6. Проблеми життєдіяльності церкви

В основу більшовицької політики щодо релігії й церкви було покладено декрет «Про відокремлення церкви від дер­жави і школи від церкви» від 20 січня 1918 р. Мова йшла про заборону релігійним громадам та церкві володіти влас­ністю, позбавлення їх прав юридичної особи, націоналізацію церковного майна. Документ не залишав жодних вказівок про порядок втілення його у життя. Реалізацію цього закону доручили спеціальному відділу Наркомату юстиції.

Як правило, прийняття закону про свободу совісті, а саме так називався декрет від 20 січня, означало, що держава праг­не будувати світське суспільство. Однак у цьому випадку, як і в багатьох інших, більшовики говорили одне, а думали й робили інше. Розпочався процес будівництва «войовничо-атеї­стичного» суспільства. Церква, як консервативна за своєю суттю і призначенням організація, виявила ознаки опозицій­ності до цих соціалістичних перетворень. Цього було досить, аби «войовничий атеїзм» на практиці призвів до витіснення церкви із суспільного життя країни, обмеження її впливу на різні верстви населення, які розглядалися партією більшо­виків сферою свого монопольного ідеологічного впливу.

Декрет про свободу совісті в Україні набув чинності лише в 1919 p., але вже незабаром виявився його згубний вплив. Оголошення духовенства «п'ятою колоною контрреволюції», «агентами буржуазно-поміщицьких і націоналістичних сил» змушувало церковне керівництво виявляти свою лояльність радянській владі. На тих, хто відкрито виявляв непокору, чекали репресії, а то й смерть.

Радянська влада чинила всілякі утиски церкві, інколи

157

просто знущаючись над священнослужителями і представни­ками релігійних громад. Місцеві власті вимагали укладання договорів на оренду храмових приміщень, хоча культове май­но, згідно з декретом, мало переходити до релігійних органі­зацій у безплатне користування. Духовенство обкладалося непосильними податками. Бували випадки заборони на збір пожертвувань у приходах, які йшли на придбання церковно-богослужбових предметів і господарські цілі. Деякі представ­ники влади взагалі забороняли будь-які збори груп віруючих, вбачаючи в них можливість змови, контрреволюції. Окремі ревні чиновники вимагали оформлення спеціальних доку­ментів бажаючим відбути культові відправи і обряди, що ква­ліфікувалося декретом як «незаконне, таке, що підлягає кримінальному покаранню...».

Особливу роль у гоніннях на церкву відігравала Всеук­раїнська «надзвичайна комісія». В ході полювання за тими, хто співчував гетьманському режиму або українській виз­вольній боротьбі, жертвами ставали особи духовного звання. Від них вимагали заявляти, як це зробив архієпископ харкі­вський Антоній (Храповицький): «Тут класова боротьба, поділ за верствами: інтелігенція й народ, пани та мужики. На мою думку, байдуже ставлення церкви до вбитих більшо­виків недоречне... Де було більше невіруючих - серед юнаків (молодих офіцерів, які захищали Тимчасовий уряд) чи більшо­виків, - ми не знаємо. Молитися треба за тих і за тих... Я готовий служити й у тому, і в другому таборі».

Конституція РСФРР 1918 р. і Основний Закон УСРР 1919 р. позбавили ченців і церковнослужителів активного і пасивного виборчого права, відмовивши їм у тому, щоб бути повноцінними громадянами.

29 липня 1920 р. Народний комісаріат юстиції прийняв рішення про ліквідацію святих мощів «у всеросійському мас­штабі». Усвідомлюючи, що цими діями вони ображають релігійні почуття значної частини населення, більшовики рекомендували здійснювати експертизу релігійних святинь лише за сприятливих умов та доводити справу до кінця (тоб­то вивозити мощі до музеїв або ховати їх).

Радянські власті заборонили викладання будь-яких віров-

158

чень у державних, громадських і приватних навчальних зак­ладах, за винятком спеціальних богословських.

