2. Формування нового господарського механізму

Реконструкція народного господарства в Україні та всьо­му СРСР здійснювалася у роки першої п'ятирічки методами воєнно-комуністичного штурму. Інтенсивно формувалася су­воро централізована адміністративно-командна система кері-

201

вництва промисловістю. Вона майже не враховувала заінте­ресованості трудящих в піднесенні виробництва, а базувала­ся на примусі й страху працівника перед керівними посадовими особами.

Вже на початку першої п'ятирічки було взято курс на заміну трестівського госпрозрахунку, котрий у роки НЕПу охоплював сферу управління, господарським розрахунком без­посередньо в процесі виробництва. Трести з розрахункових об'єднань перетворювалися на органи технічного управлін­ня. Також кредитна реформа (1930) і реорганізація керів­ництва промисловістю (1932) завершили в основному перехід до адміністративно-командних методів управління.

Поступово запроваджувався принцип єдиноначальності, тобто персональної відповідальності керівників підприємств за виконання державних завдань.

«В організації управління виробництвом необхідно виходити з того, що адміністрація (директор) безпосередньо відповідає за виконання промфінплану і всіх виробничих завдань. Адміністрація керує як апаратом управління, так і всіма організаційно-техніч­ними процесами виробництва на підприємстві».

(КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів...).

Промислові підприємства УСРР майже цілком перейшли в підпорядкування загальносоюзних наркоматів. Новий гос­подарський механізм ґрунтувався на директивному плану­ванні, а не на економічних засадах. Радянські плани вважалися планами-директивами, а не планами-прогнозами.

Запровадження карткової системи постачання робітників та службовців звело нанівець матеріальні стимули до праці. Навіть кваліфіковані, високооплачувані робітники могли «ото­варювати» за картками не більше чверті своєї заробітної пла­ти. Натомість великі організаційні зусилля докладалися для налагодження морального стимулювання праці, головним чи­ном через організацію масового виробничого змагання, яке отримало назву «соціалістичного». Робітничий клас у своїй більшості готовий був миритися з нестатками, щоб якнай­швидше подолати економічну відсталість і наблизити «світле майбутнє». Тому заклик до прискорення темпів індустріалі­зації знаходив сприятливий грунт.

202

Факт: 3 ініціативи працівників двох донецьких шахт - «Цен­тральна» й «Північна» 31 січня 1929 р. було укладено перший у країні договір на соціалістичне змагання. Не­вдовзі майже на кожному підприємстві виникли ударні бригади, котрі змагалися між собою. Організаційна ста­дія налагодження змагання завершилася в травні 1929 p., коли ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про соціалістичне змагання фабрик і заводів». Проголошувалося, що зма­гання не епізодична кампанія, а постійний метод роботи. Вже наприкінці 1929 р. цей рух охопив п'яту частину робітничого класу України.

Впровадження нової техніки на виробництві вимагало прискореної підготовки кадрів висококваліфікованих робіт­ників. Було розпочато підготовку кадрів безпосередньо на виробництві, використовуючи для цього наявні сили висо­кокваліфікованих працівників. Зокрема, вибійник горлівсь-кої шахти М.Ізотов започаткував так званий ізотовський рух по підвищенню кваліфікації молоді.

Заява Й.Сталіна в січні 1933 р. про дострокове виконан­ня першої п'ятирічки за 4 роки й 3 місяці була звичайнісінь­ким обманом. Навпаки, невмотивоване прискорення темпів індустріалізації, ігнорування принципу матеріальної заінте­ресованості як у місті, так і на селі, повна дезорганізація виробництва внаслідок намагань побудувати економічно не­можливу господарську систему без товарно-грошових відно­син та ринку поставили країну перед катастрофою.

Це змусило Й.Сталіна обмежити політику воєнно-кому­ністичного штурму й відновити частково ринкові відносини. Вже на другу п'ятирічку (1933-1938 pp.) були запропоновані набагато менші середньорічні темпи промислового розвитку ^_ 13-14%. Посилилася увага до освоєння нової техніки, підго­товки кваліфікованих кадрів, ліквідації фінансових збитків, зниження собівартості продукції, які мали розв'язуватися знову ж таки методами змагання.

В другій половині 1935 р. було тимчасово скасовано гра­ничну межу у заробітках, що стимулювало підвищення про­дуктивності праці. Перехід від карткової системи розподілу товарів до вільного продажу їх за гроші створив можливість

203

витрачати додаткові заробітки. Це викликало розгортання стаханівського руху.

