29

Студенти визначають, що яремні отвори знаходяться на черепі з боків від схилу клиноподібної кістки. Через них виходять IX, X і XI черепні нерви, внутрішня яремна вена, що бере початок від цибулини сигмоподібної пазухи, а в порожнину черепа входить задня оболонкова артерія (a. meningea posterior) - гілка висхідної глоткової артерії (a. pharyngea ascendens). Звертається увага, що на задній поверхні кам‘янистої частини скроневої кістки через внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus) проходять слуховий (n. statoacusticus),

лицевий (n. facialis) і проміжний (n. intermedius) нерви, а також внутрішні слухові судини (a. et v. auditiva interna).

Дещо назовні від великого отвору розміщується під'язиковий канал (canalis hypoglossi), через який із порожнини черепа на зовнішню основу його виходить під‘язиковий нерв (n. hypoglossus).

Якщо уважно обстежити внутрішню поверхню задньої черепної ямки, то студенти зможуть виявити на кістках ряд борозен, в яких залягають венозні синуси: потиличний, поперечний, сигмоподібний і нижній кам’янистий.

Зазначені отвори, а також стоншені ділянки кісток основи черепа є слабкими місцями, в яких можуть виникати переломи у межах основи черепа.

Топографоанатомічні особливості зовнішньої основи черепа

(basis cranii exsterna)

Cтуденти на черепі визначають межу його зовнішньої основи. Вона проходить по лінії, що з’єднує зовнішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis externa) з клиноподібним дзьобом (rostrum sphenoidalis), який залягає між крилами леміша, по верхній карковій лінії, проходить через основу соскоподібного відростка, задній і нижній край зовнішнього слухового проходу, продовжується по виличному відростку скроневої кістки, її crista infratemporalis і по очноямковому краю (margo supraorbitalis) лобової кістки.

Якщо провести лінію через foramen magnum, яка з’єднує верхівки соскоподібних відростків, то зовнішня основа черепа ділиться на два відділи: передній і задній.

У межах заднього відділу знаходяться потиличні виступи (condylus occipitalis), які з’єднуються з атлантом (atlas) і в еликий отвір, через який проходить довгастий мозок.

Передній відділ зовнішньої основи черепа об׳єднує верхню стінку глотки, верхню стінку очноямкових і носової порожнин.

Глотковий апоневроз (fascia pharyngealis), атланто-потилична мембрана (membrana atlantooccipitalis), а також фасціальні оболонки м’язів, що починаються від соскоподібного відростка, прикріплюються на зовнішній основі черепа.

Таким чином, клітковинні простори, що оточують глотку і розділяючі їх м’язи глибокої ділянки лиця, обмежені між собою.

Топографоанатомічні особливості внутрішньої і зовнішньої основи черепа новонародженого

У новонародженого внутрішня основа черепа відносно довга і вузька. Тверде піднебіння (palatum durum) є передньою частиною зовнішньої основи черепа,

30

обмеженої спереду і з боків хрящовим валиком, який поступово перетвориться в альвеолярний край верхньої щелепи.

Тверде піднебіння сплющене, склепіння його ще не виражене, окістя легко відокремлюється від кістки. Водночас слизова оболонка хрящового валика не відділяється від нього. Товщина альвеолярного відростка на рівні корінних зубів досягає 8-10, а в межах різців – 4-6 мм. У великих отворах альвеол залягають зачатки молочних зубів. Різцевий отвір відносно широкий, а хід крилопіднебінного каналу пологий.

Середня частина зовнішньої основи черепа складається з середнього відділу – глоткової ямки та двох бокових, що переходять латерально в підвискову і крилопіднебінну ямки. Склепіння глоткової ямки в сагітальному напрямку виражене слабо, а глотковий горбик ледве помітний.

Отвори зовнішньої основи черепа мають характерні особливості. Так, овальний отвір досить великих розмірів, довжина його може досягати 1 см. Шилососкоподібний відросток є хрящовим, а шилососкоподібний отвір

(foramen stylomastoideum) має малі розміри.

Стінки яремного отвору складаються з хрящового прошарку, що підходить сюди від синхондрозів основи черепа.

Канал під’язикового нерва має відносно великі розміри і в передньому відділі незамкнений, остільки окремі частини потиличної кістки не повністю зрощені. Великий отвір (foramen magnum) обмежений ще не об׳єднаними між собою частинами потиличної кістки. Він має овальну або грушоподібну форму. Розміри цього отвору в передньозадньому напрямку коливаються від 16 до 20мм, а в поперечному – від 12 до 15 мм.