Незважаючи на те, що віра в Бога визнавалася на законо­давчому рівні приватною справою, держава втручалась у спра­ви церкви й віруючих. У партійній програмі, прийнятій VIII з'їздом РКП(б) у 1919 p., наголошувалося: «РКП керуєть­ся переконаннями, що лише здійснення планомірності та свідомості в усій суспільно-господарській діяльності мас по­тягне за собою повне відмирання релігійних забобонів». До­сягненню цієї стратегічної мети підпорядковувалися всі наступні кроки більшовиків щодо релігії й церкви.

Для України і за радянської влади залишалася актуальною проблема автокефалії православної церкви. Користуючись пра­вом реєструвати статути релігійних громад в органах влади, ко­лишні члени Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР) при Миколаївському соборі Києва заснували гурток прихиль­ників автокефалії. На чолі гуртка стояв М.Мороз, а його заступ­ником був В.Липківський. Вони ж очолили другу ВПЦР, засновану у квітні 1919 р. В Ставрополі відбувся південно-східний Російський церковний собор, в якому взяли участь єпархіальні єпископи, клірики й миряни від Ставропольської, Донської, Ку­банської, Владикавказької та Сухумсько-Чорноморської єпархій, а також члени Всеросійського помісного собору, які опинилися на півдні. Учасники Собору обрали Вище тимчасове церковне управління на чолі з архієпископом Митрофаном. Згодом його почесним головою став митрополит київський і галицький Ан­тоній (Храповицький). За його вказівкою було відібрано храми в прихильників автокефалії, заборонено богослужіння багатьом українським священикам та дияконам. В.Липківського й архіє­пископа катеринославського Агапіта заочно було віддано під суд після відновлення радянської влади в Україні. ВПЦР активізу­вала діяльність у напрямі відкриття нових автокефальних при­ходів. Але для повнокровного життя автокефальній церкві бракувало власного єпископату. Діячі ВПЦР пішли на повний розрив з Московською патріархією і 5 травня 1920 р. проголоси­ли Українську православну церкву автокефальною та соборноп-равною.

Що керувало більшовиками, коли вони, якщо й не сприя-

159

ли, то і не ставили перешкод діяльності автокефалістів, досте­менно невідомо. Швидше за все у появі самостійної української церковної структури вони вбачали можливість деструктуризації впливової РПЦ, з якою не можна було не рахуватися.

В липні 1919 р. Київський губвиконком передав автоке-фалістам Софійський собор. Швидкими темпами здійснював­ся переклад богослужбових книг на українську мову, у чому посильну допомогу надавали академік А.Кримський та про­фесор Г.Голоскевич. Було зроблено кроки в справі органі­зації духовної освіти.

Прихильники автокефалії української церкви скористалися особливістю радянського законодавства, згідно з яким факт існу­вання релігійних організацій встановлювався не рішенням ви­щого духовного центру, а державними органами, які їх реєстрували. Саме це мав на увазі голова президії ВПЦР М.Мо­роз, коли у червні 1920 р. писав: «Історія Української право­славної церкви навіки занотує той безперечний факт, що Українська церква мала змогу розпочати своє відродження і онов­лення лише під час Радянської влади, яка проголосила закон про відокремлення церкви від держави, а тим самим і про передачу церковної справи виключно самодіяльності віруючого народу».

В жовтні 1921 р. відбувся Всеукраїнський православний церковний собор, на якому було обрано першого митрополи­та УАПЦ В.Липківського. Канонічних підстав для цього не було, оскільки на Собор не вдалося запросити єпископів й архімандритів, які б здійснили рукопокладання. Тому більшість істориків церкви вважали неканонічними й ті вис­вячення священиків та єпископів, які пізніше здійснював митрополит В.Липківський.

