§23. Голодомор 1932-1933 pp. В Україні

«Голод в Україні - не історична минувшина, а... соціально-економічна та морально-правова проблема, що за своїми демографічними наслідками є глобальною ка­тастрофою XX століття».

(В. Марочко. 1932-1933 pp.: голодомор в Україні: причини і наслідки).

О Пригадайте причини й масштаби голоду 1921-1923 pp.

•

1. Причини та передумови голодомору. «Закон про п'ять колосків» Голод 1932-1933 pp. був спричинений насильницькою суцільною колективізацією, горезвісними хлібозаготівлями, людиноненависницькою політикою розкуркулення, відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти селян України. Він був зумовлений широкомасштабними політичними і соціально-економічними експериментами більшовиків в УСРР, яка «мала служити колосальною лабораторією випробуван­ня нових форм соціально-економічної та виробничо-технічної перебудови сільської економіки всього Радянського Союзу». Голод планувався заздалегідь сталінським керівництвом з ме­тою нищення в українському селянстві національної свідомості й приватновласницької психології, насильницького добуван­ня коштів на індустріалізацію. Отже, голод у республіці ви­ник не внаслідок стихійного лиха, а був свідомою акцією політичного керівництва СРСР проти українського народу.

Безпосередньою причиною голоду стала продрозкладка, яку більшовики повторно запровадили у січні 1928 р. Внаслі­док насильницьких методів хлібозаготівель українським се­лянам вже того року бракувало продовольства. Суцільна колективізація, розпочата 1929 p., призвела до різкого паді­ння продуктивності сільського господарства. Проте держава з року в рік у великих розмірах вимагала від дезорганізова­них колгоспів обов'язкових поставок сільгосппродукції. На­слідком цього стало різке погіршення матеріального становища колгоспників, яким на трудодні нічого не видава­ли у колгоспі. 1931 р. в українських селян вилучили весь хліб, у тому числі посівний фонд, що в підсумку становило 380 млн. пудів.

Після завершення хлібозаготівель у багатьох районах Ук­раїни спалахнув справленій голод. Однак продрозкладку Й.Сталін не збирався скасовувати або суттєво зменшити її розміри. Знекровлене такою політикою держави селянство навесні 1932 р. змогло засіяти тільки трохи більше половини наявних площ. Відповідно й урожай виявився набагато мен­шим за попередні роки (якщо в 1930 р. валовий збір зерна в УСРР становив 23 млн. т, то у 1932 - лише 13 млн.). Втім, і цієї кількості хліба було б достатньо, щоб убезпечити сільське населення республіки від голоду. Однак московське партійне керівництво продовжувало вимагати від України виконання чергового непомірного хлібозаготівельного плану.

Згідно з постановою РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 6 липня 1932 p., продрозкладка з урожаю того року для УСРР визна­чалася в розмірі 356 млн. пудів, що явно була насильниць­кою для дедалі деградуючого сільського господарства

республіки.

Селянам нічого не залишалося, як вдатися до саботажу хлібозаготівель. Вони приховували справжні розміри врожаю, залишали зерно під час обмолоту у соломі, яке згодом забира­ли додому. Щоб нагодувати голодних дітей, жінки вночі зрізали ножицями колоски в полі. Такі явища у сільському госпо­дарстві України влітку 1932 р. набули масового характеру.

Замість того щоб відмовитися від порядків, які змушува­ли колгоспників красти по суті власну продукцію, Сталін зі

218

219

своїми поплічниками посилили репресії. 7 серпня 1932 р. було ухвалено власноручно написану генсеком постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і коопе­рації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності». Факт: Згідно з цим законодавчим актом, розкрадання майна колгоспів і кооперативів каралося розстрілом, а «за по­м'якшуючих обставин» позбавленням волі на термін не менше ніж 10 років. За сто грамів зерна, принесеного з поля голодуючій сім'ї, селянин отримав цей драконівсь­кий акт «батька колгоспників», як офіційна пропаганда називала Сталіна. В нараді його охрестили «законом про п'ять колосків».

Одночасно розпочалися хлібозаготівлі урожаю 1932 р. Колгоспники не були заінтересовані в збиранні урожаю без втрат, бо він їм не належав. Наприклад, з Одещини до Нар-комзему УСРР районне начальство повідомляло: «Десятки гектарів скошеного хліба лежать у валках і псуються під дощем... З тракторної бригади заявляють: хай гине, все одно й це заберуть*. Отже, руйнування колгоспного виробництва продрозкладкою, котре тривало вже третій рік, проявилося насамперед у зростаючих втратах сільгосппродукції.

