Завдання до самостійної роботи

Тести

1. В умовах глобалізації регулююча роль держави в економіці:

а) збільшується;

б) зменшується;

в) залишається без змін;

г) усі відповіді є вірними.

2. До складу регіонального угруповання АТЕС входить:

а) Японія;

б) Болгарія;

в) Чілі;

г) Алжир.

3. Єдина організація, яка на сьогодні регулює міжнародні відносини в їх широкому спектрі, – це:

а) МВФ;

б) ООН;

в) СОТ;

г) МБРР.

4. Єдина організація, яка на сьогодні регулює міжнародні відносини в їх широкому спектрі, – це:

а) МВФ;

б) ООН;

в) СОТ;

г) МБРР.

5. Найбільші макрорегіони у сучасному світі – це:

а) Європа, з ядром у вигляді Європейського Союзу;

б) Східна Азія, з центром у Китаї;

в) Північна Америка, з базою у США;

г) усі відповіді є вірними.

6. До складу організації регіонального угруповання НАФТА входить:

а) США;

б) Австралія;

в) Франція;

г) Греція.

Термінологічний словник ключових понять: метакорпорації, регіональне інтегрування, країна-псевдоімперія

Рекомендована література [1, 2, 3, 5, 7, 9, 16, 17, 19]

Тема 11. Міжнародні стратегії глобалізації План вивчення тем

1. Сутність стратегії, її формування.

2. Поліполярна система глобального розвитку світу

Навчальні цілі: закріпити, поглибити, розширити, систематизувати знання студентів щодо ролі міжнародних організацій в системі регулювання глобальної економіки та визначення сутності стратегії і особливостей її формування.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми.

При розгляді другого питання особливу увагу слід уявити те, що термін «стратегія» застосовують у сфері економічної теорії, економічної політики і бізнесу. Найчастіше використовують таке визначення: «Стратегія – це плани вищого керівництва щодо досягнення довгострокових результатів відповідно до цілей і завдань організації».

Економічна стратегія має декілька рівнів залежно від об’єкта, для якого вона призначена: стратегія світу в цілому, регіону, країни, адміністративного центру, підприємства. У цьому посібнику йдеться переважно про найвищий рівень економічної стратегії – стратегію економічного розвитку країн, регіонів, світу.

Стратегія економічного розвитку (економічна стратегія) країн або регіонів являє собою економічну політику їхнього вищого керівництва, розраховану на тривалий термін і спрямовану на досягнення основної мети соціально-економічного розвитку.

Економічна стратегія – це довгострокові, найпринциповіші, найважливіші установки, плани, наміри урядів стосовно виробництва, надходжень і витрат бюджету, податків, капіталовкладень, цін, соціального захисту.

Розроблення економічної стратегії починається з визначення головної мети розвитку. Це – найскладніший і найвідповідальніший елемент стратегії. Стратегічна мета визначається як подолання несприятливого сьогоднішнього стану економіки країни, регіону, світу й досягнення вищих параметрів розвитку. Найчастіще стратегії розробляються тоді, коли економіка знаходиться у кризовому стані.

У процесі розроблення довгострокової стратегії її автори спираються на ідею соціально-економічного розвитку, яка панує в суспільстві на даному етапі або нав’язується згори могутніми політичними силами. Ідея відповідає на питання «Яку країну / світ ми хочемо мати ?» Відповідь звичайно стисла й дуже загальна: «Країна з ринковою економікою», «Супердержава», «Постіндустріальна економіка» тощо.

У довгострокових стратегіях визначаються тільки найголовніші макроекономічні параметри, без мікроекономічної деталізації, й формулюється основний напрям досягнення мети. Найчастіше довгострокові стратегії розвитку приймаються в країнах зі стабільною економікою.

Крім того, при розробленні стратегії в умовах глобалізації необхідно враховувати не тільки інтереси окремих країн, але й вплив міжнародного середовища на економічний розвиток держав і регіонів. У міжнародних відносинах панують «правила поведінки», які неможливо обминути і які найвигідніші економічно розвинутим країнам.

При підготовці другого питання потрібно уявити те, що поліполярна система передбачає широке багатостороннє співробітництво і багатовекторність розвитку. Вагомим аргументом на користь утворення поліполярного світу є неможливість недооцінки потенціалу окремих держав, зокрема Китаю, країн Близького Сходу, Індії тощо.

Єдиною умовою існування поліполярного світу є спільність інтересів у вирішенні глобальних проблем. Крім того, вона є вигідною для тих, хто бажає зберегти у власних країнах владу керівних кланів, законсервувати менталітет нації. Багатополярність є теорією співробітництва, теорією конкуруючих інтересів і цінностей. Теорія поліполярного світу включає наступні концепції інституційної архітектури:

а) корпоратизацію;

б) автономізацію;

в) глобальне громадянське суспільство.

Корпорації виступають у ролі суб’єктів, інтереси яких впливають на політику національних держав навіть у тому разі, якщо ТНК не чинять безпосереднього впливу на уряди конкретних країн і взагалі ніяк не виражають власних уподобань щодо економічного курсу, який здійснюється урядами.