- •§1. Початок першої світової війни
- •3. Політика окупаційних військ на українських землях
- •§2. Українські землі у 1915-1917 pp.
- •Тема 2 Українська революція
- •§3. Початок Української революції
- •§4. Проголошення автономії '. України
- •2. Український національний конгрес
- •§5. Наростання політичної боротьби в Україні у липні— жовтні 1917 р.
- •§6. Проголошення Української Народної Республіки
- •3. Українсько-російський конфлікт
- •§8. Українська Народна Республіка: від Брестського мирного договору до гетьманського перевороту
- •§9. Українська держава
- •§10. Директорія унр
- •§11. Західноукраїнська Народна Республіка (зунр)
- •1. Проголошення зунр. Організація держави на західноукраїнських землях
- •§12. Політика радянського уряду в Україні у 1919 р.
- •2. Політичний курс більшовиків в Україні у 1919 р.
- •3. Економічна політика більшовицького режиму
- •4. Селянські антибільшовицькі виступи
- •§13. Україна в другій половині 1919 р.
- •§14. Україна на початку 1920 р.
- •1. Незалежність радянської України: форма і суть
- •§15. Варшавська угода та її наслідки
- •§16. Розгром військ Врангеля й махновців
- •§17. Культура і духовне життя в Україні у 1917—1920 pp.
- •1. Національно-культурне будівництво у часи Центральної Ради
- •5. Культурний процес за радянської влади
- •6. Проблеми життєдіяльності церкви
- •Тема 4 Українська срр в умовах нової економічної політики (1921—1928)
- •§18. Україна наприкінці 1920-го - на початку 20-х pp.
- •§19. Входження усрр до складу срср
- •§20. Культура та духовне життя у роки неПу
- •4. Розвиток літератури та мистецтва в 20-ті роки
- •Тема 5 Радянська модернізація України (1928-1939)
- •§21. Сталінська індустріалізація України
- •2. Формування нового господарського механізму
- •§22. Колективізація та розселянювання України
- •§23. Голодомор 1932-1933 pp. В Україні
- •§24. Громадсько-політичне життя
- •2. Конституція урср 1937 року
- •§25. Стан культури в Україні у 30-ті pp.
- •4. Церковна політика. Ліквідація уапц
- •Хронологія подій
- •Тема 6 Західноукраїнські землі в 1921-1939 роках
- •§26. Українські землі у складі Польщі
- •§27. Українські політичні партії та політична боротьба в Західній Україні
- •4. Український монархізм в.Липинського
- •2. Характер політики румунського уряду щодо українців
- •§29. Закарпаття в складі Чехословаччини
- •2. Особливості політичної боротьби в Закарпатті
- •Словник-довідник
- •Історія україни
4. Український монархізм в.Липинського
Серед політичних партій, що діяли на західноукраїнських землях, особливе місце займало об'єднання консервативно-монархічного напрямку - Союз українських хліборобів-дер-жавників. Його організатором і керівником був видатний український громадсько-політичний діяч, головний ідеолог і лідер українського монархізму В.Липинський.
Липинський В'ячеслав (1882-1931) - український історик, громадсько-політичний діяч, філософ і публіцист. Народився на Волині. Закінчив Київську гімназію. Навчався у Краківському та Женевському університетах. Липинський стверджував, що ідею створення незалежної Української держави може реалізувати тільки весь народ під проводом "хліборобської версти". Досягти консолідації українського народу і перетворити його на повноцінну державну націю можна лише шляхом розбудження і зміцнення почуття територіального патріотизму та солідарності між усіма громадянами України, незалежне від їх соціального статусу, віросподівання, етнічного походження і рівня національно-культурної свідомості. Забезпечити єдність українського монарха. Спадкова монархія, вважав Липинський, була б найкращою формою політичного устрою України. Хоча він був принциповим критиком демократії, його ідеологія спричинилася до утвердження ліберально-демократичних цінностей та подолання тоталітарних тенденцій в українській політичній думці XX ст.
Свої погляди він найчіткіше виклав у своєму найвідомі-шому творі «Листах до братів-хліборобів», які дістали широкого розголосу не лише серед українців Західної України, а й емігрантів з Великої України, розкиданих по всьому світу.