Зрозуміло, що таке невтішне становище позначилося не тільки на добробуті колгоспників, а і на заготівлях. Протя­гом серпня-жовтня 1932 р. з колгоспів й одноосібних госпо­дарств сталінським сатрапам удалося «викачати» тільки 132 млн. пудів хліба, що становило лише третину від запла­нованого в Москві.

Не всі місцеві керівники намагалися слухняно виконува­ти нереальні плани хлібозаготівель. Деякі з них, як це було в Оріхівському районі Дніпропетровської області, дозволяли колгоспникам залишати зерно для сівби та у страховий фонд, але будь-яка ініціатива жорстоко каралася сталінським керів­ництвом. Багатьох голів колгоспів, сільських рад, секретарів райкомів партії було засуджено або навіть розстріляно за не­виконання хлібозаготівельних планів.

Продрозкладка з урожаю 1932 р. зазнала краху не тільки в Україні, айв інших хлібовиробних регіонах СРСР: на Ку-

220

бані, Північному Кавказі, в Поволжі, на Курщині. Чим далі, тим швидше воєнно-комуністична політика сталінського режиму штовхала країну у безодню - до масового голоду.

2. Комісія В.Молотова в Україні. Наслідки голодомору

Московське керівництво чудово усвідомлювало, яке лихо насувалося на селянство. Але замість того щоб надати йому хоч яку-небудь допомогу, Сталін ще з більшим завзяттям про­довжував вимагати виконання плану хлібозаготівель в Ук­раїні.

Наприкінці жовтня 1932 р. Й.Сталін направив до Харко­ва хлібозаготівельну комісію з надзвичайними повноважен­нями на чолі з В.Молотовим, який на політбюро ЦК ВКП(б)У повідомив, що зобов'язання України зменшуються на 70 млн. пудів і встановлюється остаточний хлібозаготівельний план в обсязі 282 млн. пудів. Виходило, що у селян треба було вилучити стільки ж, скільки було вже заготовлено із серпня до жовтня 1932 р. З боку партапарату невдача попередньої кампанії хлібозаготівель пояснювалася не відсутністю хліба, а нерішучими діями влади на місцях. Відтепер і присадибне господарство, яке давало якийсь харч колгоспнику, не ли­шалося поза увагою надзвичайної комісії. З метою погашен­ня натуральних штрафів мали конфісковуватися й не зернові їстівні припаси селян.

В своїй більшості партійний та комсомольський актив відразу сумлінно виконував наказ сталінських сатрапів. У пошуках зерна вони нишпорили по хатах, зривали підлоги, залазили в колодязі, забирали останній кусок хліба у вже опухлих від голоду людей. За допомогою армійських частин відбирали в голодуючих не тільки збіжжя, а й всі інші про­дукти харчування.

Таким шляхом комісії В.Молотова з 1 листопада 1932 р. до 1 лютого 1933 р. вдалося вилучити у селян України май­же 105 млн. пудів зерна, що в підсумку за всю заготівельну кампанію 1932 р. стоновило 261 млн. пудів. Однак і цього було недостатньо для виконання сталінського хлібозаготівель­ного плану.

Вже на початку 1933 р. майже повсюдно в Україні не

221

залишалося продовольчих запасів, а селянам треба було ще дожити до нового врожаю. Голодомор, який почав набувати масового характеру в 1932 р., досяг свого апогею саме взим­ку та навесні 1933 р.

Залишившись без харчів, люди їли товчену кору дерев, солому, перемішану з перемерзлою картоплею і капустою, собак, котів, щурів, навесні перейшли на жаб, слимаків, кро­пиву. Але це не допомагало нещасним дорослим, й особливо дітям, які вмирали від тяжких шлункових захворювань. Та­кож були зафіксовані численні випадки людожерства. Під час голодомору вимирали цілі села. Багато селян, покинув­ши домівки, намагалися знайти порятунок у містах. Тільки незначній кількості з них вдавалося вирватися з лещат голо­ду, більшість гинула по дорозі або навіть у самому місті від знесилення, заверталася назад міліцейськими нарядами. В той же час на сусідніх залізничних станціях зберігалися сотні тонн зерна під охороною червоноармійців. Тільки на початку літа 1933 р. держава почала надавати деяку допомогу знек­ровленому голодом українському селянству.

