Висновки до розділу 7

Будь-яке наукове дослідження має відповідати певним критеріям, (коректна, науково обґрунтована постановка проблеми, розробка методології, за допомогою якої предмет дослідження можна описати, пояснити, розкрити внутрішній механізм явищ і суперечностей).

Закономірно наукове дослідження розпочинається з вибору теми наукового дослідження ( ціль пошуку, пророблення, аналізу інформації усебічне висвітлення стану питання по темі, уточнення її, обґрунтування мети і задач наукового дослідження), відповідно до чого формуються завдання дослідження, які дозволяють всебічно оцінити й установити можливість або неможливість його здійснення.

Вибір теми дослідження передбачає вивчення джерельної бази дослідження, яке включає різноманітні методики збору наукової інформації (пошук, накопичення та обробка наукової інформації (отримання і аналіз первинної та вторинної інформації з теми дослідження), які забезпечують наукову обґрунтованість теоретичних або експериментальних результатів дослідження, слугують доказом обґрунтованості наукових положень, їх достовірності й новизни. Основними формами методики аналізу джерельної бази дослідження є: виписки (короткий зміст окремих фрагментів (розділів, глав, параграфів, сторінок) інформації), анотації (стислий зміст першоджерел), конспекти (докладний виклад змісту інформації).

Структура наукового дослідження включає такі основні елементи як: вступ (оцінка сучасного стану проблеми, основа і вихідні дані розробки, обґрунтування актуальності і новизна теми, зв'язок даної роботи з іншими науково-дослідними проектами), основна частина (вибір напрямку досліджень; здійснення теоретичних або експериментальних досліджень, узагальнення й оцінка результатів досліджень), висновки (результати виконаного дослідження, пропозиції та оцінка по їх впровадженню), додатки (перелік бібліографічних описів публікацій, авторських посвідчень, патентів, якщо вони були опубліковані чи отримані в результаті виконання дослідження), список використаних джерел (основні джерела, які використовував дослідник у процесі здійснення дослідження)

Необхідним складовим елементом наукового дослідження та характеристикою його завершеності є науковий результат (кінцевий підсумок, що відповідає вимогам наукової новизни, достовірної і практичної значущості), важливим критерієм новизни та практичного значення його є достовірність (доказ того, що даний результат (закон, закономірність, сукупність фактів та ін.) є істинним, правдивим), яка забезпечується реалізацією трьох груп методів доказу достовірності (аналітичні, експериментальні, підтвердження практикою).

Роботи, які містять нові наукові результати і конкретні пропозиції мають важливе теоретичне і практичне значення і з необхідністю мають бути оприлюдненими у певних наукових виданнях (монографії, брошури, статті, підручники, посібники).

Важливою умовою здійснення наукового дослідження є впровадження його результатів (передача виробництву наукової продукції у зручній для реалізації формі, що забезпечує техніко-економічний ефект), яке включає відповідні етапи (дослідно-виробничого впровадження, серійного впровадження), які сприяють ефективності наукових досліджень (зниження витрат суспільної праці на виробництво продукції в тій галузі, де впроваджують завершені науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки).

Обов’язковою умовою визначення стану досягнення вченим своєї дослідницької мети та реальності наукового результату є його рецензування (відгук про наукову працю, який містить критичне оцінення основних положень і результатів рецензованого дослідження), яке має відображати актуальність теоретичних положень, доцільність і оригінальність застосованих методів дослідження, новизну і вірогідність отриманих результатів, їхню практичну значимість.

Вчений обов’язково має вміти презентувати науковому співтовариству результат своєї діяльності - виступати з короткою і чіткою доповіддю, вести наукову дискусію, переконливо аргументувати свої наукові положення.

СЛОВНИК

А

Абсолютна істина - це об’єктивна істина, яка включає в себе повне та всеохоплююче знання сутності предметів та явищ об’єктивного світу.

Абсолютне знання – це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об’єкт, що забезпечує абсолютний збіг змісту з реальним об’єктом.

Абстрагування – це метод наукового пізнання, за допомогою якого здійснюється відволікання від деяких властивостей та відношень об’єкта з одночасним зосередженням основної уваги на тих властивостях та відношеннях, які є безпосереднім предметом наукової діяльності.