Факт: В нічну зміну з ЗО на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірміне» у Кадіївці (тепер - м.Стаханов) О.Стаханов за допомогою двох кріпильників видобув 102 т вугілля при нормі 7 т (норма розраховувалася на роботу без кріпильників). Незабаром цей рекорд перевищили інші шах­тарі. Абсолютний рекорд установив М.Ізотов, який за допо­могою 12-ти кріпильників нарубав за зміну 607 т вугілля. Рекорди стахановців стали підставою для істотного підви­щення в 1936 р. норм виробітку і планових завдань. На більшості підприємств це призвело до перенапруження ви­робничого процесу та неминучих зривів, які розглядалися як саботаж або шкідництво. Вже наступного року замість очіку­ваного зростання виробництва почався його спад. У заробітній платі знову було відновлено її верхню межу. Посилилася де­зорганізація виробництва. Поширилася практика приписок, на підприємствах з'явилися «липові рекордсмени».

3. Будови перших п'ятирічок. Підсумки індустріалізації

Хоча соціальна ціна технічної реконструкції виявилася занадто високою, досягнення перших п'ятирічок усе ж таки були вагомими.

Факт: Серед 35 найбільших промислових об'єктів СРСР вар­тістю понад 100 млн. крб. кожний, в Україні розміщува­лося 12. До новобудов відносилися три металургійні заводи («Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь»), Дніпро-гес, «Дніпроалюміній», «Краммашбуд» і ХТЗ. Гігантами серед реконструйованих підприємств були Луганський па­ровозобудівний та ще чотири металургійні заводи. Реконструкція старих і зведення нових підприємств чор­ної металургії, а також вугледобувної промисловості вивели Україну на одне з перших місць у світі за рівнем розвитку цих галузей. Напередодні війни республіка за обсягом виплавки чавуну посідала друге місце в Європі (після Німеч­чини), за виробництвом сталі - третє (після Німеччини й Англії), а за видобутком вугілля - четверте місце у світі.

Центральні відомства, які поставили під свій контроль майже всю українську промисловість, взяли курс на створен­ня підприємств-монополістів у виробництві тієї чи іншої про­дукції. Так, Харківський тракторний завод (ХТЗ), який було побудовано за 18 місяців, випустив майже 17 тис. тракторів. Краматорський машинобудівний завод задовольняв потреби країни в устаткуванні для металургійної промисловості. Па­ровозобудівний завод у Луганську випускав паровозів більше, ніж усі заводи царської Росії, разом узяті. Запорізький завод «Комунар» став найбільшим у світі підприємством по вироб­ництву зернових комбайнів, а харківський завод «Серп і мо­лот» випускав молотарки складної конструкції у кількості, що забезпечувала потреби сільського господарства всього СРСР. Луганський та Горлівський заводи гірничого устатку­вання відіграли велику роль у технічній реконструкції вугіль­ної галузі Донбасу.

В Україні протягом 30-х pp. стало до ладу декілька по­тужних електростанцій. Гордістю вітчизняного енергетично­го будівництва була Дніпровська гідроелектростанція (ГЕС) в Запорожжі - найбільша на той час в Європі, яка дала пер­ший струм у травні 1932 р.

Важливим завданням індустріалізації України було на­лагодження виробництва азотних добрив із синтетичного аміаку, будівництво хімічних підприємств. У харчовій про­мисловості виникли нові галузі - маргаринова, маслоробна, комбікормова, хлібопекарська. Практично заново в Україні створювалася легка промисловість. У великих містах з'яви­лися взуттєві й трикотажні фабрики.

Таким чином, протягом перших п'ятирічок за надзвичайно складних умов сталінського тоталітарного режиму трудящі України, виявили величезний трудовий героїзм, створили по­тужну індустріальну базу, яка вивела республіку на рівень економічно розвинутих країн світу. Так, 1940 року промис­ловий потенціал України збільшився в 7 разів у порівнянні з показниками 1913 року. За період індустріалізації Радянсь­кий Союз з п'ятої в світі найбільшої індустріальної держави став другою, а Україна за виробничими потужностями зрівня­лася з Францією.

