§8. Українська Народна Республіка: від Брестського мир­ного договору до гетьманського перевороту

«З поваленням Центральної Ради закінчився перший етап Української революції, позначений піднесенням і стрімким розвитком національно-визвольного руху, за­гостренням національних і соціальних проблем спро­бою України відновити свою державність і вирватися з лабет Російської імперії»

(Історія України: нове бачення).

О Які були причини падіння Центральної Ради.

1. Мирний договір у Брест-Литовську

Домігшись права вступити у «велику політику», Цент­ральна Рада надіслала до Брест-Литовська делегацію. Інструкції М.Грушевського членам делегації зводилися до того, щоб боротися за включення до складу України Холм-щини, Підляшшя, проведення всенародного голосування (пле­бісциту) в Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатській Україні. Таким чином, це був перший крок на шляху до соборності українських земель.

9 січня 1918 р. близько 400 представників держав, задія-них у переговорах, взяли участь у першому пленарному зас­іданні в Брест-Литовську.

Напередодні переговорів німецькі експерти міжнародно­го права заявили, що у разі укладення мирного договору з Росією його положення матимуть обов'язковий характер і для України. Голова делегації (УНР) В.Голубович заперечив їм, висунувши таку аргументацію: зв'язок України з Росією обу­мовлювала Переяславська угода; оскільки один із учасників укладення цього акту - царська династія Романових -відійшла в минуле, він втратив чинність разом з усіма зобов­'язаннями України щодо Росії. Німецька сторона погодилася з правомірністю цих суджень, а проголошення УНР само­стійною державою зміцнило її статус як рівноправного учас­ника переговорів. Російська делегація в особі Л.Троцького також заявила, що «не бачить жодної перешкоди для само-

стійної участі делегації Генерального Секретаріату у мир­них переговорах». Фактично глава російської делегації виз­вав право українців на самовизначення.

Після кількох днів роботи вирішено було зробити пере­рву, щоб погодити позиції делегацій з урядами своїх країн. Загальні збори Центральної Ради обговорили хід переговорів. Міністр УНР М.Ткаченко дав їм таку оцінку:

«Умовами згоди досягнуто з нашого боку найбільшого, чого тільки можна було досягти. Українському народові за­безпечено право національного самовизначення всюди, де він живе в більшості, в тому числі в Холмщині та на Підляшші. З Галичиною справа вирішується на користь нашого народу, тобто панування українського народу забезпечується в тій частині, яку він заселяє. Згідно з торговельною частиною мирного договору, ввіз товарів із-за кордону і вивіз їх з Украї­ни є монополією Української держави. Дев'яті збори уповно­важили Раду Народних Міністрів підписати договір. Внаслідок нестабільної ситуації, що склалася в країні, пра­во ратифікації майбутньої угоди було надано членам украї­нської делегації на переговорах».

Відновлення процесу переговорів супроводжувалося спро­бою більшовиків усунути делегацію УНР від участі у них на правах повноправного суб'єкта міжнародного права. Л.Троць-кий заявив, що інтереси українського народу на конференції мають представляти члени Народного секретаріату в особі Є.Медведева і В.Шахрая. Однак тверда позиція посланців УНР зірвала підступні спроби російського уряду. Більше того, глава Делегації Австро-Угорщини граф О.Чернін від імені чотирьох союзних держав заявив: «...ми бачимо далі причину визнати Українську Народну Республіку вже тепер самостійною, вільною, суверенною державою, яка є в стані укладати само­стійно інтернаціональні договори».

9 лютого 1918 р. договір між УНР та державами Четвер­ного союзу було підписано. Ним скасовувався військовий стан Між воюючими сторонами, встановлювалися , дипломатичні зносини, економічні зв'язки і кордони України. Оскільки територіальні претензії української делегації зачіпали інте-^еси Австро-Угорщини, представники обох країн підписали

62

63

таємну декларацію, згідно з якою райони Східної Галичини з переважаючим українським населенням мали бути відлучені від королівства Галичини й з'єднані з Буковиною в один ко­ронний край у складі Австро-Угорщини. Кордони між УНР і Австро-Угорщиною відповідали довоєнним російсько-австрій­ським. У межах відроджуваної Польської держави їх повинна була визначити спільна комісія на підставі «етнографічних відносин і з урахуванням бажань населення». У додатковому договорі визначалися принципи регулювання консульських відносин, приватних справ, обміну військовополоненими й надлишками сільськогосподарських і промислових товарів. Сторони взяли на себе зобов'язання встановити паритетні курси національних валют.