Агностицизм – це напрям, який заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності і засвідчує неможливість пізнання світу оскільки він не піддається пізнанню оскільки людина має обмежені можливості щодо пізнання дійсності.

Аксіоматизація – це метод побудови наукової теорії, або наукової дисципліни, коли ряд стверджень приймаються без доказу, як вихідні аксіоми.

Активне і творче відображення дійсності - це принцип гносеології, який характеризує цілеспрямоване відображення дійсності в свідомості людини.

Актуальність - це важливий структурний елемент аналізу проблеми, який характеризує відповідність теми дослідження сучасним потребам певної галузі науки та перспективам її розвитку, практичним завданням відповідної сфери діяльності; обов’язкова вимога та перший критерій до підготування наукового дослідження.

Амфіболія – це двозначність висловлення, яка приводить до підміни понять.

Аналіз –це метод наукового пізнання, який характеризує сукупність прийомів і закономірностей завдяки яким відбувається розчленування об’єкту та складові (сторони, ознаки, властивості, відношення) елементи.

Аналітичні методи – це методи доказу результату (закону, закономірності, формули, поняття) через логічні, математичні перетворення, аналіз статистичних даних.

Аналогії – це умовивід за ознаками тотожності у одному відношенні і відмінності в іншому.

Антисциєнтизм – це філософсько-світоглядна позиція, прихильники якої піддавали критиці науку і техніку, оскільки вони не здатні забезпечити суспільний прогрес; характеризує негативний вплив науково-технічного прогресу; наукове мислення не здатне зрозуміти такі феномени людського буття як: індивідуальність, творчість, свобода.

Аргументація – це логічна операція за допомогою якої обґрунтовується істинність суджень (тез доказу) шляхом інших суджень у формі доводів та аргументів

Аргументи – це судження за допомогою яких здійснюється доведення істинності або хибності тези

Асерторичне модальних суджень – це судження в якому предмет А вказує на властивість В.

Атрибутивні судження - це судження, які стверджують або заперечують певну властивість предмету.

Б

Буденне пізнання – це особистісний та загальножиттєвий досвід.

В

Відносна істина - це об’єктивна істина, яка включає в собі неповне, відносне знання сутності предметів та явищ матеріального світу.

Відносне знання – це знання, яке будучи в основному адекватним відображенням дійсності, відрізняється неповнотою збігу разом з об’єктом.

Відчуття – це форма чуттєвого пізнання шляхом відображення окремих властивостей предметів та явищ в результаті їх безпосереднього впливу на органи чуття людини, які пов’язують її із зовнішнім світом. В. не дають цілісної характеристики дійсності, оскільки відображають окремі сторони та властивості предметів.

Визначення – це логічна операція за допомогою якої розкривається зміст поняття.

Визначення проблеми – це процес формування об’єкта дослідження, який передбачає попереднє визначення теми дослідження, використовуючи неформальний аналіз, структурований збір даних та аналіз вирішення конкретного завдання.

Видові поняття – це поняття з меншим об’ємом.

Вступ – це необхідний структурний елемент наукового дослідження, який розкриває сутність і стан дослідженості наукової проблеми та її значущість, обґрунтованість здійсненого дослідження.

Вторинна інформація – це результат аналітико-синтетичної переробки первинної інформації.

Вчений – це фізична особа, яка здійснює фундаментальні або прикладні наукові дослідження з метою здобуття наукових або науково-технічних результатів.

Г

Гіпотеза - це форма і засіб наукового пізнання за допомогою якого формується один із можливих варіантів вирішення проблеми істинність якої не доведена; наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ, (процесів) або причини, які зумовлюють даний наслідок. вихідний елемент пошуку істини, який допомагає суттєво економити час і зусилля, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти.

Гіпотетико-дедуктивний – метод наукових досліджень за допомогою якого створюється система дедуктивно-пов’язаних між собою гіпотез, які в кінцевому підсумку виводяться з твердження про емпіричні факти.

Гносеологія – це розділ філософії, який вивчає закономірності та принципи, засоби та форми пізнавальної діяльності людини.

Гностицизм - напрямок який стверджує можливість пізнання людиною світу, оскільки вона володіє потенційно безмежними можливостями пізнання.