Наступний розвиток подій показав, що більшовики три­мали церковне життя під власним контролем і в потрібний момент застосовували найбрутальніші методи, аби дискреди­тувати церкву й позбавити її вплив на людей.

Перевір себе Початковий рівень:

1. Вкажіть дату:

Академія наук України була заснована в 1918 p.; 1919 p.; 1920 p.

160

2. Першим Президентом АНУ був:

О.Богомолець; В.Вернадський; М.Грушевський.

3. Назвіть відомі вам прізвища діячів: а) науки; б) літератури і мистецтва (1917-1920)

Середній рівень:

4. Розкажіть про мистецьке життя у часи Української держави

5. Складіть план відповіді «Національно-культурне будівництво у часи Центральної Ради»

6. Назвіть головні ознаки культурного процесу в Україні за ра­дянські часи.

Достатній рівень:

7. Охарактеризуйте духовне життя в Україні у часи Центральної Ради.

8. Порівняйте церковне життя в Україні за часів Центральної Ради

й Української держави

9. Проаналізуйте проблеми життєдіяльності церкви за радянські часи.

Високий рівень:

10. Використовуючи текст навчальної книги, додаткову літерату­ру, підготуйте та проведіть засідання «круглого столу» з теми «Культура і духовне життя в Україні 1917-1920 років».

11. Складіть розгорнутий план доповіді «Культурний процес в Ук­раїні 1917 -1920 років».

12. Підготуйте тези доповіді «Духовне життя в Україні 1917-1920 років».

Хронологія подій

27 січня 1918 р. мирний договір між УНР і державами

німецько-австрійського блоку в Бресті-Ли-товському

7 березня 1918 р. повернення Української Центральної Ради

до Києва

28-29 квітня 1918 р. переворот П.Скоропадського й утверджен­ня гетьманату

5-12 червня 1918 р. І з'їзд комуністичної партії (більшовиків)

України - КП(б)У

Серпень 1918 р. утворення Українського національного со-

юзу (УНС)

1 листопада 1918 р. Українське національне повстання у Львові

9 листопада 1918 р. створення Державного Секретаріату Захід­ноукраїнської Народної Республіки

1-157

13-14 листопада утворення Директорії

161

б

24 листопада 1918 p.

14. грудня 1918 p.

15. грудня 1918 p.

5. лютого 1919 p. Березень 1919 p.

6. квітня 1919 p. Травень 1919 p.

I червня 1919 p.

Липень 1919 p. Липень-серпень 1919 р

Осінь 1919 р.

II грудня 1919 р. Грудень 1919 р. -

квітень 1920 р. 9 січня 1920 р.

5. лютого 1920 р. 21 квітня 1920 р.

6. травня 1920 р. Серпень 1920 р. Вересень 1920 р.

12 жовтня 1920 р.

урочисте відкриття Української Академії наук

перехід влади до Директорії невдала спроба укладення союзу між Н.Мах-ном і С.Петлюрою вступ радянських військ до Києва Всеукраїнський з'їзд Рад. Прийняття Конституції УСРР евакуація військ Антанти з Одеси заколот М.Григор'єва

схвалення декрету про об'єднання радянсь­ких республік

окупація польськими військами Східної Галичини

наступ об'єднаних українських армій на Правобережжі

поразка військ Директорії та УГА утворення Всеукрревкому

«Зимовий похід» військ У HP

оголошення Всеукрревкомом махновців поза

законом

прийняття закону Всеукрревкому про землю

Варшавський договір

вступ польської армії й військ УНР у Київ

переговори делегації УНР з Врангелем в Ялті

угода уряду УСРР з махновцями про спільні

дії у боротьбі з Врангелем

підписання в Ризі договору про перемир'я і

попередніх умов миру між РСФРР й УСРР

та Польщею

7-9 листопада 1920 р.

16 листопада

27 листопада 1920 р.

18 березня 1921 р.