Крилопіднебінна ямка у новонародженого достатньо виражена і з очною з’єднується через широку нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior).

Особливості внутрішньої основи черепа новонародженого

Ця частина черепа за рахунок передньої і задньої черепних ямок видовжена. Для неї характерна згладженість кісткових борозен, наявність широких, як постійних, так і тимчасових хрящових прошарків.

Середню частину передньої черепної ямки складає продірявлена пластинка решітчастої кістки. Півнячий гребінь представлений хрящовою тканиною. Очноямкова поверхня лобових кісток ще дуже тонка. Завдяки горизонтальному положенню великих крил клиноподібної і луски скроневої кісток середня черепна ямка відносно широка. Турецьке сідло плоске і широке - від 8 до 10 мм. Спинку його складає хрящова пластинка висотою 4-5 мм.

Задня черепна ямка видовжена і неглибока. Основною кісткою цієї ямки є потилична, що утворює (fossa cranii posterior). Вона складається з чотирьох частин: основної, луски і двох бокових, що розділені широкими хрящовими прошарками.

Оболонки головного мозку (meninges)

При розборі оболонок мозку на препараті голови звертається увага, що найбільш зовнішньою є тверда мозкова оболонка (dura mater encephali). Вказується, що з кістками склепіння черепа вона з’єднана пухко, а з

31

внутрішньою основою черепа – щільно. За допомогою розрізу твердої мозкової оболонки можна пересвідчитися в тому, що вона складається з двох листків, які пухко з’єднані між собою і між якими проходять основні судинно-нервові утворення власне оболонки.

Викладач наголошує, що засновник вітчизняної хірургії М.Н. Бурденко впровадив у нейрохірургічну практику пластику дефектів твердої мозкової оболонки за рахунок клаптя на ніжці, що викроюється з зовнішнього листка твердої мозкової оболонки.

Між листками твердої оболонки головного мозку в межах склепіння черепа проходять передні, середні і задні оболонкові артерії. На кістковому препараті черепа і таблицях студенти виявляють, що передня оболонкова артерія (a. meningea anterior) відходить від передньої решітчастої (a. ethmoidalis anterior),

яка є гілкою очної артерії. Передня решітчаста артерія проникає в передню черепну ямку через однойменні отвори і розгалужується на власні гілки в межах луски лобової кістки.

Середня оболонкова артерія (a. meningea media) – одна з найбільших серед оболонкових гілок. Вона відходить від щелепної артерії (a. maxillaris) і в порожнину черепа проникає через остистий отвір. Спочатку ця артерія залягає в однойменній борозні у вигляді короткого загального стовбура і піднімається вище виличної дуги, де ділиться на передню і задню гілки.

Задня оболонкова артерія (a. meningea posterior) відходить від висхідної глоткової артерії (a. pharyngea ascendens) і в порожнину черепа проникає через яремний отвір, де в межах луски скроневої кістки ділиться на гілки, що кровопостачають задню поверхню намета мозочка з мозочковим серпом (falx cerebelli).

Оболонкові артерії парно супроводять однойменні вени, з яких передні і задні впадають у верхній сагітальний синус, а середні – у крилоподібне венозне сплетення.

Лімфа від твердої мозкової оболонки відтікає в різні групи лімфатичних вузлів. Так, від лобових і тім’яних ділянок її вона надходить у поверхневі привушні вузли, а від скроневих і потиличних – у завушні лімфатичні вузли.

Іннервацію твердої мозкової оболонки забезпечують І, ІІ, ІІІ гілки трійчастого нерва, гілки періартеріальної нервової системи, а також елементи інших черепних нервів.

Під твердою оболонкою головного мозку залягає павутинна оболонка (tunica arachnoidea), що рівномірно покриває звивини головного мозку і не проникає в його борозни. Від павутинної оболонки відходять випинання у вигляді ворсинок. Вони проколюють тверду оболонку головного мозку і зв’язані з синусами твердої оболонки головного мозку пахіоновими грануляціями.

М’яка, або судинна оболонка головного мозку (pia mater cranialis) покриває речовину мозку і проникає в усі його борозни і шлуночки, утворюючи там сплетення (plexus chorioideus). В цій оболонці залягає сітка кровоносних судин, що забезпечують кровопостачання мозкової речовини.