Д

Дедукція – це метод наукового пізнання, який забезпечує умовивід від загального до особливого (з одних положень виводиться нове істинне знання).

Дезінформація – це навмисне викривлення істини в корисних цілях.

Деконструктивні ідеї – це ідеї, які не відіграють важливої ролі у розвитку науки.

Дихотомічний поділ понять – це поділ понять на дві частини, які між собою перебувають у протиріччі.

Доведення – це форма логічного міркування, за допомогою якої обґрунтовується істинність та хибність суджень.

Дослідник - це людина, яка здійснює наукові дослідження.

Достовірність – це достатня правильність, те, що не викликає сумнівів, доказ того, що названий результат (закон, закономірність, сукупність фактів та ін.) є істинним, правдивим; повторюваність результату за одних і тих же умов при багатьох перевірках на багатьох об’єктах. Достовірність результатів і висновків наукового дослідження обґрунтовується експериментом, логічним доказом, аналізом літературних і архівних джерел, перевіркою на практиці.

Е

Еквівалентні складні судження – це судження, які утворюються на основі беззаперечної детермінації між посилом та наслідком за допомогою логічного союзу „якщо ..., то”.

Еквівокація – це використання однакових понять у різних значеннях.

Екзістенційні судження - це судження, які стверджують наявність або відсутність предмету як такого загалом

Експеримент – це метод наукового пізнання, за допомогою, якого здійснюється вивчення явищ шляхом доцільно обраних чи штучно створених умов, необхідних для вивчення потрібних властивостей, встановлення закономірних зв’язків між явищами.

Експериментальні методи – це методи, які забезпечують проведення наукових дослідів порівняння теоретичних та експериментальних результатів.

Ентимема – це силогізм позбавлений висновку, на разі коли людина робить заключення виходячи із очевидності або небажаності.

Ж

З

Заблудження – це невідповідність знання його предмету; розходження суб’єктивного образу дійсності з його об’єктивним праобразом, і коли фактично відбувається абсолютизація відносної істини.

Завдання методології наукових досліджень - це вивчення засобів, методів, прийомів дослідження за допомогою яких отримується нове знання в науці.

Завдання логіки наукових досліджень - аналіз структури наукового знання.

Заключення - це cудження, яке віддзеркалює нові зв’язки.

Закон – це внутрішній суттєвий зв’язок явищ, що зумовлює їх закономірний розвиток.

Закон виключеного третього – це законі відповідно до якого два сперечливих судження одночасно не можуть бути ні хибними ні істинними: одне з них істинне, інше – хибне, третього не дано, воно виключено.

Закон достатнього обґрунтування – це закон відповідно до якого кожна думка може бути істинною лише шляхом її доведення.

Закон логіки – це необхідний, стійкий повторюваний зв’язок між думками, який відображає формально-логічні прийоми побудови правильного мислення.

Закон суперечності – це закон, відповідно до якого два протилежних судження не можуть бути одночасно істинними, оскільки одне з них стверджує, а інше заперечує те ж саме.

Закон тотожності – це закон, який вказує на те, що кожна думка має бути тотожною самій собі і мати адекватне визначення.

Закономірність – це найбільш загальна форма втілення теоретичного знання.

Закономірний – це те, що безпосередньо здійснюється на основі закону.

Заперечувальне складне судження – це судження в якому зміст простого судження заперечується логічними приставками „не”, „невірним є”, „невірно що”.

Заперечні судження – це судження, які перебувають між собою у протиріччі і не можуть одночасно бути ні істинними, ні хибними.

Зміст поняття – це сукупність суттєвих властивостей, які характерні для даного класу предметів

Знання – це форма діяльності суб’єкта, яка практично спрямована на відображення речей, процесів об’єктивної реальності і дає образ, форму речі, яка існує лише в діяльності людини, в формах її свідомості та волі. Знання дає не сам предмет, а ідею предмета і спосіб його практичного отримання.

І

Ідеал науковості – це внутрішній смисловий регулятор діяльності, він є своєрідним нормативним зразком.

Ідеалізації – це спосіб логічного моделювання, завдяки якому створюються ідеалізовані об’єкти. Ідеалізація спрямована на процеси гіпотетичної побудови об’єктів дослідження.