штурм Перекопа

ліквідація Південного фронту

розрив радянським командуванням угоди з

махновцями

Ризький мир

Тематичне оцінювання Початковий рівень:

1. Позначте, яка подія відбулася раніше?

злука УНР та ЗУНР; утворення Директорії; розгром військ Вран­геля

162

2. Чи погоджуєтесь ви з твердженням:

а) Брестський договір було підписано у листопаді 1918 р. Так, ні

б) Гетьманом України в 1918 р . був П.Скоропадський Так, ні

в) Першим головою Директорії був В.Винниченко Так, ні

г) Головним отаманом було обрано С.Петлюру Так, ні

д) Українська Національна академія була створена у 1918 році. Так, ні

3. Назвіть, на ваш розсуд, найбільш значні події доби боротьби України за збереження державної незалежності. Розкажіть про одну них.

4. Кого з діячів літератури і мистецтва 1917-1920 pp. ви пам'ятає­те? Назвіть їх.

5. Дайте відповідь:

В січні 1919 р. Україна була проголошена Українською Соціалі­стичною Радянською Республікою а) так; б) ні; в) й так, і ні.

Середній рівень:

1. Співвіднесіть імена історичних діячів з фактами з їхніх біог­ рафій:

С. Петлюра а) гетьман; отаман «Війська козацького»;

В.Винниченко б) головний отаман, голова Директорії;

Є.Петрушевич в) голова Раднаркому УСРР;

Х.Раковський г) голова Центральної Ради, голова Директорії

П.Скоропадський д) президент Української Національної Ради.

2. Встановіть послідовність подій: Відновлення УНР

Ризький мир

Здійснення гетьманського перевороту

3. Позначте тлумачення, яке відповідає терміну: Директорія в перекладі з латинської мови означає: «управління; «керівництво»; «уряд».

4. Використовуючи план відповіді, розкажіть про Українську дер­жаву

1. хронологічні рамки та існування.

2. хто очолив Українську державу?

3. внутрішня й зовнішня політика 2) історичне значення

163

5. Про яку подію йдеться?

а) «Ретельно опрацьований польський сценарій оволодіння Льво­ вом був перекреслений. У головному місті Східної Галичини вста­ новилася українська влада»

б) назвіть її дату. Достатній рівень:

1. Встановіть послідовність подій: зречення П.Скоропадського утворення Директорії прийняття Конституції УНР проголошення злуки УНР і ЗУНР

відновлення УНР поразка врангелівців.

2. Х.Раковський, Є.Петрушевич, В.Винниченко - хто ці історичні особи? Які події в історії України (1917-1920 ) пов'язані з їхньою діяльністю?

3. Порівняйте державотворчі процеси в УНР та ЗУНР. У чому їх відмінність?

4. Складіть хронологічний ланцюжок головних воєнних подій (1917-1920).

5. Охарактеризуйте основні положення політики «воєнного комунізму». Відслідкуйте особливості її впровадження в Україні.

Високий рівень: 1. «Національна демократія, загалом сприймаючи й сповідаючи ідею суверенності Української держави, була, як і попередні пе­ріоди, поділена на окремі табори, що суперечили один одному в питаннях соціально-економічної орієнтації УНР». Доберіть фак­ти, що підтверджують цей висновок. Спробуйте, виходячи з кон­кретно-історичної ситуації 1917-1920 pp., створити проект власної програми соціально-економічних перетворень в Україні.

2. Прощаючись, К.Гуйн мовив: «Мені старому, здається, що спра­ва не піде так легко, як почалася. Ваші противники - це зав­зяті люди...» Про які події йдеться? Наскільки пророчими були слова К.Гуйна. Відповідь обґрунтуйте.

2. В Україні (1917-1920) влада переходить від Центральної Ради до

П.Скоропадського, від гетьмана до Директорії й у кінцевому ра­хунку до більшовиків. Поміркуйте над цими процесами. Законо­мірними чи випадковими вони були? Чому саме перемогли більшовики?