Шкала істинності

• Істина має свої якісні виміри. По-мірі розвитку процесу пізнання стає відомим раніше невідоме. Критерієм визначення цього стає шкала істинності – від крайньо лівої точки зору, яка відповідає абсолютному заблудження, до крайньо правої точки зору, яка відповідає абсолютній істині. Розвиток знань, означає, що людське переміщення відбувається по шкалі істинності зліва направо.

• Істина одна. Досягнення істини можливе як процес сходження до істинного знання.

• Істинність: об’єкт слід розглядати в тих умовах місця та часу, в тих зв’язках та відношеннях в яких він виник, існує та розвивається. Незнання цих меж, або їх ігнорування перетворює наші знання з істини в оману.

• “Істина - це ствердження, судження, висловлення, які є істинними, якщо і тільки якщо вони відповідають фактам” (К.Поппер).

• Істина, це завжди характеристика змісту знання, яке відповідає об’єктивній дійсності.

Об’єктивна істина є абсолютною та відносною

Абсолютна істина	Відносна істина
це об’єктивна істина, яка включає в себе повне та всеохоплююче знання сутності предметів та явищ матеріального світу; характерними особливостями одного й того ж істинного знання є відносна істина (яка завжди є суб’єктивною) та конкретна, яка є об’єктивною.	це об’єктивна істина, яка включає в собі неповне, відносне знання сутності предметів та явищ матеріального світу.

Основні ознаки істини:
І). об’єктивність	зміст істини обумовлений властивостями об’єкту і не залежить від волі та свідомості суб’єкту;
ІІ). процесуальність	істина досягається не від разу, а поступово - звідси поняття абсолютного та відносного в істині.

• Істина як процес включає два моменти: абсолютний моменти абсолютної істини (абсолютна істина ніколи не може бути заперечена, оскільки вона доведена наукою і підтверджена на практиці – випадає із процесу пізнання оскільки включає неповне знання) та відносний момент відносної істини (відносна істина не повна, не закінчена, включена в процес пізнання, оскільки вона не завершена і вимагає наукового дослідження, доказу та підтвердження на практиці).

Істина як процес:

істина як історично обумовлений процес;

пізнання як розвиток істини;

істина як процес безкінечного накопичення знань;

в процесі пізнання істина переплітається з хибністю;

заблудження – абсолютизація відносного моменту в істині;

істина завжди пов’язана з певними умовами;

Основні форми істини

• Омана – це такий зміст людського знання, який неадекватно відтворює дійсність і зумовлений історичним рівнем розвитку суб’єкта.

• Омана це спотворена дійсність в уявленнях суб’єкта. Омана також має певні закономірні підстави для свого існування, будучи необхідним моментом і результатом пізнання на практиці. Пізнання здійснюється через єдність протилежностей істини та омани.

• Хиба – це такий зміст знання, який не відповідає об’єкту пізнання, або навмисно призводить до помилок.

• Помилка – це результат неправильної теоретичної або практичної дії викликаної суб’єктивними випадковими причинами.

• Заблудження – це форма розходження суб’єктивного образу дійсності з його об’єктивним праобразом (коли фактично відбувається абсолютизація відносної істини).

• Заблудження являє собою не адекватне, не достовірне відображення пізнаючим суб’єктом оточуючої дійсності.

• Дезінформація – це навмисне викривлення істини в корисних цілях.

• Питання про істину і заблудження вимагає розгляду проблеми критерію істини, тобто того яким чином можна відрізнити істину від заблудження. Критерії істини є емпіричні (досвід, практика) та позаемпіричні (логічні, теоретичні, внутрішньо досконале знання).

• Важливим елементом досягнення адекватного розуміння сутності певних явищ є оцінка.

• Оцінка – це логічне осмислення суб’єктом оточуючої дійсності, спираючись на категорії, закони, поняття, цінності.