Ідея - це форма наукового пізнання, яка відображає зв’язки та закономірності дійсності і спрямована на її перетворення.

Імплікативні складні судження – це судження, які утворенні із простих суджень за допомогою логічного союзу „якщо... то”, „коли ... то”.

Індукція – це метод наукового пізнання, шляхом умовиводу від особливого до загального (на основі знання про окреме робиться висновок про загальне).

Інституціоналізація – це перетворення ідеалів науковості в парадигму.

Істина – це знання, яке передбачає максимально повне і точне виявлення властивостей предмета; характеристика змісту знання, яке відповідає об’єктивній дійсності; історично обумовлений процес; пізнання як розвиток істини; процес безкінечного накопичення знань; в процесі пізнання істина переплітається з хибністю; заблудження – абсолютизація відносного моменту в істині; істина завжди пов’язана з певними умовами;

Істинні знання – це система принципів, закономірностей, законів, основних понять, наукових фактів, теоретичних положень і висновків.

Істинність – це розгляд об’єкту в тих умовах місця та часу, в тих зв’язках та відношеннях в яких він виник, існує та розвивається. Незнання цих меж, або їх ігнорування перетворює наші знання з істини в оману.

Історизм – це принцип гносеології, відповідно до якого всі предмети та явища розглядаються в контексті їх історичного виникнення і становлення.

Історичний метод – це спосіб відтворення в мисленні історичного процесу в його хронологічній послідовності та конкретності. І.м. забезпечує розгляд об’єктивного процесу розвитку об’єкта.

К

Класифікація – це поділ понять, який носить поступовий та поетапний характер і здійснюється відповідно до окремої ознаки.

Комплексний метод – це метод, який дозволяє розкрити умови та фактори, які зумовлюють дане явище та форми його взаємодії.

Конкретність істини - це принцип гносеології, відповідно до якого наголошується на доцільності шукати саме індивідуальну та достовірну істину в конкретних умовах;

Конструктивні ідеї – це ідеї, які відіграють важливу роль для розвитку науки.

Контрадикторні судження – це судження, які не сумісні за істинністю і не сумісні за неістинністю

Контрарні судження – це судження, які не сумісні за істинністю і несумісні за неістинністю

Концептуальність – це визначення змісту, суті смислу, про що йде мова.

Концепція - це форма наукового пізнання, яка на відміну від теорії не має чіткої логічної системи наукових понять.

Кон’юктивні складні судження - це судження, яке є істинним лише за умови істинності його складових елементів.

Л

Логіка – це наука про закономірності та принципи абстрактного міркування.

Логіка наукових досліджень – це результат застосування спеціальних формально-логічних методів до вивчення наукових процедур (логіка пояснення, передбачення і т.п.)

Логічна суперечність – це форма відношення між протилежними судженнями.

Логічна форма – це спосіб зв’язку змістовних суджень

Логічний інструментарій - це правила та закони логіки

Логічний метод – це спосіб за допомогою якого мислення відтворює реальний історичний процес у його теоретичній формі в системі понять. За допомогою цього методу відображаються основні етапи історичного розвитку об’єкту, його якісні зміни, реалізується принцип всебічного вивчення історичного розвитку об’єкту (знання сутності, закономірності та випадковості).

Логомахія – це відсутність єдиного контексту та розуміння сутності даного поняття.

М

Мета дослідження – це поставлена кінцева мета, кінцевий результат, на досягнення якого спрямоване дослідження і яка обов’язково має узгоджуватись з назвою наукового дослідження, фактично розкривати зміст його назви і відповідно містити не тільки очікувані її результати, а й вказувати, на яких наукових передумовах вона має базується, чим і як досягається.

Методологічна культура – це володіння вмінням рефлексії відносно власної наукової роботи дослідника і, яка не може бути передана як сукупність готових знань та приписів; це безпосередньо формування вміння користуватись наукою для осмислення та вдосконалення практичної діяльності.

Метод наукових досліджень – це метод в загальному розумінні, який являє собою певну систематизовану процедуру, яка складається із послідовно повторюваних операцій, застосування яких в кожному конкретному випадку з необхідністю приводить до досягнення поставленої мети, або така мета досягається в переважній більшості випадків.