204

205

Індустріалізація викликала кардинальні зміни у струк­турі господарства. В першу чергу змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством на користь першої. Однак внаслідок заниження цін на сільськогоспо­дарську сировину та відповідно завищених цін на продукцію промисловості, яка її переробляла, визначити питому вагу секторів економіки у створенні національного доходу прак­тично неможливо.

Також відбулися зміни в співвідношенні між великою й дрібною промисловістю. Зокрема питома вага великої про­мисловості у валовій продукції збільшилася з 68,7% в 1926 р. до 92,5 % у 1938 p., а за чисельністю робітників - відповідно з 43,2% до 83%.

Проте за блискучим фасадом індустріалізації радянсько­го типу крилися невтішні економічні результати.

Керівництво країни постійно наголошувало на прагненні сприяти гармонійному розвитку всіх республік СРСР, ліквідації фактичної економічної нерівності, що історично склалася між центром і національними районами. Однак вик­ликана економічною неефективністю господарювання хроні­чна нестача коштів змушувала директивні органи обирати найлегші та найефективніші варіанти розміщення продук­тивних сил. На практиці відтворювалися господарські струк­тури, що склалися до революції. Тому економіка України й за радянської влади була прив'язана до потреб центру, а роз­міщення промислових підприємств на її території не зазнало істотних змін. Як правило, промисловість розвивалася у ве­ликих містах і насамперед у Донецько-Придніпровському районі. Темпи індустріального розвитку інших районів Ук­раїни були набагато нижчими.

«... на Україні дуже нерівномірно відбувався географічний роз­поділ промисловості. Поряд із подальшим розширенням традицій­них промислових районів Донбасу та Придніпров'я тривав економічний застій на густозаселеному Правобережжі...».

(О.Субтельний. Україна: історія...).

Переважно зі стратегічних міркувань нові потужні ви­робництва вже в другій (1933-1937) і третій (1938-1942) п'я­тирічках у своїй більшості розгортались у східних регіонах

206

Радянського Союзу. Відповідно Україна отримувала порівня­но малі капіталовкладення. Так, з 4500 заводів, що будува­лися протягом другої п'ятирічки, лише 1000 знаходилися в УСРР. У наступній п'ятирічці з 3000 запланованих для буд­івництва заводів республіка отримала тільки 600.

Вражаючі темпи розвитку важкої промисловості супро­воджувалися незначним приростом легкої й харчової галу­зей, підривом основ сільського господарства. Індустріальні потужністі України були насамперед зорієнтовані тільки на первинну переробку сировини.

Суспільство витрачало величезні ресурси на виробництво засобів виробництва, тобто виготовлення обладнання для ви­робництва машин (група А). В той же час постійно відчував­ся дефіцит ресурсів для виробництва предметів споживання (група Б), що негативно відбивалося на добробуті людей.

Індустріалізація призвела до падіння життєвого рівня на­селення України. Бюрократичні методи директивного управ­ління остаточно засвідчили економічну неефективність радянської промисловості.

Перевір себе Початковий рівень:

1. Позначте, яка подія з названих відбулася раніше?:

Проголошення курсу індустріалізації чи прийняття першого п'я­тирічного плану.

2. Назвіть найважливіші новобудови перших п'ятирічок в Україні.

3. В.Чубар, О.Стаханов - хто ці історичні особи? Середній рівень:

4. Вкажіть дату згортання НЕПу:

1921-1923 pp.; 1923-1924 pp.; 1927-1928 pp.

5. Позначте твердження, з якими ви згодні:

завдання першого п'ятирічного плану по основних показниках не були виконані;

плани першої п'ятирічки були виконані повністю і в строк; завдання першого п'ятирічного плану були виконані достроково - за 4 роки і 3 місяці.

6. Розкажіть про підсумки індустріалізації в Україні. Достатній рівень:

7. Охарактеризуйте основні ознаки адміністративно-командної си-

стеми управління промисловістю.

207

8. Поясніть причини появи соціалістичного змагання в роки пер­шої п'ятирічки.

9. Період соціалістичної реконструкції, названий Сталіним «вели­ким переломом», був, за визначенням українського історика С.Кульчицького, засобом «утвердження адміністративно-коман­дної системи тоталітарного типу».

Доберіть факти що підтверджують цей висновок. Високий рівень:

10. Спробуйте уявити собі, які риси вдачі були притаманні керів­ никові промислового підприємства часів перших п'ятирічок. Зма­ люйте його історичний портрет.

■ ■