14. Поняття суб’єктів трудового права, їх класифікація та види

Суб’єктами трудового права є учасники суспільних відносин, визначені трудовим законодавством, які можуть володіти трудовими правами й обов’язками та реалізовувати їх.

Як види осіб, суб’єкти трудового права класифікуються на 2 види:

• фізичні особи;

• юридичні особи.

Їх можна класифікувати і більш детальніше:

• працівники (робітники та службовці);

• роботодавці (юр. Особи та фізичні особи);

• трудові колективі;

• професійні спілки;

• правоохоронні органи (КТС, суд);

• трудовий арбітраж та інші.

Усі названі суб’єкти мають певний правовий статус:

1. наявність правосуб’єктності (трудової);

2. визначеність основних прав і обов’язків;

3. юридичні гарантії трудових прав і обов’язків;

4. відповідальність за порушення трудових обов’язків.

14. Громадяни та роботодавець як суб’єкти трудового права.

Громадянин, реалізувавши своє право на працю шляхом укладення трудового договору, набуває статусу працівника. Правовий статус працівників переважно єдиний для всіх працівників, де б вони не працювали.

Винятком є лише 3 категорії працівників: жінки, неповнолітні, працівники з пониженою працездатністю (інваліди, пенсіонери, ветерани праці). Для таких категорій працівників зд.встановлює особливий захист.

Правового положення працівників визначені в ст. ст.43- 45 Конституції України та ст.23,ст. 24 КЗпП України, де встановлені найголовніші трудові права й обов’язки працівників.

Держава забезпечує рівність трудових прав працівників незалежно від походження, соціального , майнового стану, расової та національної приналежності. Працівник може реалізувати право на працю з досягненням 16 річного віку, а в окремих випадках –з 14 або 15 річного віку, але лише з дозволу одного з батьків або особи, що їх замінює.

Іноземці, які постійно проживають в Україні і мають посвідчення про постійне місце проживання, вони можуть працювати на підприємствах, в організаціях, установах наривні з громадянами України, мати рівні з ними права.

Іноземці які не мають такого посвідчення можуть працювати тільки за дозволом який видається мін праці та соц. політики України. Такий дозвіл оформлюється за умови, коли в країні чи певному регіоні відсутні працівники, спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатньо обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців. Це регулюється ЗУ “Про правовий статус іноземців” від 04.02.94р.

Роботодавеці як суб’єкти трудового права.

Важливим суб’єктом трудового права є власник або уповноважений ним орган, фізична особа ( підприємець) – роботодавці будь –якої форми власності, дозволеної чинним законодавством. Ними можуть бути підприємства, установі, організації

Юридична особа повинна бути зареєстрована в порядку, встановленому діючим законодавством. Правове положення державних підприємств як суб’єктів трудового права дає певні права адміністрації, до складу якої входить керівник підприємства і всі посадові особи (головні спеціалісти, керівники структурних підрозділів та інші). Саме вона є посередником в організаційно – управлінських відносинах з трудовим колективом, профспілковим комітетом та іншими громадськими формуваннями.

Роботодавцем є і фізична особа - підприємець, яка також повинна бути зареєстрована належним чином. Діючим законодавством розширені права фізичних осіб – підприємців щодо укладення трудових договорів. Трудовий договір повинен бути укладений в письмовій формі.

До основних ознак правосуб’єктності роботодавців належить:

• можливість приймати і звільняти працівників;

• майнова самостійність;

• здатність забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи;

Роботодавці мають такі основні права:

• укладати, змінювати та припиняти трудові договори з працівниками;

• вести колективні переговори й укладати колективні договори;

• заохочувати працівників за сумлінну працю;

• притягати працівників до дисциплінарної і матеріальної відповідальності; приймати локально-правові акти тощо.

Роботодавці зобов’язані:

• дотримуватися положень трудового законодавства;

• надавати працівникові роботу, обумовлену трудовим договором;

• забезпечувати безпеку праці та умови, які відповідають вимогам охорони праці;

• забезпечувати працівників необхідними засобами охорони праці(спецвзуттям, одягом тощо);

• відшкодовувати працівникові заподіяну шкоду тощо.

14. Трудовий колектив та профспілки як суб’єкти трудового права.

Трудовий колектив як суб’єкт трудового права має реальний вплив на державних і колективних підприємствах.

Згідно із законом трудовий колектив складають усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди).

До органів трудового колективу належать:

• загальні збори (конференція);

• рада трудового колективу як постійно діючий орган.

Відповідно до повноважень і завдань трудовий колектив виконую такі основні функції:

• економічну (організація сумісної праці, поліпшення її умов);

• соціальну;

• політичну;

• виховну.

Громадяни можуть створювати громадські організації для захисту свої інтересів.

Професійна спілка є громадською організацією, що об’єднує громадян по інтересам своєї діяльності. Діяльність профспілок регулюється ЗУ “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15.09.99р. Профспілки та їх об’єднання здійснюють представництво та захист трудових, соціально - економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцем, а також з іншими об’єднаннями громадян.

Профспілкам надано право на ведення колективних переговорів та укладення колективних договорів, галузевих, регіональних, міжгалузевих, генеральної угод. Вони здійснюють контроль за виконанням цих договорів і угод.

Профспілки та їх об’єднання захищають право громадян на працю. Беруть участь в розробленні та здійсненні державної політики у галузі трудових правовідносин, оплаті праці, охороні праці, соціального захисту. Проекти законів, які стосуються соціально – економічних відносин, подаються відповідним органам виконавчої влади з урахуванням пропозиції всеукраїнських профспілок та їх об’єднань.

Форми та системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються з додержанням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими угодами.

Профспілки здійснюють контроль :

• за виплатою заробітної плати;

• за додержанням законодавства про охорону праці;

• за забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами колективного та індивідуального захисту.

Вони мають право на проведення незалежної експертизі умов праці, об’єктів виробничого призначення на відповідність їх нормативно – правовим актам з питань охорони праці, брати участь в розслідування причин нещасних випадків та професійних захворювань.

Вони беруть участь в розробленні державної політики зайнятості населення, державних та територіальних програмах зайнятості, проводять спільні консультації з проблем зайнятості з роботодавцями та органами місцевої влади.

Профспілки беруть участь і в вирішенні питань щодо соціального захисту та забезпечення достатнього життєвого рівня громадян.

Профспілки та їх об’єднання мають право на організацію та проведення страйків, зборів, мітингів, демонстрацій на захист трудових і соціальних прав та інтересів працівників відповідно до закону.