Методологія наукових досліджень – це система принципів, форм та способів здійснення дослідницької діяльності; система наукових принципів на яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів дослідження; концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища; забезпечує реалізацію принципів, форм та способів здійснення науково-дослідницької діяльності; розглядає загальні закономірності руху пізнання, і зокрема специфічні засоби та методи за допомогою яких здійснюється наукове дослідження; теорія методів дослідження, створення концепцій, система знань про теорію науки або систему методів дослідження.

Методика наукових досліджень – це сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом.

Методологічна основа дослідження – це основне, вихідне положення, на якому базується наукове дослідження, яке не є самостійним розділом наукової праці, однак від її чіткого визначення значною мірою залежить досягнення мети і завдання наукового дослідження.

Модальна логіка – це розділ логіки предметом якої виступають модальні судження: її основними розділами виступають деонтична логіка, епістемологія, логіка дії, логіка прийняття рішення та ін. кожна із яких володіє власними модальності ми.

Модальні судження – це судження в яких встановлено характер (дана оцінка) взаємодії між суб’єктом та предикатом.

Моделювання – метод наукового дослідження об’єктів шляхом вивчення їхніх копій, моделей, коли безпосереднє вивчення їх з певних причин не можливе, ускладнене, чи не доцільне.

Н

Наука – це специфічна діяльність спрямована на отримання нових теоретичних та прикладних знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення; безперервний розвиток системи знань про об’єктивні закони природи, суспільства та мислення, яка отримується і перетворюється в безпосередню виробничу силу суспільства в результаті спеціальної діяльності людей; специфічна форма суспільної свідомості; процес пізнання об’єктивних закономірностей; певний вид розподілу суспільної праці; один із важливих факторів суспільного розвитку і процес виробництва знань та їх використання.

Наукова ідея – це інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв’язків, на основі яких робиться висновок. Н.і. базується на наявних знаннях, але виявляє раніше не помічені закономірності.

Наукова концепція – це система поглядів, теоретичних положень, основних думок щодо об’єкта дослідження, які об’єднані певною головною ідеєю.

Наукове дослідження – це цілеспрямоване пізнання, результатом якого є система понять, законів, теорій; дослідження, яке характеризується своїми особливими цілями, а головне – методами отримання та перевірки знань і носить послідовний та систематичний характер.

Науковець – це той, хто має відношення до науки виробляє нові знання, є спеціалістом у певній галузі науки;

Науковий працівник – це вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною або науково-педагогічною діяльністю і має відповідну кваліфікацію, підтверджену результатами атестації.

Науковий результат – це нове знання набуте в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового змісту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо; кінцевий підсумок, що завершує наукове дослідження і відповідає вимогам наукової новизни, достовірної і практичної значущості.

Науковий факт – це елемент, який лежить в основі наукового знання, відбиває об’єктивні властивості процесів і закономірності явищ на його основі вибудовуються теорії і виводяться закони, які складають основу для висновку або підтвердження певного положення.

Науково-прикладний результат – це нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, яке впроваджене або може бути впроваджене в суспільну практику у формі звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію натурного зразка тощо.

Непорівнювані поняття – це поняття які не мають між собою спільних ознак та властивостей

Несумісні порівнювальні поняття – це поняття об’єм яких е співпадає в жодному зі випадків

О

Обмеження – це логічна операція, яка передбачає перехід від поняття з більшим об’ємом до поняття з меншим об’ємом.

Об’єктивність - це принцип гносеології, відповідно до якого визнання об’єктивного існування дійсності не залежить від свідомості та волі суб’єкта; ознака істини, яка вказує на те, що зміст істини обумовлений властивостями об’єкту і не залежить від волі та свідомості суб’єкту.

Об’єктивізм - це дослідження оточуючого світу, як такого яке підпорядковане об’єктивним законам, свідоме виключення із дослідження всього суб’єктивного та особистісного.

Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжують проблемну ситуацію і обрані для вивчення.

Об’єкт процесу пізнання - це конкретні процеси та явища на які спрямована пізнавальна діяльність; предмет включений в сферу діяльності людини стає об’єктом вступаючи у взаємодію з суб’єктом; частина реального буття, яка піддається аналізу та вивченню.

