Перевірки фальсифікації теорії

оцінка

пропозиція

факти

визначення рівня відповідності певного судження системі альтернативних цінностей

розробка та впровадження певних альтернатив по вдосконаленню методики пізнання сутності того чи іншого явища об’єктивної дійсності

певне судження або окрема дія, які відповідають дійсному стану речей і встановленні дедуктивним шляхом

Експлікація як елемент наукової творчості

З’ясування методологічних розбіжностей та перевірки вченим істинності своєї теорії мають вирішити проблему експлікованих понять, які подекуди перешкоджають тлумачити вченим зміст своєї теорії, або стають свідченням абстрактно-творчого вирішення певної наукової проблеми ними.

Вивчаючи складні процеси, вчений не може обмежуватись тільки аналізом їх загальних, властивостей, які можна перевірити лише на рівні ідеалізованого (уявного) експерименту. Тому тут перед вченим постає проблема – віднайти принцип, який би визначав, які поняття є конкретними і найбільш повно відображають зміст певного явища, а які є опосередкованими і їх не припустимо презентувати науковому співтовариству і відповідно вводити до наукового обігу. Методика тут є простою - досліджуючи розмиті поняття, ми зіставляємо з ними уточнюючі їхні строгі поняття в результаті чого і з’являється експлікація як результат наукової творчості.

• Експлікація – це строге поняття, яке дозволяє додати точний зміст вихідному розмитому поняттю.

Закономірно розмиті поняття можуть мати не одну, а багато різних експлікацій, що по-різному уточнюють загальний зміст відповідно до цього у науці правомірним є використання виключно таких понять, що допускають хоча б одну цілком строгу експлікацію. Якщо твердження містить розмиті поняття, то, уточнюючи одне з них, вчений має відповідно уточнити й інші так, щоб експліковане твердження допускало строгу перевірку.

Фактично мова йде не про відмову вченого від накопиченого наукою досвіду оперування строгими поняттями, а про правомірність існування в науці розмитих понять, що дозволяють бачити змістовні зв'язки між фактами і можливі шляхи їх вивчення. Адже вчений в процесі своєї діяльності не повинен обмежувати свої методологічні пошуки, спираючись лише на те, що відноситься до сфери наукового вивчення, що чітко сформульовано, описано, обмірковано і доведено експериментом. Але в реальному житті вчений увесь час наштовхуємося на явища, інформація про які є мінімальною, тому тут він постає перед дилемою: або декларувати, загальновизнане знання, оскільки у всіх інших випадках ми не маємо права приймати рішення, або декларувати право міркувати про непізнані явища.

Догма як елемент наукової творчості

В науці снують деякі положення, які вчений приймає заздалегідь як методологічні передумови діяльності, які не доведені і приймаються на віру. Ці передумови є догмами.

• Догма – це апріорне положення, яке є методологічною передумовою, що складає основу дослідницької діяльності вченого і приймається ним на віру без належного логічного обґрунтування.

В основу дослідницького підходу покладаються догми - положення, у які учений вірить, і не шукає для них відповідного обґрунтування. Насамперед такими догмами є об'єктивність існування світу і закономірностей, яким цей світ підпорядковується. Ученому, коли він займається наукою, важко бути соліпсистом - він просто не може допустити думки, що світ - це не більш ніж його власна фантазія, вигадка, відчуття, інакше всі пошуки наукової істини втратять реальний зміст. При цьому навряд чи можна знайти логічні доводи, що спростують крайню суб'єктивістську позицію вченого.

Догма є основою технократичності наукової творчості. Догма, визнана ученим, полягає у впевненості, що він займаючись абстрактною теорією побудованою на вигадливих аксіомах добуває об'єктивну істину, надійність якої визначається об'єктивними критеріями.