одне одного) і плюралізм (передбачає кілька або безліч незалежних субстанційних першоначал або видів буття). Розглядаючи другу сторону основного пит. філ. пит. про пізнаванність світу (тотожність мислення та буття), філософи також стояли на різних позиціях. Більшість дотримувалася оптиміст.позицій, давала стверджувальну відповідь на це питання, проголошуючи могутність розуму, його необмежені пізнавальні можливості. Песимістична позиція була представлена спочатку скептиками (вони піддають сумніву можливість достовірного пізнання об'єктивного світу), а пізніше агностиками (вчення, яке заперечує принципову можливість пізнання сутності речей і закономірності розвитку дійсності).

5.Досократівський період античної філософії:

а) Досократівський період – період зародження та становлення філософії, що охоплює 6-5 ст. до н.е.

Мілетська школа – Фалес (вважав, що все існуюче виникло з води, отже першоначало світу – вода), Анаксимандр (учень Фалеса, принципом усіх принципів, началом усіх начал називав «апейрон» - з грец. «щось безмежне, невизначене»; все, що виникає з апейрона, має з часом повернутися до нього, від нього світи виникають і знищуються), Анаксімен (учень Анаксимандра, запропонував у якості першоречовини повітря, з нього виникають усі інші речі. Згущуючись, повітря утворює воду, землю, каміння, це залежить від рівня згущення. Повітря – джерело життя).

Іонійська філософія – Геракліт. Шукав першооснову світу у першоречовині, якою вважав вогонь. Вогонь – символ загальної стихії, символ постійного, всюдисущого і динамічного начала.У всіх речах є вогонь, він виступає одночасно душею світу, речей і людини. Тобто вогонь – змінна першооснова світу.

Емпедокл (уся багатогранність речей зведена до їх основи – чотирьох стихій – землі, води, повітря та вогню. Виникнення речей – поєднання цих начал, знищення – розклад речей на ці елементи.) та Анаксагор (на його думку, первинними є не природні стихії, а усі без вийнятку стани речей. Такі стани речей – це найдрібніші, невидимі, надчуттєві частки вогню, води, золота, крові тощо. Це «сімена усіх речей». Рушійною силою, що зєднує та розєднує ці частки є «нус» (розум) – творець космосу з первинного хаосу. Нус єдиний і безкінечний).

Атомісти – Левкіпп, Демокрит (автор ідеї про множинне першоначало, або ідеї атому, найдрібнішої матеріальної основи світу. Атом – матеріальна причина, сутність речей, причина їхнього існування. Властивості атоми – неподільність, тотожність самому собі, вічність, незмінність. Земля, вода, вогонь, повітря є первинними групами атомів, їх сполучення створюють цілі світи, яких у безкінечному просторі існує безліч. Людина та її душа – теж зібрання атомів).

Елеати – Ксенофан Елейський, Парменід, Зенон.

б) Демокриту належить розробка концепції евдемоністичної етики, згідно з якою єдиним і вищим людським благом є щастя. За Демокритом, воно доступне лише доброзичливій людині. Умова щастя – виховання таких чеснот як мудрість, почуття міри. Ільки завдяки мудрості, що дозволяє добре мислити, людина може звільнитися від усього випадкового та марного. Прагнення до суєтних та уявних благ – багатства, слави, почестей, влади, позбавляють людину справжнього спокою. Вона стає жадібною, боязливою, переебуває у постійній тривозі за себе та своє майно, втрачає почуття міри. Моральний ідеал – мудрець, який нехтує суєтністю життя, відрізняється помірністю, адже для підтримки здорового стану тіла і духу він потребує небагато. Таким чином, моральна Демокрита характеризується з одного боку, раціоналізмом – мудрість розглядається як вища чеснота, а разум є критерієм моральної поведінки; з другого боку – утилітаризмом – добром вважається те, що корисно, а злом те, що шкідливо.