Сталін та його підручні були задоволені ходом хлібозаго­тівельної кампанії в Україні. Адже опір селянина-власника колгоспній системі було остаточно зламано, підірвано його сили у відстоюванні національних прагнень. Один з керів­ників хлібозаготівельної кампанії М.Хатаєвич у 1933 р. з гордістю заявляв:

«Між селянами і нашою владою точиться жорстока бороть­ба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!»

Серед найвищих партійців, крім уже згаданого В.Моло­това, до організації голоду в Україні був безпосередньо при­четний Л.Каганович, який невдовзі прибув у республіку для посилення діяльності молотовської комісії, генеральний сек­ретар ЦК КП(б)У С.Косіор, голова Раднаркому УСРР В.Чу-бар. У січні 1933 р. Сталін направив в Україну ще одного сатрапа для «зміцнення керівництва ЦК КП(б)У» - секрета­ря ЦК ВКП(б) П.Постишева, наділивши його диктаторськи-

ми повноваженнями. У своїх виступах перед місцевими партійними й радянськими працівниками він вимагав « поса­довити дядечка на картопельку, а хліб здати державі - вклю­чаючи насіння...». Припинивши вивезення хліба з України, парторганізації тепер мали переключитися на створення на­сіннєвих фондів та підготовку весняної посівної кампанії. Як і раніше, застосовувалися випробувані методи хлібозаготівель для вилучення в селян зерна, що якимсь чином ще залиши­лось у них.

Замість того щоб бити на спалах, мобілізувати на допомо­гу голодуючим громадськість у Радянському Союзі й за кор­доном Сталін обрав шлях злочинного замовчування голодомору. В січні 1933 р. він заявив на пленумі ЦК ВКП(б):

«Ми, безперечно, добились того, що матеріальне стано­вище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік». Для тих же, хто наважився б заперечити йому, він погрозли­во додав: «У цьому можуть сумніватися хіба тільки запеклі вороги радянської влади».

Зрозуміло, що гласність у боротьбі з голодом 1932-1933 pp. означала б визнання факту економічної катастрофи, викли­каної експериментом з форсуванням темпів індустріалізації, колективізації, примусовими хлібозаготівлями, що в підсум­ку підривало авторитет СРСР у світі, дискредитувало радянсь­ку систему.

Отже, наявність голодомору в країні сталінський режим рішуче заперечував. У засобах масової інформації навіть і натяку не було на його існування. Всі пропозиції про допо­могу з-за кордону уряд відкидав, підкреслюючи при цьому, що розмови про голод навмисно поширюють вороги Радянсь­кого Союзу. Громадськості на Заході важко було повірити, що в Україні можуть бути мільйони голодуючих у той час, коли СРСР вивозить зерно за кордон. Уряди західноєвро­пейських країн усе ж таки мали достовірну інформацію про масову загибель людей у Радянському Союзі від голоду, од­нак вони не бажали йти на псування відносин зі сталінсь­ким режимом.

Тільки наприкінці 1980-х pp. вітчизняні науковці та гро­мадськість заговорили про жахливі сторінки історії, пов'я-

222

223

зані з колективізацією і голодомором 1932-1933 pp. А до того часу жодної згадки про голодомор у радянській історіографії й пресі не було.

Дослідники ще і досі належним чином не виявили еконо­мічних, демографічних, соціально-психологічних та мораль­но-етичних наслідків голоду в Україні. Здебільшого історики займалися підрахунками кількості його жертв, але вони ви­ходять за межі лише демографічних втрат населення.

Факт: За оцінкою історика С.Кульчицького, прямі втрати від голоду 1932-1933 pp. в Україні коливаються від 3 до 3,5 млн. чол., а з урахуванням народжуваності вони ся­гають - від 4,5 до 5 млн. Інший відомий дослідник - Ро­берт Конквест - у своїй книзі «Жнива скорботи» вказує, що від голоду в Україні померло 5 млн. чол., а за її межа­ми - ще 2 млн.

Проте всі дослідники голодомору погоджуються з тим фак­том, що організований сталінізмом геноцид українського на­роду на початку 30-х pp. за своїми масштабами й наслідками був одним з найжахливіших і найжорстокіших злочинів в історії людства.

3. Завершення колективізації

Катастрофічний стан сільського господарства в Україні, що склався на початку 30-х pp., змусив насамперед Сталіна відмовитися від прискорених темпів колективізації. Поворот в економічній політиці на селі характеризувався насамперед скасуванням продрозкладки.

У січні 1933 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) ухвалили поста­нову «Про обов'язкову поставку зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами».