Об’єм поняття – це клас предметів, який позначується одним поняттям

Омана – це такий зміст людського знання, який неадекватно відтворює дійсність і зумовлений історичним рівнем розвитку суб’єкта; спотворена дійсність в уявленнях суб’єкта; має певні закономірні підстави для свого існування, будучи необхідним моментом і результатом пізнання на практиці; пізнання здійснюється через єдність протилежностей істини та омани.

Омонія – це однакові мовні конструкції, за допомогою яких виражається різний зміст понять.

Опис –це метод наукового пізнання, переклад чуттєвої інформації на мову понять; дві форми опису якісний (в основі якого лежить порівняння) та опис кількісний (в основі якого лежить вимірювання).

Опис процесу дослідження – це основна частина наукової роботи в якій подається огляд основних джерел з теми дослідження, висвітлюються методика і техніка дослідження з використанням логічних законів і правил.

Оцінка – це логічне осмислення суб’єктом оточуючої дійсності, спираючись на категорії, закони, поняття, цінності.

П

Первинна інформація – це вихідна інформація, яка є результатом безпосередніх соціологічних, експериментальних досліджень, вивчення практичного досвіду.

Підсистема інформації про об’єкт (предмет) дослідження – це систематична діяльність з отримання інформації, необхідної для вирішення його мети і розв’язання завдань.

Поділ поняття – це логічна операція, шляхом якої об’єм родового поняття поділяється за певною ознакою на ряд видових понять.

Поняття – це форма теоретичного пізнання, яка відображає окремі властивості предметів та явищ об’єктивної дійсності. Якщо поняття увійшло до наукового обігу, його позначають одним словом або використовують сукупність слів – термінів. Розкриття змісту поняття називають його визначенням. Поняття як правило, завершує процес наукового дослідження, закріплює результати, отримані вченими особисто у своєму дослідженні. Сукупність основних понять становить понятійний апарат тієї чи іншої науки.

Поняття пусті - це поняття об’єм якого включає предмет який реально не існує

Поняття одиничні - це поняття об’єм якого включає лише оди предмет

Поняття загальні - це поняття об’єм яких включає декілька предметів, які носять загальний характер

Порівнювальні поняття – це поняття, які мають спільні загальні ознаки та властивості

Прикладне значення – це відомості про практичне застосування одержаних результатів або рекомендації щодо їх застосування.

Прикладні наукові дослідження - наукова та науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття і використання знань для практичних цілей.

Практика - це принцип гносеології, який включає діяльність людини, яка забезпечує перетворення природи, суспільства, самої себе; основа пізнання та критерій істини;

Предмет дослідження – це теоретичне відтворення об’єктивної дійсності, суттєвих зв’язків та відношень, які підлягають безпосередньому вивченню і є визначальними для конкретного дослідження.

Принцип – це правило, що виникло в результаті об’єктивно осмисленого досвіду; найабстрактніше визначення ідеї.

Принцип наукового плюралізму – метод, який дозволяє уникнути однобічних поглядів, не допускаючи абсолютизації суб’єктивного розуміння даної проблеми.

Прості судження – це судження, в яких подається поняття про предмет (суб’єкт - S) та його ознака (предикат – Р).

Процесуальність – це ознака істини, яка вказує на те, що істина досягається не від разу, а поступово - звідси поняття абсолютного та відносного в істині.

Пізнаваність - це принцип гносеології, відповідно до якого формується переконаність людини в можливості пізнання (адекватного відображення дійсності);

Пізнання – це процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства; сукупність процесів отримання, переробки та використання відомостей та інформації про світ та саму людину. В процесі пізнання виявляються різноманітні властивості буття, сутності речей, явищ оточуючого світу, а також суб’єкт пізнавальної діяльності (т.б людина досліджує людину, т.б. саму себе).

Помилка – це результат неправильної теоретичної або практичної дії викликаної суб’єктивними випадковими причинами.

Поняття – це форма раціонального пізнання, в якій відображена сутність об’єкта і дане його всебічне пояснення. В поняттях предмети та явища відображені в їх діалектичних взаємозв’язку і розвитку. Зміна понять є результатом зміни наших знань про дійсність, що відображається обов’язково в поняттях.

Порівняння – це метод наукового пізнання, співставлення якісних характеристик предмета.

Посил – це cудження, яке віддзеркалює наявні зв’язки.

