2. Конституція урср 1937 року

Успішне виконання планів другої п'ятирічки свідчило, на думку Сталіна, про побудову основ соціалізму у СРСР. «Перемогу соціалізму в окремо взятій країні» мала закріпи­ти нова Конституція. Комісія, яку очолив Сталін, підготува­ла проект Основного закону СРСР, затвердженого 5 грудня 1936 р. VIII надзвичайним з'їздом рад СРСР. Одночасно були розроблені конституції союзних республік.

ЗО січня 1937 р. надзвичайний XIV Всеукраїнський з'їзд рад прийняв нову Конституцію УРСР (саме так офіційно те­пер почала називатися Українська Радянська Соціалістична Республіка). Це був своєрідний український варіант так зва­ної «сталінської конституції СРСР» від 1936 р., в якому лише побіжно відзначалися національні, господарські та культур­но-побутові особливості республіки. Конституція складалася з 11 розділів і 167 статей, яка, за проголошеними принципа­ми, була однією з найдемократичніших у світі.

Відповідно до Конституції СРСР, скасовувалися обмежен­ня в правах окремих категорій населення. Вибори до рад ста­вали загальними, прямими й рівними при таємному голосуванні. Розширювався обсяг прав та свобод громадян. Серед іншого оголошувалися недоторканість особи і житла, таємниця листування, свобода слова, друку, зборів. Основ­ний закон УРСР декларував добровільність об'єднання Ук­раїни з іншими республіками у Радянський Союз. Найвищим органом державної влади УРСР стала Верховна Рада, а між її сесіями - Президія. Найвищим виконавчим та розпорядчим органом державної влади оголошувалася Рада народних комі­сарів (РНК).

Проте на практиці Конституція УРСР, як і Конституція СРСР, не забезпечувала втілення в життя навіть і частини проголошених демократичних положень, залишаючись пус­тою декларацією. Навпаки, остаточно сформований апарат тоталітарної держави повів широкий наступ на права й сво­боди громадян, звів нанівець їх реальну участь у державних та громадських справах. Саме в час прийняття союзної й рес­публіканських конституцій досягли свого апогею масові реп­ресії, розв'язані Сталіним і його найближчим оточенням проти сотень тисяч безвинних громадян власної країни.

Союзні республіки остаточно втратили будь-яку автоно­мію по відношенню до центру й перетворилися на звичайні адміністративні одиниці унітарної держави, як це було за часів Російської імперії. Сталінський режим поставив під то­тальний контроль держави будь-які прояви суспільного жит­тя співгромадян, виховував у них соціальну пасивність, рабську психологію, подвійну мораль, фанатичну відданість та покору владі.

3. Масові репресії в Україні та їх жертви

Однією із сутнісних ознак сталінського тоталітарного ре­жиму був масовий терор проти власного народу.

Комуністично-більшовицька ідеологія проголошувала насилля як один з методів поступу суспільства до настання «ери світлого майбутнього». Без репресій проти всіляких «во­рогів народу», «експлуататорів», «шкідників», «диверсантів»,

230

на яких можна було списати всі прорахунки у будівництві соціалізму, більшовицький режим взагалі втрачав будь-який сенс свого існування.

Репресії мали на меті знищення справжніх і потенцій­них противників режиму, створення атмосфери страху й аб­солютної покори, остаточного утвердження режиму особистої влади Сталіна, диктаторською за своєю природою та культу його особи.

Вже наприкінці 20-х pp. репресії, як і під час громадянсь­кої війни, набувають особливого розмаху. Для їх теоретично­го обґрунтування Сталін висунув лжетеорію «про загострення класової боротьби в СРСР у ході будівництва соціалістичного суспільства». У той же час, намагаючись перетворити рес­публіки у безправні адміністративні одиниці Радянського Союзу, повністю викорінити будь-які прагнення до автоном­ності, «вождь» також стверджував про наявність у радянсь­ких республіках «повзучих» націоналістичних ухилів.

Відповідно до цього, ідеологічна машина тоталітарної держави розгорнула широку кампанію з метою створити особ­ливу атмосферу нещадної боротьби з «ворогами народу». В засобах масової інформації повністю фігурували сфабрико­вані слідчими справи про злочинні дії «ворогів народу», «агентів імперіалізму», підривну й терористичну діяльність різних «центрів», шкідництво на виробництві, в армії, дер­жавних установах, наукових закладах. Партійні органи організовували мітинги за участі тисяч громадян з метою всенародного засудження дій виявлених «ворогів народу», схвалення смертних вироків.

