Теми для підготовки доповідей та презентацій

1. Інституційне середовище глобальної економіки.

2. Інститут держави і його трансформація в умоваї глобалізації.

3. Феномен метакорпорацій у глобальній економіці.

4. Місце міжнародних організацій в інституційному середовищі глобальної економіки.

5. Геоекономічний атлас та його складові.

6. Моделі сучасного світу та перспективи його еволюції.

7. Вплив транснаціональних структур на розвиток сучасної світової економіки.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

При розгляді першого питання необхідно відмітити, щотрадиційний підхід у дослідженні міжнародних економічних трансформацій передбачає використання: класичних уявлень про міжнародну економіку як про механічну суму економік окремих країн; систему поглядів, в основі якої знаходиться політична карта світу, котра підпорядковує економічну (господарську) карту.

Геоекономічний підхід до вивчення глобальної економіки полягає: у новому уявленні глобальної економіки як єдиної економічної системи, де економіки окремих країн та їх господарчі структури тісно взаємопов’язані; у системі поглядів, в основі якої господарча карта світу (геоекономічний атлас) заміщує геополітичний поділ світу (політичну карту).

Треба відмітити, що стратегія у геоекономічному просторі визначає успіх і життєспроможність цілих національних анклавів. У цих умовах постає питання пошуку нових підходів та моделей для прийняття довготермінових стратегічних рішень. Вирішення цього питання знаходиться у площині виявлення та ідентифікації полів, використовуючи які, можна дослідити розвиток основних процесів і тенденцій сучасного світоустрою і прийняти стратегічні рішення. Побудова такого поля зумовлена суспільним поділом праці, формуванням нових суб’єктів глобального бізнесу тощо.

Ці принципові передумови є засадами фундаментальної бази, що визначає нанесення економічних кордонів на світову політичну карту, вони формують геоекономічний підхід до стратегічного планування на світовій арені. Адже кожна національна економіка повинна формувати власний геоекономічний ареал стратегічного оперування – національний геоекономічний атлас, віддзеркалюючи геоекономічні горизонти свого розвитку.

При розгляді другого питання потрібно відобразити те, щоглобальна економіка представлена суб’єктно, функціонально та інституціонально структурованою багаторівневою системою, основним елементом якої є глобальний ринок, а основними мотиваторами її становлення – інтернаціоналізовані відтворювальні ядра, що формують якісно нові умови міжнародного руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили та пропорції міжнародної спеціалізації.

До закономірностей функціонування глобальної економіки відносять:загальноцивілізаційний прогрес завдяки глобальній доступності ресурсів і технологічно-управлінським новаціям; зростання масштабів міжнародного виробництва, формування механізмів урівноваження глобального попиту та пропозиції;активізація інтеграції мікро- і макроструктур; нерівномірний розподіл витрат і доходів на глобальних ринках, що зумовлює непропорційність розвитку і поглиблює розрив у соціально-економічному, науково-технологічному розвитку між країнами і регіонами.

У сучасних дослідженнях приділяється велика увага осмисленню нової структури глобальної економіки та факторів, що впливають на її модифікації.

Сучасні тенденції свідчать про те, що глобальна економіка перебуває у постійному русі. Це зумовлює проблеми у створенні узагальнених конструкцій, схем, моделей, які б розкрили всю суперечливу проблематику розвитку глобальної економіки.

При розгляді останнього питання слід відзначити, щоважливим інститутом міжнародної економіки є держава. Але зараз, в умовах глобалізації, вона переживає суттєву трансформацію. Державний суверенітет втрачає власний докорінний зміст. Протягом багатьох тисячоліть володіння певною територією охорона її від зовнішньої агресії і організація експлуатації природних багатств, що знаходяться на ній, були й досі залишаються природними функціями держави. На цьому підґрунті утворилося поняття «державний суверенітет».

У своєму крайньому вираженні воно означає здатність держави здійснювати на власній території повний контроль над економікою та іншими сферами суспільного життя, що виключає будь-яке втручання ззовні.

В умовах сучасної глобалізації чим різноманітнішою й інтенсивнішою стає господарська, політична, науково-технічна і культурна взаємодії різних країн, тим більше зростає розрив між державним суверенітетом де-юре і його суверенітетом де-факто.

Глобалізація спонукає уряди ділитися з іншими інститутами (і перш за все наддержавними структурами) своїми повноваженнями, зберігаючи роль вищого правового, політичного і морального авторитета.

У другій половині XX століття виникає ієрархія держав, яка відповідає умовам глобального розвитку світу. У світі все частіше виникає таке поняття, як країна-система.

Країна-система зазвичай може бути представлена державою, яка в цілях реалізації власних геоекономічних інтересів формує самостійну систему інтернаціоналізованих відтворювальних ядер (циклів). Їх ланками виступають національні транснаціоналізовані структури, яким делегується реалізація національних інтересів у геоекономічному просторі й одночасно забезпечується їх військовий захист. Найяскравішим прикладом даного феномена є Сполучені Штати Америки.

Другий вектор трансформації національної державності пов’язаний з феноменом субсидіарності, тобто добровільного чи вимушеного делегування тих чи інших державних повноважень «до низу», на локальний рівень.

Рекомендована література [1, 2, 3, 4, 8, 9, 10. 12, 15, 17]