Тема 2.4. Роль практики в процесі пізнання

Потреби практики обумовили виникнення тих чи інших галузей пізнання, саме вони постійно стимулюють сучасний його розвиток. Всі сторони пізнавальної діяльності, всі її необхідні моменти безпосередньо чи опосередковано в своїй основі мають практичне походження.

• У процесі освоєння суспільної практики формується суб’єкт пізнання, всі пізнавальні здібності й задатки (як форми чуттєвого відображення, мислення, творча уява, мова науки), які мають практичне походження, формуються через засвоєння форм і способів практичного перетворення дійсності.

• В межах прагматизму практика розглядається як “філософія дії”, яка властива лише людині, “в діянні вона основа буття”, практика ототожнюється з діяльністю, творчістю та активністю. Д.Джеймс до практики відносив “релігійний досвід”. Д.Дьюі визначав практику як “універсальну вільну творчу самоусвідомлену діяльність”. У Гегеля практика “духовна діяльність”, “ідея блага” “добра”, досягти блага можна лише “напружуючи волю” т.з “вольова діяльність ідеї”.

• Роль практики як основи пізнання: завдяки практиці суб’єкт “втручається” в природний процес, який відбувається незалежно від нього, і перетворюючи його, відкриває нові процеси і явища, які стають об’єктами пізнання.

• Від рівня розвитку практики залежить як глибоко людина може осягнути сутність дійсності. В процесі практики створюються та вдосконалюються засоби пізнання: прилади, експериментальні установки.

• Практика є головною рушійною силою пізнання, бо вона порушує певні проблеми і завдання, вимагаючи їх розв’язання.

• Саме потреби практики визначають напрями наукових досліджень, характер розвитку пізнання, що мають бути з’ясовані в процесі пізнання.

• Практика є метою пізнання. Пізнання здійснюється не заради самого пізнання, а насамперед заради практичної перебудови світу.

Взаємозв’язок пізнання і практики має складний діалектичний характер:

практика стимулює розвиток пізнання;

пізнання розвиваючись на ґрунті практики не є відбитком її фактів;

пізнання не лише йде за практикою, воно розв’язує проблеми породжені попереднім розвитком наукової думки.

Функції практики (те чим вона є):
критерій істини;
основа пізнання;
мета пізнання;
результат пізнання;

Головні функції практики в пізнанні:
базисна	(основа і джерело пізнання)
детермінуюча	(рушійна сила пізнання)
цілепокладальна	(практика є метою пізнання)
критеріальна ).	(практика є критерієм пізнання

Функції пізнання в практиці:
інформаційно-відображаюча	(продукування понять, гіпотез, теорій, методів, що забезпечують цілепокладальний характер практики і є засобом її успішної реалізації);
проектно-конструктивна	(вироблення ідеальних планів, нових типів людської діяльності, які не можуть виникнути без науки);
регулятивна	(наукове управління практикою);

Висновки до розділу 2

Пізнання є 1). специфічною форма діяльності людини на основі чого вона формує своє ставлення до об’єктивної дійсності та досліджує її; 2). процесом цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовленим суспільно-історичною практикою людства в результаті чого здійснюється отримання, переробки та використання інформації про світ та саму людину.

Основним елементом процесу пізнання є знання, як форма діяльності суб’єкта, і необхідний елемент та передумова практичного відношення людини до світу яка спрямована на відображення речей, процесів об’єктивної реальності у певних формах (буденне, наукове) та базується на відповідних принципах.

В історії наукового пізнання сформувались відповідні методологічні напрями (гностицизм агностицизм, скептицизм, раціоналізм та сенсуалізм) дослідження пізнавальних здібностей людини.

Важливим елементом в науковому пізнанні є проблема істини, як знання, яке передбачає максимально повне і точне виявлення властивостей предмета. В історії пізнання сформувались відповідні теорії (відповідності кореспонденції когеренції, позитивізм, конвенціоналізм, прагматизмі, інтерпретації, постмодернізму), рівні (абсолютна відносна) ознаки (об’єктивність, процесуальність) форми (омана, хиба, помилка, заблудження, дезінформація, оцінка) істини.

Важлива роль в теорії пізнання та рівні його об’єктивації відіграє практика, як критерій істинності. Саме її потреби визначають напрями наукових досліджень, характер розвитку пізнання, що мають бути з’ясовані в процесі пізнання.

Нотатки до розділу 2.

РОЗДІЛ 2. РІВНІ, ФОРМИ ТА МЕТОДИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