Тепер після виконання державних поставок колгоспни­ки й одноосібники мали можливість реалізувати за цінами вільного ринку надлишки виробленої продукції. В колгос­пах формувалися бригади з постійним складом працівників, за ними закріплювалися машини, реманент, робоча худоба на весь виробничий сезон, у рільничих бригадах з'явилася ланка як форма організації праці всередині бригади. Запро-

224

ваджувалася індивідуальна і дрібногрупова (ланкова) про­гресивно-відрядна оплата праці. Такі заходи сприяли орган­ізованості в роботі селян, їх заінтересованості в розширенні посівних площ, ліквідації знеособлювання в оцінці їхньої праці.

Одночасно держава зміцнювала матеріально-технічну базу сільського господарства з допомогою організації машинно-тракторних станцій (МТС). Наприкінці другої п'ятирічки у республіці діяло 958 МТС, які обслуговували майже 27 тис. колгоспів (98% загальної кількості). Застосування машин давало можливість широко запроваджувати агротехнічні за­ходи. Проте за відсутності належного технічного рівня більшості механізаторів трактори й комбайни часто виходи­ли з ладу, що негативно позначалося на продуктивності праці.

Політвідділи МТС та радгоспів з метою демонстрації ефек­тивності колгоспної системи організували змагання в сільсько­му господарстві. Так, трактористка Старобешівської МТС на Донеччині П.Ангеліна стала ініціатором всесоюзного змаган­ня тракторних бригад, а ланкова колгоспу села Старосілля на Київщині М.Демченко - п'ятисотенниць, зобов'язавшись виростити врожай цукрових буряків у 500 ц з гектара. Втім, великого впливу на стан сільського господарства успіхи небагатьох ентузіастів справити не могли.

І все ж таки організаційне зміцнення колгоспів, надана їм відчутна допомога кадрами й технікою сприяли подолан­ню продовольчої кризи, збільшенню валових зборів зерна.

В 1934 р. у містах було скасовано карткову систему роз­поділу харчових продуктів. Наприкінці другої п'ятирічки колгоспи України об'єднували 96,1% селянських господарств та 99,7% посівних площ. Зростали кількісні показники по­стачання хліба державі (якщо в 1933 р. з України надійшло 317 млн. пудів зерна, то у 1940 р. - 576 млн.).

Став дещо підвищуватися добробут селян, які поступово звикали до колгоспної системи, яка і далі нещадно експлуа­тувала їх. Зокрема, натуральна плата колгоспників станови­ла в той час лише 12-15% заробленого.

Отже, перебудова сільського господарства «по-сталінсь-ки» - суцільна колективізація за допомогою воєнно-комун-

1/ о 1-157

'г⁸ 225

істичних методів - мала жахливі наслідки для селянства України. Накладена на колгоспи безмірна продрозкладка, жорстока регламентація господарської діяльності колгосп­ників, зведення їх ролі до статусу підневільних працівників призвели до глибокої руйнації продуктивних сил українсь­кого села та врешті-решт - до спланованого голодомору у 1932-1933 pp.

Лише після припинення застосування сталінським кер­івництвом воєнно-комуністичних методів в управлінні сільським господарством колгоспи почали із середини 30-х років поступово виходити з кризи, залишаючись і надалі невід'ємним елементом командно-адміністративної економ­іки. Масове насадження колективних господарств обумови­ло появу нового соціального типу на селі - колгоспника -головного виробника сільськогосподарської продукції, зайня­того перевалено малокваліфікованою фізичною працею.

Перевір себе Початковий рівень:

1. Назвіть дату голодомору.

2. Які регіони України найбільше постраждали від голоду?

3. С.Косіор, В.Молотов - хто ці історичні діячі? Середній рівень:

4.Розкажіть про розвиток колгоспного будівництва у другій поло­вині 30-х pp.

5. Вкажіть основну, на ваш погляд, причину голоду.

6. Що вам відомо про «закон про п'ять колосків»? Достатній рівень:

7. Проаналізуйте позицію, яку займали керівні діячі України щодо

голоду 1932-1933 pp.?

8. Охарактеризуйте наслідки голоду 1932-1933 pp. в Україні.

9. Як ви вважаєте, чому сталінський режим рішуче заперечував наявність голодомору в Україні?

Високий рівень:

10. Більшість дослідників називає голодомор 1932-1933 pp. актом геноциду проти українського селянства. Чи поділяєте ви цю точ­ку зору? Висловіть своє бачення цієї проблеми.

11. Дайте історичний коментар заяві М.Хатаєвича, яка подається у тексті теми.