3. Політика окупаційних військ на українських землях

На фронті події розвивалися не на користь австрійців. Російська армія швидко просувалася на захід і 3 вересня 1914 р. ввійшла до Львова. В зайнятих нею районах запровад­жувалася окупаційна військова й цивільна адміністрація, а генерал-губернатором Галичини було призначено графа О.Боб-ринського, жорсткого провідника великоруської шовіністич­ної політики. Виголошуючи промову у Львові, він стисло виклав своє бачення ситуації: «Східна Галиція і Лемківщина - давно неподільна частина однієї, великої Росії; на тих зем­лях місцеве населення завжди було руське (московське), тому адміністрація має бути основана на руських началах. Я буду тут заводити руський язик, закон і устрій».

Після вступу російських частин до Львова були закриті всі українські й польські періодичні видання, інституції, школи, книгарні. Бібліотекам було заборонено видавати ук­раїнські книги.

11

Організований жандармський відділ розпочав пересліду­вання українських громадських діячів. Протягом кількох місяців було проведено близько 1000 обшуків та 1200 арештів. За допомогою місцевих проросійських кіл арештовувалися активні учасники українського руху й національно свідомі українці. Лише через київські в'язниці пройшли 12 тис. га­личан, депортованих у глиб Росії.

Попри всі заяви про терпимість (толерантність) у спра­вах віросповідань російська адміністрація розгорнула пере­слідування греко-католицької церкви й примусове насадження православ'я. Здійснення цієї акції Священний Синод покла­дав на архієпископа волинського Євлогія. За його розпоряд­женням на греко-католицькі парафії, тимчасово залишені священиками (частина виїхала на захід; кілька десятків свя­щеників були ув'язнені російськими властями), призначали­ся православні настоятелі. Вони зайняли близько 200 парафій.

Випробування, що випали на долю греко-католицьких служителів культу та віруючих, повною мірою розділив їх архіпастир - митрополит Андрей Шептицький, якого було заарештовано і вивезено до Курська, а потім - до монастирсь­кої в'язниці в Суздалі. Звідти він вийшов лише з початком революції 1917 р.

Прагнучи зміцнити свою опору у краї, російські прав­лячі кола оприлюднили кілька декларацій. У серпні 1914 р. головнокомандуючий царською армією, великий князь Ми­кола Миколайович звернувся з відозвою до польського насе­лення, в якій обіцяв, що російські війська забезпечать відродження об'єднаної Польщі під скіпетром Романових. У маніфесті російського князя до народів Австро-Угорщини на­голошувалося, що «Росія, яка вже не раз проливала кров за визволення народів від чужого ярма, не шукає нічого іншого, як тільки повернення права й справедливості. Вам, народи Австро-Угорщини, вона також несе тепер свободу та здійснення ваших народних сподівань». Звинувачуючи Відень у тому, що він сіяв національну ворожнечу, автор маніфесту запевняв, що російський уряд прагне лише одного, «щоб кож­ний з вас міг розвиватися і жити в добрі, зберігаючи дорого­цінну спадщину батьків, мову й віру, і з'єднаний з рідними

12

братами жив у спокої та згоді із сусідами, шануючи їх само­бутність» . Облуду цих слів продемонстрували антиукраїнські заходи царської адміністрації в Галичині. Єдине, що було правдою у цих заявах, то це прагнення об'єднати слов'янські народи в складі Російської імперії.

Перевір себе Початковий рівень:

1. Позначте назви держав, найбільш зацікавлених у розв'язанні «українського питання».

Німеччина; Великобританія; Росія; Франція; Австро-Угорщина.

2. Дайте відповідь:

Українські землі напередодні Першої світової війни входили до складу Російської імперії: так; ні; і так, і ні.

3. Використовуючи наведену інформацію, вкажіть організації та формування, що були створені на початку Першої світової війни:

ТУП; УСС; СВУ; УНП; ГУР; УНДП; «Карпато-Руський виз­вольний комітет». Середній рівень:

4. Розкажіть про розвиток національного руху в українських зем­лях на початку Першої світової війни.

5. «Я буду тут заводити руський язик, закон і устрій». Пригадайте, кому належить цей вислів? У зв'язку з якими подіями його було проголошено?

6. В переліку імен позначте діячів українського національного руху.

В.Дорошенко; Д.Донцов; О.Бобринський; С.Петлюра; В.Винниченко; К.Левицький; П.Струве; П.Милюков. Достатній рівень:

7. «На початку Першої світової війни найбільше постраждало насе­ лення етнічних українських територій у складі Австро-Угорсь- кої імперії». Доберіть факти, що доводять правильність цього висновку.

8. «Однак українському політичному табору у перші місяці війни бракувало позитивної програми. Він перебував у повній політичній розгубленості, викликаній антиукраїнськими репресіями та за­ воюванням російською армією Галичини, Буковини й Закарпат­ тя», - пише український історик Я.Грицак. Як ви вважаєте, які уроки завдяки подіям Першої світової війни зміг отримати український національний рух.

13

9. 10-ті роки XX століття. Людство напередодні Першої світової війни. Уявіть, що ви - журналіст. Вам треба написати про «україн­ ське питання». Ви маєте змогу поспілкуватися із зацікавленими сторонами. До представників яких країн насамперед ви б звер­ нулися, з якими питаннями, яку інформацію могли б почути та занотувати?

Високий рівень:

10. «Війна ведеться, щоб зламати остаточно ідею «панмосковізму», який наніс велику шкоду всій Європі і загрожував добробуту і культурі. З цієї ідеї, відомої під фальшивим ім'ям «панславіз­ му», Росія зробила знаряддя своїх агресивних планів, користую­ чись політичною сліпотою слов'янських народів», - було записано в документі СВУ «До громадської думки Європи». Чи поділяєте ви це твердження? Відповідь аргументуйте. Висловіть своє ба­ чення політики «панславізму».