§6. Проголошення Української Народної Республіки

«Після більшовицького перевороту в Петрограді співвідношення політичних сил змінилося і в Україні. На поверхні політичного життя появилася більшовиць­ка партія, яка ставала дедалі активнішою, тоді як демократичні партії послабили свою діяльність. Одна­че домінантним політичним чинником залишалася Центральна Рада».

(Т.Гунчак. Україна: перша половина XX ст.»).

О Як ви вважаєте, чому саме у листопаді 1917 р. було проголоше-• но Українську Народну Республіку?

1. Україна у жовтневі дні

Непослідовна, нерішуча політика Центральної Ради дедалі більше позначалася на революційному русі. Лідери УЦР, які повсякчас нагадували про вірність ідеям соціалізму й авто­номії України, перетворилися на пасивних спостерігачів. Роль локомотива революційних процесів стали відігравати гро­мадські організації, створені різними верствами суспільства.

20-25 жовтня 1917 р. в Києві відбувався 3-й Всеукраї­нський військовий з'їзд. Виступаючи перед його делегатами, М.Грушевський головним завданням найближчого часу на­звав перехід до «творення української держави - Українсь­кої Народної Республіки». В.Винниченко запевнив присутніх, що Генеральний Секретаріат не відступить від своєї декла­рації, проголошеної 29 вересня, та домагатиметься незалеж­ності української виконавчої влади від Тимчасового уряду й скликання Всеукраїнських Установчих зборів. Загальний настрій з'їзду, як писав П.Христюка, підштовхував Цент­ральну Раду до «останнього бою з російською буржуазією за національно-політичне визволення українського народу».

Петроградські події 25 жовтня відлунювалися в Україні зак­ликами київських більшовиків підняти повстання і захопити владу. У відповідь на це ввечері 25 жовтня 1917 р. на спільному засіданні Малої Ради з представниками Українського Генераль­ного Військового Комітету, Всеукраїнської й київської Рад робі­тничих депутатів, залізничників та інших організацій було засновано «Крайовий Комітет для охорони революції на Україні», що мав «розпоряджатися всіма силами революційної демократії» и якому підлягали всі органи влади «в Україні». Крайовий Комітет визнавав себе відповідальним перед Центральною Радою. Наступ­ного дня Комітет видав відозву «До громадян України», яка ви­рішувала ряд важливих питань, зокрема, відмежовувалася від «Інструкцій» Тимчасового уряду, оголошувала об'єднання всіх Українських областей під владою УЦР, перехід до неї всієї цив­ільної та військової влади, накреслювала «новий курс внутріш­ньої політики», що полягав у створенні «однородного ^адЦіалістично-революційного правительства на Україні».

Позиція Центральної Ради щодо більшовицького повстан­ня в Петрограді була чітко сформульована у резолюції Малої

44

45

Ради УЦР 26 жовтня і зверненні Генерального Секретаріату «До всіх громадян України». Обидва документи засудили повстання й вказали на небезпеку його для справи українсь­кої революції, зокрема, для скликання Всеросійських і Ук­раїнських Установчих зборів. Одночасно відповідальність за петроградські події покладались і на Тимчасовий уряд.

Такий підхід явно не подобався представникам уже неісную­чого Тимчасового уряду - штабу Київського військового округу (КВО). Присутність у складі Крайового Комітету більшовиків дала штабу КВО підстави для невизнання його легітимності. Проте коли більшовики на знак протесту проти осуду повстання з боку УЦР вийшли зі складу Комітету, стало цілком зрозуміло, що в Україні викристалізувалося три табори з різною політичною ор­ієнтацією: Українська Центральна Рада як центр українських демократичних сил, штаб КВО, що уособлював російську контр­революцію, й Ради робітничих депутатів як осередок більшо­вицького впливу. За обставин, що склалися, ані Центральна Рада, ані Крайовий Комітет були неспроможними виробити чіткий план дій. Більше того, не бажаючи нести відповідальність за можливі наслідки майбутніх подій, Комітет після невдалих переговорів зі штабом КВО виніс на засідання Малої Ради пропозицію про свій розпуск. А у той час коли вона обговорювалася (28 жовтня), війська штабу КВО оточили резиденцію виконкому Рад і ревко­му, що утворився днем раніше, - Марийський палац. Військові заарештували членів ревкому - більшовиків братів П'ятакових, І.Крейсберга, Я.Гамарника, І.Кулика та інших. 28 жовтня 1917 р. Генеральний Секретаріат перебрав на себе функції ліквідова­ного Крайового Комітету. Наступного дня вищий виконавчий орган відновив свою компетенцію в справах військових, продо­вольчих, залізничних, судових, пошти й телеграфу. 31 жовтня влада Генерального Секретаріату поширювалася на Херсонську, Катеринославську, Харківську, материкову частину Таврійської, Холмську, частини Курської та Воронезької губерній. Водночас із представників різних політичних партій і громадських орган­ізацій було сформовано узгоджувальну комісію, на засіданні якої прийнято рішення про виведення зі столиці військових частин, розформування офіцерських і добровольчих загонів, реорганіза­цію КВО на демократичних засадах. Цим же документом повно-

46

та влади щодо охорони міста покладалася на Українську Цент­ральну Раду, що мала діяти спільно з органами міського само­врядування й Радами робітничих і солдатських депутатів.