Брестський договір було ратифіковано спеціальним за­коном Центральної Ради від 17 березня 1918 р. В.Винни-ченко високо оцінював цю угоду: «Для української держави цей мир, безперечно був би з різних боків дуже корисний. Перш усього ним українська держава визнана такими по­важними суб'єктами міжнародного права, як центральні держави. А маючи до цього на увазі ще признання Англії та Франції, можна було би тепер її уважати цілком повноп­равним, рівним членом світових держав. Далі цей мир до­сить справедливо й корисно розв'язував питання про територіальні межі, особливо щодо Польщі (Холмщина, Підляшшя). У фінансовому відношенні також для України була реальна користь від цього миру. Наприклад, золота валюта українського карбованця стояла тоді дуже високо (100 німецьких марок дорівнювали 46 українським карбо­ванцям). Навіть торговельні умови були складено вигідні для України». В.Винниченко вважав брестські домовленості дуже корисними за умови, «коли б при цьому мир явився не результатом збігу сприятливих обставин, а наслідком на­шої сили і волі, коли б ми тою силою могли реалізувати, охоронити й затвердити за собою всі наслідки миру».

2. Вступ німецько-австрійських військ до України

На кінець січня - початок лютого 1918 р. ситуація скла­лася так, що Центральна Рада змушена була звернутися за

64

допомогою до своїх недавніх партнерів за столом переговорів - Німеччини та Австро-Угорщини. Країни Четверного союзу були зацікавлені в тому, щоб надати таку допомогу з кількох причин: Україна зобов'язувалася до 31 липня надати їм мільйон пудів збіжжя; крім того, європейські країни турбу­вала більшовицька експансія. Отже, в альтернативі «більшо­вики чи іноземне втручання» Центральна Рада обрала друге, що, як тоді здавалося, могло гарантувати збереження украї­нської державності.

8 лютого 1918 р. німецькі війська вступили на територію України, невдовзі їх підтримали частини австро-угорської армії. Вони поступово просувалися на схід і південь Украї­ни, не зустрічаючи значного опору з боку радянських військ. До кінця квітня 1918 р. вся територія України опинилася під контролем німецької й австро-угорської армій.

На початку березня до Києва повернулася Рада Народ­них Міністрів, а відтак і Центральна Рада. Ще 10 лютого 1918 р. Рада народних міністрів у відозві до населення впер­ше спробувала пояснити, що завдання іноземних військ -покласти край пограбуванню України більшовиками.

Центральна Рада відновила свої повноваження в Україні за складних обставин. Ціна за допомогу німецько-австрійсь­ких військ виявилася занадто високою в економічному, мо­ральному та політичному вимірах.

З 26 березня до 23 квітня 1918 р. працювала комісія з представників України, Німеччини й Австро-Угорщини по виробленню умов матеріальної компенсації. УЦР прийняла зобов'язання надати Німеччині й Австро-Угорщині 60 млн. пудів зерна та виробів з нього, 400 млн. штук яєць, велику рогату худобу живою вагою 2,75 млн. пудів, 3 млн. пудів цукру, а також постійно постачати їм овочі, фураж, руду тощо. Іноземне втручання обмежувало суверенітет УНР. Неда­ремно П.Христюк писав, що окупаційне «військо стало вирі­шальним чинником для внутрішньої політики Республіки спочатку посереднім, а потім і безпосереднім».

Криза влади, міжпартійний розбрат всередині Централь­ної Ради, посилення позицій правих сил дедалі більше роз­хитували владу. Вбачаючи в цьому загрозу регулярним

65

надходженням з України сільськогосподарської продукції, німецько-австрійське командування взяло на себе й деякі адміністративні функції. Ще 18 березня 1918 р. генерал Лю-дендорф видав директиву, відповідно до якої німецькі військові командири могли видавати накази щодо охорони порядку та безпеки. Головнокомандувач німецькими війська­ми в Україні фельдмаршал Ейхгорн б квітня 1918 р. видав наказ, який стосувався термінів і порядку посівної кампанії. У документі підкреслювалося, що врожай належатиме тим, хто засіє посівні площі. Селяни, які візьмуть землі більше, ніж зможуть обробити, підлягатимуть покаранню. Крім того, селян зобов'язували всіляко допомагати в обробітку поміщиць­ких угідь. Наказ Ейхгорна викликав гостру дискусію в Цен­тральній Раді. Міністр земельних справ на знак незгоди з втручанням німців у вирішення суто цивільних справ подав у відставку. Міністерство закордонних справ УЦР висловило офіційний протест Німеччині з приводу дій Ейхгорна, а Міністерства земельних справ оповістило народ України про те, що даний наказ виконувати не слід.

Окупаційні власті втручалися й в інші сфери українсько­го життя. Звичайною практикою стали страти та ув'язнення за вироками польових судів. Щоб запобігти цьому, міністр юстиції М.Ткаченко 23 березня 1918 р. видав циркуляр, у якому вказувалося, що іноземні військові судові інстанції не мають чинності в Україні, оскільки тут існують власні цивільні й військові суди.