Перша хвиля масового терору в Україні прокотилася у 1928-1931 pp. В 1928 р. було сфабриковано так звану «Шах­тинську справу» над інженерно-технічними працівниками Донбасу, які були засуджені за вигаданими звинуваченнями у шкідництві. Реальними ж причинами хаосу та аварій на виробництві, невиконання планів стали штучне форсування індустріалізації, некомпетентне втручання партійного керів­ництва, поява десятків тисяч малокваліфікованих робітників, впровадження нової складної техніки, для обслуговування якої вимагався відповідно підготовлений персонал. Сталін ви-

231

користав цю справу для обґрунтування необхідності бороть­би з ворогами, які перешкоджають соціалістичному будів­ництву.

Наступною жертвою «вождя всіх народів» проти опо­зиції в Україні стала стара українська інтелігенція, особ­ливо ті її представники, які були безпосередніми учасниками Української революції, а також видатні діячі науки і культури. У липні 1929 р. Державне політичне управління (ДПУ) почало арештовувати відомих українсь­ких науковців, літераторів й інших представників інтелі­генції, звинувачених у приналежності до таємної націоналістичної організації під назвою «Спілка визволен­ня України» (СВУ). Навесні 1930 р. в Харкові відбувся су­довий процес над 45-ма «членами СВУ». На лаву підсудних потрапили академіки С.Єфремов та М.Слабченко, історик О.Гермайзе, філолог Г.Голоскевич, письменниця Л.Стариць-ка-Черняхівська, члени уряду УНР В.Чеховський і А.Ні-ковський й ін. Цим людям приписувалася підпільна діяльність з метою відокремлення України від СРСР, вбив­ства Сталіна та його соратників, агітації серед селянства проти колективізації. Зрозуміло, що справу СВУ було по­вністю сфабриковано каральними органами, а підсудні були просто українськими патріотами, які брали активну участь у національно-культурному відродженні. Метою процесу стало обґрунтування переслідування української національ­но свідомої інтелігенції, компрометація політики україні­зації. Звинувачених було засуджено до різних строків ув'язнення, а згодом всі вони загинули в таборах.

Процес СВУ став сигналом до знищення Української ав­токефальної православної церкви (УАПЦ) і насамперед кадрів Всеукраїнської Академії наук. Відразу після процесу, на яко­му було засуджено декілька членів Академії, уряд почав закривати її секції й виганяти з них багатьох учених - так званих буржуазних націоналістів. У 1931 р. дійшла черга до арешту М.Грушевського, а установи, якими він керував, було розігнано. Академіка було звинувачено як керівника ще однієї сфабрикованої організації - «Українського національного цен­тру» . Згодом він був звільнений з під арешту. Проте в листо-

паді 1934 р. у Кисловодську під час хірургічної операції по­мер (вважають, що його було таким чином вбито, за завдан­ням ДПУ).

Друга хвиля масових репресій в Україні припала на 1932-1935 pp., коли сталінізмом було організовано голодо­мор українського селянства та терор проти членів більшо­вицької партії - тих, хто був незгодний з політикою Сталіна й зневірився у комуністичних ідеалах, усвідомивши суть і наслідки голодомору. Якщо в цілому у СРСР апогей сталі­нських чисток припав на 1937-1938 pp., то в Україні масові репресії проти партійних діячів розгорнулися набагато ран­іше - у 1933 р.

За новою версією Сталіна, головною небезпекою для ра­дянського ладу в Україні тепер був не російський шовінізм, а український націоналізм, який посилився завдяки підтримці з боку куркулів. Тим самим відкривався шлях до пересліду­вання українських комуністів, пов'язаних з політикою ук­раїнізації.

Вже у січні 1933 р. в УСРР прибули сталінський посла­нець П.Постишев та новий голова ДПУ В.Балицький. Разом з ними партійно-державний апарат України поповнили ти­сячі російських функціонерів, які спільними зусиллями орган­ізували масовий терор проти українізаторів. Звинувачений у національному ухилі народний комісар освіти М.Скрипник 7 липня покінчив життя самогубством. Трохи раніше 13 трав­ня так само вчинив письменник М.Хвильовий. Було викрито багато «контрреволюційних організацій». Серед них «Україн­ська військова організація» (УВО), «Польська організація військова», «Блок українських націоналістичних партій».

Ще більш активно посилилася боротьба з «ворогами на­роду», «націоналістами» після вбивства 1 грудня 1934 р. в Ленінграді С.Кірова - авторитетного діяча більшовицької партії. Цим убивством сталінське керівництво скористалося для подальшого нагнітання істерії у країні, розправи над ре­альними і потенційними противниками режиму. Цього ж дня були запроваджені Надзвичайні комісії військової колегії Верховного суду СРСР (так звані «трійки», які складалися з трьох чоловік). Відтепер справи, пов'язані з тероризмом, роз-

232

233

глядалися не більше 10 днів, без прокурора й адвоката, вине­сені вироки оскарженню чи скасуванню не підлягали. Фак­тично кожний, хто потрапляв до органів НКВС, міг бути звинувачений у тероризмі. Вже в середині грудня у справі так званого «Українського центру білогвардійців-терористів» були засуджені до розстрілу 28 представників творчої та на­укової інтелігенції.