2. Третій Універсал

Прагнення більшовиків поширити свій вплив на терито­рію України гостро поставило перед діячами Центральної Ради питання стосовно засобів та форм організації сильної влади. Розуміння необхідності її встановлення породило у лідерів УЦР ідею про підведення під неї «державного фундаменту». Висловлюючи тезу про негайне проголошення Української республіки, М.Грушевський підкреслював, що вона повинна мати демократичний і соціалістичний характер. Саме ці гас­ла забезпечували на той час авторитет Центральної Ради як всеукраїнського органу влади.

7 листопада 1917 р. Мала Рада обговорила та прийняла НІ Універсал, який проголошував створення Української Народної Республіки у федеративному зв'язку з Росією. До Установчих зборів вся повнота влади мала належати Ук­раїнській Центральній Раді й Генеральному Секретаріату.

III Універсал по суті висував програму дій у найважлив­іших сферах життя. В аграрному питанні проголошувалося скасування існуючого права власності «поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значен­ня, а також на удільні, монастирські, кабінетські та цер­ковні землі». Вважаючи, що земля без викупу має перейти тим, хто її обробляє, УЦР доручила генеральному секрета­реві земельних справ негайно виробити закон про порядок Діяльності обраних народом земельних комітетів.

Універсалом запроваджувався 8-годинний робочий день на промислових підприємствах і державний контроль за ви­робництвом та розподілом продукції, який мав здійснювати­ся Секретаріатом праці за участю робітників.

Документ декларував наміри Центральної Ради всіма за­собами домагатися припинення війни й вирішення взаємних претензій воюючих сторін шляхом переговорів.

Гуманістичного спрямування Універсалу надавала ліквіда­ція смертної кари та оголошення амністії для політичних

47

в'язнів. Демократична традиція у діяльності УЦР продовжу­валася в формі положення про забезпечення свободи слова, друку, віри, зібрань, страйків, спілок, недоторканності особи й помешкання, прав та можливостей для вживання місцевих мов у зносинах з усіма установами.

В галузі національної політики передбачалося найближ­чим часом прийняти закон про національно-персональну ав­тономію для національних меншин.

Політичним стрижнем III Універсалу була теза про те, що Україна має всі сили спрямувати на допомогу «великій і знеможеній» Росії в ім'я будівництва оновленої, федератив­ної держави. Надмірне захоплення цією ідеєю керівників Цен­тральної Ради з самого початку її існування дорого коштувало українській справі, відволікаючи від вирішення невідклад­них завдань національного державотворення.

І все ж у цілому III Універсал став помітною віхою в історії українського народу, який нарешті, зміг здійснити свою віковічну мрію - створити власну державу.

Інша справа, якою вона була. Невиразні соціально-економічні пункти III Універсалу не мали й натяку на кар­динальні перетворення виробничих відносин на тих соціалістичних принципах, апологетами яких вважали себе творці Української держави. Якщо у земельному питанні ще було заявлено про наміри передати землю селянам, то інші галузі економіки практично випали з поля їх зору.

III Універсал по-різному сприйняли різні прошарки ук­раїнського суспільства. Поряд зі схвальними відгуками тих, хто вбачав у ньому гарантії поступального руху вперед, по шляху зміцнення Української держави, звучали голоси тих, хто вбачав у документі ущемлення власних інтересів.

III Універсал активізував законотворчу діяльність. У Малій Раді було створено спеціальну комісію з підготовки законопро­ектів. 25 листопада УЦР ухвалила закон про порядок видання нових юридичних актів, згідно з яким в Україні продовжували діяти не скасовані закони і постанови російського уряду та інсти­туції з їх компетенцією й штатами, що існували на її території до 25 жовтня 1917 р. Законодавчу ініціативу зберігали за собою лише Центральна Рада і Генеральний Секретаріат. Фактично

48

пей акт закладав правові підвалини державотворчого процесу. Виробити весь комплекс законів, які відображали б уяв­лення ідеологів української революції про новий суспільний устрій, за короткий проміжок часу було неможливо. Тому Цен­тральна Рада й Генеральний Секретаріат користувалися право­вими нормами та апаратом, які дісталися їм у спадщину від Тимчасового уряду, намагаючись наповнити їх новим змістом.