Ці, та інші акції ще більше загострили відносини між УЦР і окупаційною адміністрацією. У листуванні представ­ників Німеччини й Австро-Угорщини зі своїм керівництвом дедалі частіше заходила мова про необхідність заміни Цент­ральної Ради іншим органом. 24 квітня відбулася нарада за участю начальника штабу німецьких військ у Києві генерала Тренера, послів та військових аташе Німеччини й Австро-Угорщини, на якій обговорювалося майбутнє Української дер­жави. Зустріч Тренера з делегацією «Української народної громади» (її очолював П.Скоропадський) показала, в який бік хитнувся політичний маятник.

3. Прийняття Конституції УНР

29 квітня 1918 р. Центральна Рада зібралася для прий­няття Конституції Української народної республіки (УНР). Основний закон почав готуватися ще у той час, коли, за сло­вами П.Христюка, «революція на Україні переходила фазу національно-політичну, коли класова боротьба ще не стави­ла виразно на порядок денний завдання творення робітни­чо-селянської державності і коли, після цього, вся українська демократія стояла ще міцно на ґрунті демократичного пар­ламентаризму...». Цим пояснюється очевидна невідповідність Конституції соціальному курсу, який здійснювався Централь­ною Радою в завершальній фазі її діяльності.

Основний Закон гарантував демократичні свободи, вклю­чаючи активне й пасивне виборче право для всіх громадян, що досягли 20 років. Вищу законодавчу владу у країні мали здійснювати Всенародні збори, виконавчу - Рада Народних Міністрів, судову - Генеральний суд. Самоврядування на місцях належало виборним радам та управам громад, волос­тей і земель.

Конституція визначала порядок роботи органів держав­ної влади та управління, а також умови, за яких впроваджу­валося тимчасове обмеження громадських свобод.

Згідно з Основним Законом, «кожна з населяючих Украї­ну націй має право в межах УНР на національно-персональ­ну автономію, цебто право на самостійне устроєння свого національного життя, що здійснюється через орган Націо­нального союзу, влада якого шириться на всіх його членів незалежно від місця і поселення в УНР». Кожному Союзові надавалося право представництва в уряді республіки й отри­мання фінансової допомоги.

Прийнятий документ не вдалося втілити у життя, оскіль­ки день його ухвали став останнім у діяльності Центральної Ради.

Ще 26 квітня 1918 р. імператор Вільгельм II по суті сан­кціонував зміну українського уряду. Робилося все, щоб роз­чистити шлях до якомога безболіснішого переходу влади до рук П.Скоропадського.

66

67

Перевір себе Початковий рівень:

1. Вкажіть дату підписання УНР договору з державами Четверного

союзу:

січень 1918 p.; лютий 1918 p.; березень 1918 р.

2. Доповніть речення:

Центральна Рада надіслала до Брест-Литовська делегацію, яку очолив (М.Грушевський, В.Голубович, П.Христюк).

3. Дайте відповідь (необхідне підкресліть)

Яка подія відбулася 29 квітня 1918 p.?

Проголошення УНР; Прийняття Конституції; Утворення УЦР. Середній рівень:

4. Назвіть головні положення договору, підписаному в Брест-Ли- товську між УНР і державами Четверного союзу.

5. Встановіть послідовність подій Прийняття Конституції

Початок переговорів у Брест-Литовську

Повернення ЦР до Києва

Вступ німецько-австрійських військ на територію України.

6. «Більшовики чи іноземне втручання». Чому Центральна рада віддала перевагу? Який існував аргумент?

Достатній рівень:

7. Підписання Брест-Литовського договору - це спроба соборності українських земель. Доберіть факти, які стверджують або спро­стовують цей висновок.

8. Схарактеризуйте основні положення Конституції. Чи зазначало­ся в Основному законі про чітку модель органів влади в Україні?

9. «Німці не мішаються і ніякої зміни в тім не мають робити..., не мають заміру в чім-небудь перемінити наші закони і порядки, обмежити самостійність і суверенність нашої Республіки», -зазначалося у зверненні УЦР до громадян України. «Треба було задушити більшовизм на Україні, - писав генерал Е.Людендорф, - й запровадити там такі порядки, які могли б дати нам воєнні користі: збіжжя і сировину; для цього треба було просунутися в глиб країни*.

Прокоментуйте наведені висловлювання та зробіть висновок: по­зиція якої зі сторін відображала реальний стан. Високий рівень:

10. Доба Центральної Ради продемонструвала сильні й слабкі сто­ рони Української революції. Чи поділяєте ви цей висновок? До­ беріть факти, що стверджують або спростовують його. Висловіть своє бачення цієї проблеми.

68

Конституція гарантувала широкі громадянські свободи та особ­ливі права національним меншинам. Однак українське суспіль­ство було ще не готове до сприйняття абстрактних демократичних принципів, які Конституція ставила над реаліями життя. Спрог-нозуйте розвиток подій, за яких демократичні принципи пере­стають бути абстрактними.