Предмет науки – це системно-структурна характеристика явищ об’єктивної дійсності, яка включає лінію спадковості; зв’язок наукової картини світу з реальним світом.

Предметно-практичний характер - орієнтація на вивчення в першу чергу об’єктів, які можуть бути включені у виробничу діяльність людини.

Проблема – це форма і засіб наукового пізнання, що є синтезом 1) знання про незнання; передбачення можливості наукового відкриття.

Р

Раціональна організація наукової праці – це максимальне використання комплексу індивідуальних особливостей науковця, його моральних і вольових рис характеру.

Результати дослідження – це висновки і рекомендації, які є аргументованими і достовірними; виклад сутності проведеного дослідження здійснюється в першому розділі основної частини наукового роботи, де висвітлюється мета дослідження, для кого і як це проводилося.

Робоча гіпотеза дослідження – це своєрідний алгоритм вирішення досліджуваної теми, який допомагає встановити межі і основні напрями дослідження. Робоча гіпотеза має забезпечити достовірність, передбачуваність, перевірку положень на емпіричному матеріалі.

Робочий інструментарій дослідження – це сукупність методів і засобів збору, обробки та аналізу інформації для перевірки робочої гіпотези дослідження.

Робочий інструментарій дослідження включає набір методів і процедур збору первинних даних, засобів обробки отриманих даних і методів аналізу та узагальнення матеріалів перевірки робочих гіпотез.

Родові поняття – це поняття з більшим об’ємом.

Розгорнутий поділ понять – це поділ понять, який відображає об’єм поняття у повному обсязі.

Розподільний умовивід - це умовивід в якому один із посилів є розподільним судженням

С

Самоорганізація – це принцип діяльності вченого відповідно до якого ним самостійно визначається комплекс заходів щодо отримання власного наукового результату.

Синонімія – це мовні конструкції, за допомогою яких одна і та ж думка виражається по різному.

Синтез - це метод наукового пізнання, який передбачає об’єднання окремих елементів у певну цілісність.

Системний – це метод який розкриває властивості та структуру взаємозв’язків між об’єктами.

Складані судження – це судження, які утворюються з двох або більше суджень, об’єднаних між собою за допомогою певного зв’язку (логічного союзу)

Сорит – це силогізм який застосовується з метою з’ясування тривалої залежності між класами предметів.

Сприймання – це чуттєве відображення предметів та явищ дійсності в сукупності притаманних їм властивостей за безпосередньої дії їх на органи чуття людини; дають цілісний образ предмету, синтез окремих відчуттів; цілісний багатоаспектний чуттєвий образ дійсності, який виникає на основі відчуттів, але не є їх механічною сумою.

Спростування – це процес доведення хибності тези.

Суб’єкт наукової діяльності – це вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації, громадські організації у сфері наукової та науково-технічної діяльності.

Судження – це форма логічного міркування, яка стверджує або заперечує окремі властивості предмету розкриваючи закономірності його розвитку.

Судження відношення - це судження, які відображають порівняння предметів та явищ за певними ознаками.

Суб’єкт процесу пізнання - це той хто здійснює пізнавальну діяльність; сама людина, навіть людство як об’єктивна реальність.

Сумісні еквівалентні судження – це судження, які виражають одну і ту ж думку у різних формах.

Сумісні порівнювальні поняття – це поняття об’єм яких повністю або частково співпадає між собою.

Сумісні судження логічно підлеглі – це судження, які мають загальний предикат, а суб’єктом є поняття, що перебувають між собою у логічній підлеглості.

Сумісні судження часткового співпадіння – це судження, які мають однаковий суб’єкт та предикат, але вони відрізняються яз якістю.

Системність і обґрунтованість наукового знання – це буденне знання являє собою конгломерат свідчень, приписів та рецептів, достовірність яких встановлюється в результаті застосування в конкретних ситуаціях.

Скептицизм – це напрям в межах якого ставиться під сумнів існування зовнішнього світу, можливість пізнати світ; сумнів принцип пізнання; сумнів - всезагальний метод.

Спостереження – це метод наукового пізнання, систематичне, цілеспрямоване сприйняття об’єкту, яке спирається на роботу органів чуття та предмету діяльності; певна фіксація властивостей і зв’язків досліджуваного об’єкту в природних умовах, або в умовах експерименту.