Центральне місце в ідеології В.Липинського займала критика слабких сторін українського руху, насамперед народницького світогляду лідерів Української центральної ради і Директорії УНР, що призвели до поразки Української держави у 1917-1920 pp., та пошуки шляхів виходу з націо-
271
нально-політичної кризи. Він стверджував, що ідею створення незалежної Української держави може реалізувати тільки весь народ під проводом «хліборобської верстви» (заможного селянства й поміщиків). Досягти консолідації українського народу і перетворити його на повноцінну державну націю можна лише шляхом пробудження і зміцнення почуття територіального патріотизму та солідарності між усіма громадянами України незалежно від їх соціального статусу, віросповідання, етнічного походження і рівня національно-культурної свідомості. На думку В.Липинського, саме конституційна монархія має бути найкращою формою політичного устрою України, яка здатна забезпечити єдність українського руху. Виходячи з цього, він відкидав інтегральний націоналізм Д.Донцова, був послідовним противником ідеології і практики ОУН. Хоча В.Липинський виступав принциповим критиком і демократії, його ідеологія спричинила утвердження ліберально-демократичних тенденцій в українській політичній думці XX ст.
Незважаючи на істотні відмінності в програмах та діяльності різних політичних сил Західної України, всі вони прагнули до збереження національної ідентичності, консолідації українців і врешті-решт побудови незалежної Української держави.
Перевір себе Початковий рівень:
-
Хто ці історичні особи: Д.Донцов, В.Липинський?
-
Вкажіть дату створення ОУН:
1928 p.; 1929 p.; 1930 p.
-
Назвіть форми політичної боротьби в Західній Україні. Середній рівень:
-
Вкажіть українські політичні партії, що діяли на західноукраїн-
ських землях, які знаходилися у складі Польщі. Розкажіть про одну з них.
5. Назвіть головні положення інтегрального націоналізму.
6. 1938 р. Роттердам. ОУН. Є.Коновалець. Про яку подію свідчить наведена інформація? Назвіть її.
Достатній рівень:
7. Проаналізуйте діяльність ОУН у 30-ті pp.
272
-
Схарактеризуйте основні положення інтегрального націоналізму.
-
Поміркуйте, чому ідеї українського монархізму не стали популярними в 20-30-ті pp. XX ст.
Високий рівень:
-
«Разом із прагненням монополізації всіх аспектів життя нації прийшла й нетерпимість. Переконані, що знають єдиний шлях досягнення національної незалежності, інтегральні націоналісти були готові воювати з кожним, хто стане їм на заваді», -зазначає історик О.Субтельний. Як ви вважаєте, чому саме інтегральний націоналізм стає панівною ідеологією українських націоналістів у 30-х pp. Відповідь обґрунтуйте.
-
Складіть тези повідомлення: «ОУН - створення, методи діяльності, визначні діячі».
■
-§28. Українські землі у складі Румунії
«Держави, яким дісталися українські землі, не розуміючи глибинних реалій XX ст., не бажали рахуватися з національно визвольними вимогами. Найтяжчим становище українців під чужою владою було в Румунії...» (Історія України: нове бачення).
О Чому становище українського населення було найтяжчим у Ру-• мунії?
1. Поглинання українських земель Румунією
Після розпаду Російської та Австро-Угорської імперій значна частина українських земель була окупована Румунією. За румунською статистикою, 1920 р. в її межах проживали близько 790 тис. українців, які становили 4,7% населення (за оцінками окремих українських дослідників, чисельність українців була набагато вищою і сягала 1 млн. 300 тис. чол.).
Українці в Румунській державі поділялися на три групи. Перша з них, яка налічувала 450 тис. чоловік, мешкала в Хотинському, Акерманському та Ізмаїльському повітах Бес-сарабії, що належала колись Росії й мала вихід до Чорного моря. У 1918 р. Румунія анексувала цю територію.
273
Друга велика група українців (310 тис. чол.) населяла Північну Буковину і була найбільш активною на ниві національно-культурної діяльності. До 1919 р. Буковина входила до складу Австро-Угорщини на правах автономної провінції. Українці, які становили її найчисленнішу національну групу, мали досить сильне політичне представництво у віденському парламенті, широке місцеве самоврядування, розвинену систему україномовних шкіл. Після анексії Північної Буковини Румунією до 1927 р. всі здобутки колишньої автономності було знищено, а сам край розглядався як одна з румунських провінцій. Буковинські українці, котрі з усіх західних українців мали найбільші політичні права і культурно-освітні здобутки, тепер стали найбільш національно гнобленими і прийшли до глибокого політичного занепаду.
Ще одна група українців проживала на колишній угорській території в повіті Марморопі і не виявляла політичної активності.
Відразу після окупації цих територій Румунія почала вживати заходів, щоб якнайшвидше узаконити анексію міжнародними договорами. Країни Антанти, будучи зацікавлені, як і у випадку з Польщею, в сильній Румунії, що утворювали «санітарний кордон» між більшовицькою Росією і Західною Європою, всіляко сприяли цьому. 11 вересня 1919 р. представники великих країн підписали з Австрією Сен-Жер-менський договір, за яким Буковину було передано до складу Румунії. Наступного року у Парижі країни Антанти так званим Бессарабським протоколом визнали і затвердили окупацію Румунією Бессарабії.