3. Принципи організації фінансів установ організацій

1). Принцип повної самостійності. Самостійність у використанні власних і прирівнених до них коштів, завдяки чому забезпечується необхідна маневреність ресурсів, яка в свою чергу дозволяє концентрувати фінансові ресурси на потрібних напрямах господарської та інших видів діяльності підприємства.

2). Відповідальність за результати господарської діяльності. Фінансовий результат на підприємстві є якісним показником діяльності як керівництва підприємства, так і всього колективу підприємства. Відповідальність виникає також і з приводу всіх тих ризиків, які приймає на себе підприємство в умовах ринку.

3). Фінансове планування. Фінансове планування визначає напрямки руху грошових потоків на найближче майбутнє і на перспективу, передбачає отримання і напрямки використання грошових коштів. Завдяки фінансовому плануванню забезпечується планування фінансового результату.

4). Цей принцип як обов'язкова умова передбачає формування фінансових резервів для будь-якого підприємства. Фінансові резерви забезпечують стійку виробничу діяльність в умовах можливих коливань ринкової кон'юнктури, ризиків і т. д. Якщо підприємство створює в достатньому і необхідному розмірі фінансові резерви, то це забезпечує підприємству відповідний позитивний імідж на ринку.

5). Фінансова дисципліна. Підприємство повинне своєчасно і повно забезпечувати виконання фінансових зобов'язань перед партнерами, банківськими інститутами, органами влади і різноманітними фондами (бюджетними або позабюджетними), перед своїми працівниками і т. д.

6). Самоокупність підприємства. Підприємство повинно забезпечувати покриття своїх витрат за рахунок результатів своєї власної виробничої діяльності, тим самим забезпечується відновлюванність виробництва та кругообіг ресурсів підприємства.

7). Розподіл коштів, що беруть участь в обслуговуванні обороту підприємства, на власні та позикові. (Короткострокові банківські кредити - джерело позикових коштів.)

8). Розмежування основної і інвестиційної діяльності підприємства.

4. Еволюція організаційно-правових форм підприємницької діяльності.

Перший етап: 1820-1870 рр., коли розвиток продуктивних сил, розвинутих тоді країн проходив в ситуації вільної конкуренції між підприємствами щодо збуту продукції. Основні напрямки підприємницької діяльності зосереджувались у ремісництві, виробництві верстатів та продукції.

Головним мотивом цього етапу по відношенню до підприємництва є боротьба за успіх в конкуренції щодо збуту продукції, зусилля мінімалізувати зіткнення иеочікуваних ситуацій в ринковому середовищі, зусилля підвищити прибуток шляхом зростання цін. Зв'язки у межах фірм між власником і працівниками проходили через призму домінуючого становища власника в усіх випадках їхніх зв'язків.

Другий етап: 1871-1930 рр. - характеризується особливостями у формуванні підприємства як форми господарювання, що з'явилася в умовах підвищення концентрації капіталу, утворення монополістичної структури економіки, придушення малих та середніх підприємств.

Монополістична позиція міцніших щодо капіталу фірм зумовила можливості підвищення монопольного прибутку в ситуації, коли малі і середні підприємці не були здатні до конкуренції з ними. Вони шукали способи кооперування з великими об'єднаннями для забезпечення послуг у галузях, невигідних для великого підприємства. У США у зв'язку з цим виникає нова форма підприємництва, продаж фірмової продукції великих об'єднань (френшизінг), яка стала імпульсом для активізації підприємницьких структур у різних країнах і являла собою одну з форм зв'язків між великими та малими фірмами.

При формуванні підприємницького середовища головною проблемою на цьому етапі можна вважати обережність у виборі партнерів, здатність пристосуватись до потреб великих об'єднань, розрахунок на власні сили тощо. Все більше враховується потреба підвищити значення таких атрибутів підприємницького середовища, як серйозність в партнерських стосунках, дотримання слова.

Всередині фірм зв'язки виходили з намагань власників залучити до підприємства щонайбільше кваліфікованих працівників, для чого почали для заохочення використовувати різні системи мотивації , залучення працівників та їх зацікавлення в результатах праці, запровадження різних додаткових видів послуг, що відповідають потребам в матеріальній та духовній областях. Підвищується значення упорядкування зв'язків у підприємництві нарівні суспільства особливо в практичній галузі, виникають різні форми суб'єктів підприємництва, але виникають і відмінності між різними державами.

Третій етап: 1931-1975 рр. - характеризуються інтенсивним використанням результатів науки і техніки передусім у розвинених економіках. Це особливо характерне для періоду після другої світової війни, особливо в Західній Європі, на фоні повоєнного відновлення та приватизації великих об'єднань.

Починають домінувати галузі електротехніки, електроніки, інформатики, обчислювальної техніки. Виникає нова можливість і джерела для розвитку економік, підвищується рівень і значення підприємницької діяльності, змінюється система цінностей, виникає новий тип фірмової культури та зв'язків між суб'єктами підприємництва.

З точки зору якостей підприємців переважають сміливість, зусилля в досягненні успіху, патріотизм, боротьба за марку та імідж підприємства тощо.

Четвертий етап: 1976-2000 рр. - характеризується з двох позицій: розвиток підприємництва в країнах, які в цій галузі мають традиції (розвинуті ринкові економіки) та специфіка формування ринкового середовища в колишніх централізованих економіках.

Особливим є середовище економік, що трансформуються, де не було сформованого на ринковій базі середовища для підприємництва. Незважаючи на високій рівень освіти, досить високу кількість ініціативних людей не вдається створити стабільне підприємницьке середовище. Проблемні елементи економічної реформи, невдала приватизація, недоброякісне, суперечливе і таке, що зазнає постійних змін законодавство, не підвищують довір'я і не створюють достатньої мотивації для солідного і коректного підприємництва.