Судження – це форма виразу змісту понять їх синтез (визначити поняття – означає виразити його у формі суджень); у судженні стверджується або заперечується щось стосовно об’єкта пізнання; у судженні виражається зв’язок між поняттями, розкривається їх зміст, дається визначення; думка в якій за допомогою зв’язку понять стверджується або заперечується що-небудь.

Сходження від абстрактного до конкретного – це логіка руху наукового пізнання, яке закономірно передбачає сходження від простого до складного, від нижчого до вищого, від абстрактного до конкретного.

Сцієнтизм – це напрям, який визнає вищу цінність науки в суспільстві, доцільність всебічного втілення її результатів у всіх формах людської діяльності; все соціальне життя повинно бути організоване на науковій основі; наука ототожнюється з математичним, природничим та технічним знанням; стверджується, що саме така наука, може вирішити усі суспільні проблеми; принижувалась роль гуманітарних наук, які нібито не мають пізнавального значення.

Т

Теза – це судження, які потребують доведення на предмет істинності або хибності (теореми, факти).

Теоретичність – це націленість науки не тільки на об’єкти, які задовольняють запити сьогоднішньої практики, але й на ті, які можуть стати предметом масового практичного освоєння в майбутньому.

Теорія – це форма наукового пізнання, система знань, яка описує, пояснює сукупність явищ дійсності має логічну структуру і дає синтетичне уявлення про об’єкт.

Теорія – це вчення, система ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямованих на тлумачення того чи іншого явища; розглядається не як безпосереднє, а ідеалізоване відображення дійсності (відповідно до цього теорію дуже часто розуміють як сукупність узагальнюючих положень, що утворюють науку або її розділ); виступає як форма синтетичного знання, в межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи.

Творчий підхід – це принцип наукової творчості, який характеризує прагнення та можливість вченого до пояснення фактів, предметів, явищ, намагання сказати щось нове в науці.

У

Узагальнення – це метод наукового пізнання за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об’єктів та здійснюється перехід від одиничного та особливого та загального від більш загального до менш загально.

Уявлення – це форма чуттєвого відображення, яка відтворює властивості дійсності за допомогою слідів, залишених у пам’яті предметами, що раніше сприймались суб’єктом; це чуттєвий образ предмета, який вже не діє на органи чуття людини; мають дві форми: образи в пам’яті та образи уяви, завдяки цьому твориться картина майбутнього.

Умовивід – це логічний процес виведення із суджень на основі відповідних закономірностей, суттєвих і необхідних зв’язків нового судження, яке своїм змістом має нове знання про дійсність.

Умовний умовивід - це умовивід в якому один із посилів є умовним (імплікативним)судженням.

Умовно категоричний умовивід - це умовивід в якому посили є категоричними.

Ф

Форма доведення (аргументація) - це логічно детермінований зв’язок між тезою, аргументами та заключеннями умовиводу

Формалізації – це метод вивчення реальних об’єктів шляхом відтворення їх в знаково-символічній формі.

Формальна логіка – це частина логіки, яка вивчає форми міркування з позицій їх структури, законів і правил організації знання, якими керується людина у процесі теоретичного пізнання дійсності

Фундаментальні наукові дослідження – це наукова теорія та експериментальна діяльність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв’язку природи, суспільства та людини.

Х

Хиба – це такий зміст знання, який не відповідає об’єкту пізнання, або навмисно призводить до помилок.

ПЕРЕЛІК ЛОГІЧНИХ СИМВОЛІВ

Закон тотожності	А =А, або А> А
Закон суперечності	А V А
Закон виключеного третього	А V А;
Закон достатньої підстави	А V В
Кон’юнкція	а Λ b; a · b; a & b; “а і b”
Диз’юнкція	а V b; “а або b”
Імплікація	а  b; а  b; “а імплікує b”, “якщо а, то b”
Еквіваленція	а  b; а  b; а  b; “а еквівалентно b”, “а, якщо і тільки якщо b”
Заперечення	 а; “не-а”
Квантор існування	( х), “існує х, яке...”
Квантор спільності	( х), “для всіх х”
Логічні змінні	a, b, c, ..., p, q...

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