47

нижніх часток – у вени жувального м’яза; від передніх часток – у передню вушну вену; від завушних (позавушних ) – у задню вушну вену.

Нервові волокна до привушної залози (r.r. parotidei) головним чином відходять від третьої гілки трійчастого нерва в складі вушно-скроневого нерва; секреторні волокна – від вушного вузла в складі r.r.parotidei. Окрім цього, привушна залоза отримує симпатичні волокна від сплетень, що оточують щелепну і поверхневу скроневу артерії.

Враховуючи, що лімфатичні судини є додатковими шляхами розповсюдження інфекції, доцільно розглянути напрямки зв’язку лімфатичних судин привушної залози з сусідніми групами лімфатичних вузлів. Від залози лімфа відтікає в передвушні лімфатичні вузли (nodi lymphatici preauriculares), що залягають спереду вушної раковини і зовнішнього слухового проходу на зовнішній поверхні залози. Т.В.Золотарьова і Г.М Топоров (1968) вказують, що одна частина цих вузлів розташована ззовні фасції (fascia parotidea), а друга – під нею, в паренхимі залози.

Викладач наголошує, що позазалозисті лімфатичні вузли мають назву поверхневих привушних вузлів, внутрішньозалозисті – глибоких привушних вузлів. Лімфатичні судини привушної залози передусім впадають у глибокі привушні вузли (nodi parotidei profundi).

Топографія привушної залози

Остільки привушна залоза (glandula parotis) залягає в межах привушножувальної ділянки, то на практичному занятті слід детальніше вивчити її топографію.

Привушна залоза на своєму поперечному розрізі має трикутну форму і своєю глибокою частиною розміщується в ретромандибулярній ямці. Ця ямка спереду обмежена гілкою нижньої щелепи, вгорі – зовнішнім слуховим проходом і скронево-нижньощелепним суглобом, ззаду – соскоподібним відростком і груднино-ключично-соскоподібним м’язом, знизу – фасціальною перегородкою, що відмежовує привушну залозу від підщелепної. Під час препарування студенти виявляють, що передній край залози виходить на зовнішню поверхню жувального м’яза.

При цьому підкреслюється, що фасція на зовнішній поверхні залози потовщена і визначається як апоневроз. Однак вона стоншується в тих місцях, де залоза прилягає до глотки (глотковий відросток), а також у межах хрящової частини слухового проходу, де знаходяться санторієві щілини. Через них інфекція може поширюватися на середнє вухо, що може ускладнитися при паротитах гнійним запаленням середнього вуха (отитом).

Крім фасціального покриву, привушна залоза покрита тонкою капсулою, яка разом із фасцією проникає в паренхіму залози і розділяє її на частки. Підкреслюється, що такі взаємовідносини між капсулою і паренхімою залози обмежують поширення гнійного процесу в залозі. Сама залоза може мати різні розміри, додаткові частки. Іноді вона лише підходить до заднього краю m.masseter, а в окремих випадках – досягає переднього краю його.