78. Фінансові відносини установ та організацій

Фінанси установ та організацій - базова відносно самостійна сфера фінансових відносин, яка має свою специфіку організації та реалізації притаманних фінансам функцій.

Фінансові відносини установ та організацій відображаються в гро­шових потоках, які характеризують їх різноманітні й різнобічні взаємозв’язки.

До зовнішніх фінансових відносин входять:

а) відносини обміну:

-взаємовідносини між суб’єктами господарювання, у вигляді розрахунків з постачальниками і покупцями;

б) відносини розподілу:

• взаємовідносини з бюджетом: платежі та асигнування;

• взаємовідносини з фондами цільового призначення: внески і надходження;

• взаємовідносини зі страховими компаніями: страхові платежі й страхове відшкодування;

• взаємовідносини з банками: відкриття та ведення рахунків, зберігання коштів на депозитах, отримання і погашення кредитів, отримання і сплата процентів тощо;

• взаємовідносини з інституціями фінансового ринку: розміщення власних цінних паперів та

• інвестування тимчасово вільних коштів;

• взаємовідносини з галузевими і корпоративними органами: внески у централізовані фонди і надходження з них.

Внутрішні фінансові відносини мають розподільний характер і включають:

• розподіл доходу і формування прибутку;

• розподіл чистого прибутку та його використання;

• формування та використання амортизаційних відрахувань;

• утворення та використання фондів установ та організацій.

79. Політика управління фінансовими ресурсами установ та організацій.

Основою фінансів установ та організацій є фінансові ресурси – грошові доходи і нагромадження, які формуються у суб’єктів господарювання у процесі їх господарської діяльності за рахунок власних, позикових і залучених джерел фінансування і використовуються для формування активів підприємства, грошових резервів, виконання фінансових зобов'язань, а також для здійснення інших заходів з метою забезпечення ефективності розвитку підприємства.

Успішна діяльність неможлива без ефективного управління фінансовими ресурсами. Воно може бути спрямоване на досягнення таких цілей:

• виживання фірми в умовах конкурентної боротьби;

• уникнення банкрутства і великих фінансових невдач; лідерство в боротьбі з конкурентами;

•    збільшення ринкової вартості фірми;

•   прийнятних темпів зростання економічного потенціалу фірми;

•   зростання обсягів виробництва та реалізації;

•   збільшення прибутку;

•   зменшення витрат;

•   забезпечення рентабельної діяльності і т.д.

В широкому розумінні управління фінансовими ресурсами можна визначити не лише як процеси розподілу і використання фінансових ресурсів, але і діяльність, пов'язану із впливом на формування фінансових ресурсів, управління грошовими потоками підприємства.

Найважливішим завданням управління фінансовими ресурсами є визначення обсягів, джерел та форм залучення фінансових ресурсів для здійснення господарської діяльності підприємства. Джерела фінансових ресурсів можуть бути внутрішніми (власний потенціал підприємства) та зовнішніми. Отримати фінансові ресурси із зовнішніх джерел можна за рахунок банківських позик, комерційних (товарних) кредитів, коштів, інвестованих у підприємство зовнішніми інвесторами, бюджетних дотацій та трансфертів, безповоротної фінансової допомоги тощо. Вибираючи ту чи іншу форму залучення фінансових ресурсів, потрібно враховувати вартість позикових коштів та особливості діяльності суб'єкта господарювання: рівень налагодженості логістичних зв'язків, організацію постачання та збуту, тривалість виробничого циклу, структуру кредиторської та дебіторської заборгованості, середній обсяг виручки від реалізації та собівартості продукції, розмір власного капіталу тощо.

Під час формування організаційної структури системи управління фінансами потрібно дотримуватися загальних принципів побудови управління підприємства, а саме:

• організаційна структура повинна відповідати стратегії організації;

• організаційна структура повинна відповідати середовищу господарювання суб'єкта;

•    відсутності суперечностей між елементами організаційної структури.

Забезпечення достатніми обсягами фінансових ресурсів є однією з найважливіших умов досягнення цілей та завдань, передбачених фінансовою стратегією підприємства. Конкретні шляхи досягнення відповідних цілей визначає фінансова політика, яка охоплює політику управління структурою капіталу, цінову політику, податкову політику, політику управління доходами, політику управління витратами, політику управління формуванням і використанням прибутку, дивідендну політику, інвестиційну політику.

Кожен суб'єкт господарювання має свої особливості, тому визначити єдиний підхід до вибору фінансової політики чи фінансової стратегії неможливо. Кожне підприємство повинне самостійно визначати, які чинники і яким чином впливатимуть на його діяльність, та формувати таку фінансову стратегію, яка б мінімізувала ризики і сприяла збільшенню його прибутковості, підвищенню конкурентоспроможності та фінансової стійкості на ринку.

Управління фінансовими ресурсами представляє собою сукупність взаємопов'язаних елементів - суб'єкта (фінансові менеджери), об'єкта (фінансові потоки), мети (створення ресурсної бази з відповідних джерел та забезпечення ефективного викори­стання сформованих ресурсів) і методів та інструментів її реалізації. Побудова ефективної системи управління фінансовими ресурсами неможлива без розробки фінансової стратегії та її адаптації відповідно до змін зовнішнього середовища.

80. Самофінансування - система господарювання, за якої всі витрати (поточні, на просте і розширене відтворення) фінансуються із власних джерел, без залучення коштів державного бюджету. Частково ці витрати можуть покриватися за рахунок кредитів банку, але за умови погашення їх за рахунок власних коштів.

Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Підкреслимо, що амортизаційні відрахування не належать до самофінансування (як це досить часто можна зустріти у вітчизняній економічній літературі). Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті.

У світовій економічній літературі, залежно від способу відображення прибутку в звітності, зокрема в балансі, виокремлюють:

а) приховане самофінансування;

б) відкрите самофінансування (тезаврація прибутку).

Приховане самофінансування підприємства пов'язана з використанням прихованого прибутку. Приховування прибутку здійснюється (у розумінні західних фахівців) у результаті формування прихованих резервів. Оскільки приховані резерви проявляються лише при їх ліквідації, приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибутку до оподаткування. Отже, відбувається відстрочка сплати податків і виплати дивідендів.

Тезаврація прибутку – це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.

Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. Збільшення власного капіталу в результаті тезаврації прибутку підприємства позначається також як відкрите самофінансування. Інформація про це наводиться в офіційній звітності.

Самофінансування буває валовим та чистим.

До валового самофінансування відносяться

• амортизація;

• чисті прибутки (доходи);

• доходи що прирівнюються до чистих прибутків;

До чистого самофінансування відносяться :

• чисті прибутки;

• доходи, що прирівнюються до чистих прибутків