В 1935 р. стало відомо про викриття «Всеукраїнського боротьбистського центру» й інших «національно-терористич­них» організацій. Наступного року були сфабриковані справи «Українського троцькістського центру», «Соціал-демократич-ної партії» тощо.

Розгорнуті у 30-ті pp. в Україні масові репресії досягли не­бачених раніше розмірів у 1937-1938 pp. (так званий Великий терор). Вони охопили всі категорії населення: представників партійного і державного апарату, науковців, митців, літераторів, військових, робітників та селян. Дійшло до того, що почалося винищування і тих провідних діячів партії й держави, які були самі замішані у масових репресіях. Сталін вирішив ліквідувати представників «старої більшовицької гвардії», яка потенційно могла скласти йому опозицію, замінивши їх новою бюрокра­тією, повністю залежної від волі «вождя».

Виконуючи вказівки Сталіна, каральні органи в 1937 р. знищили майже всю верхівку ЦК КП(б)У та РНК УРСР. Се­ред репресованих були такі відомі діячі, як Е.Квірінг, Х.Ра-ковський, П.Любченко, Ю.Коцюбинський, Ю.Медведев. Не врятувалися й вірні прислужники Сталіна, організатори реп­ресій попередніх років - П. Постишев, В.Балицький, С.Косіор, В.Чубар, В.Затонський.

Факт: У підсумку із 102 членів і кандидатів у члени ЦК КП(б)У було знищено 100. З 11 членів політбюро загину­ло 10, а з 5 кандидатів у його члени - 4. За п'ять років, з 1933 до 1938 p., кількісний склад КП(б)У зменшився на 266 тис. чол., тобто майже наполовину. Репресії не припинилися й після того, як у січні 1938 р. партійну організацію республіки очолив М.Хрущов.

Одночасно не менш відчутного удару було завдано військо-

вим кадрам (всього в СРСР піддано репресіям більше 40 тис. офіцерів робітничо-селянської Червоної армії).

В Україні протягом червня 1937 - жовтня 1938 р. заги­нули сотні командирів та політпрацівників, серед них понад 150 офіцерів вищого командного складу. Зокрема, були за­арештовані й розстріляні командуючі військами Київського і Харківського військових округів Й.Якір й І.Дубовий, відомі воєначальники - Б.Думенко, І.Федько, Є.Ковтюх, І.Гарка­вий та ін. Репресії спричинили гостру нестачу професійно підготовлених кадрів в армії, що стало однією з основних причин поразок Червоної армії у 1941 р.

Отже, сталінський терор був тотальним й охоплював усі верстви населення. В суспільстві ширилися доноси, накле­пи, взаємна підозрілість і страх, танула віра людей у добро та справедливість. Завдяки масовим репресіям було фізично знищено найбільш активну й інтелектуальну частину україн­ської нації, спричинено моральне розтління тих, кого омину­ла трагічна доля. Поряд з високими ідеалами, які прагнули втілити в життя мільйони трудящих, співіснували жор­стокість, насилля, соціальна незахищеність, сплановані вер­хівкою більшовицької партії. Відомим зразком сталінського цинізму стала його крилата фраза, сказана під час терору 30-х pp.: «Жити стало краще, жити стало веселіше».

Перевір себе Початковий рівень:

1. Назвіть основні соціальні верстви українського суспільства, які сформувалися на кінець 30-х років.

1. Вкажіть рік, в якому було прийнято «український варіант сталін-

ської конституції».

3. Позначте назву, що отримала Радянська Україна у 30-ті роки, після прийняття Основного закону:

УСРР; УРРС; УРСР. Середній рівень:

4. Складіть план відповіді «Масові репресії в Україні».

4. Розкажіть про соціальні деформації українського суспільства у 30-ті роки.

5. Назвіть основні положення Конституції - Основного закону Ук­раїни.

234

235

Достатній рівень:

7. Проаналізуйте основні етапи масового терору в Україні у 30-ті роки.

8. Дайте визначення терміна «номенклатура».

9. Поясніть, як ви розумієте вислів «український варіант сталінсь-

кої конституції». Високий рівень:

10. Репресії, терор стають характерними ознаками суспільно-полі­тичного життя у 30-ті роки. Назвіть основні причини репресій? Яку мету вони переслідували? Висловіть своє бачення цієї про­блеми.

11. Як ви вважаєте, чому у 30-ті роки була прийнята нова Консти­туція? Дайте історичний коментар основним положенням Ос­новного закону республіки.