Тема 2.2. Основні етапи становлення логіки і методології наукових досліджень

Становлення логіки і методології наукових дослідження одна із сторін розвитку пізнання в цілому. Спочатку методологія ґрунтувалась на знаннях, які диктувала геометрія як наука, де містились нормативні вказівки для вивчення реального світу. Пізніше методологія стала виступати у ролі комплексу правил для вивчення всесвіту. Платон і Аристотель розглядали методологію як логічну універсальну систему, яка є засобом істинного пізнання.

Гностицизм, агностицизм та скептицизм як основні лінії методології наукових досліджень

Гностицизм	напрямок який стверджує можливість пізнання світу, оскільки людина володіє потенційно безмежними можливостями пізнання.
Агностицизм	заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності: не вірить в можливість пізнання світу; світ не піддається пізнанню; обмежені можливості пізнання.
Скептицизм	ставиться під сумнів існування зовнішнього світу, можливість пізнати світ; сумнів принцип пізнання; сумнів - всезагальний метод. Сутність античного скептицизму: 1). про природу речей нічого знати не можна, тому, що чуттєве та раціональне пізнання обманливі; 2). до речей слід ставитись скептично, утримуватись від будь-якого судження про них; 3). із відносин людини до речей слідує до всього ставитись недбало (Піррон).

Раціоналізм
Онтологічний раціоналізм	Гносеологічний раціоналізм	Етичний раціоналізм
в основі буття та дослідження світу лежить розумне начало (Платон, Лейбніц, Фіхте, Гегель);	розум є головною формою пізнання (Сократ, Платон, Декарт, Лейбніц);	розум лежить в основі етичних дій (Сократ, Спіноза, Кант).

Сенсуалізм
Матеріалістичний сенсуалізм	Ідеалістичний сенсуалізм
- зв’язок свідомості людини з зовнішнім світом, відображення цього світу в органах чуттів (Епікур, Бекон, Ламетрі, К.Гельвецій, П.Гольбах, Фейербах);	– чуттєва діяльність як самостійна сфера свідомості (Д.Берклі, Д.Юм).

Тема 2.3. Проблема істини у науковому пізнанні.

Проблема істини у науковому пізнанні. Абсолютна та відносна істина.

Безпосередньою метою пізнання є істина.

• Істина – це знання, яке передбачає максимально повне і точне виявлення властивостей предмета.

Основні концепції істини

теорія відповідності	істинними є вислови, які відповідають дійсності;
теорія кореспонденції	знання, яке відповідає дійсності і співпадає з нею;
теорія когеренції;	логічна несуперечливість знання, узгодженість частин знання, які складають істину між собою;
позитивізм	зведення теоретичних знань до емпіричних фактів;
конвенціоналізм	результат згоди між вченими;
прагматизм	корисність знань в досягненні поставленої людиною мети, відповідно до цього критерієм істинності виступає практика.;
теорія інтерпретації	окремі судження стають істинними лише в системі суджень (які виключають багатозначність логічних конструкцій і побудовані за принципом послідовності та системності суджень);
теорія постмодернізму	істина не відіграє важливої ролі, оскільки будь-який текст має багато смислів, які не можуть виступати критерієм істини;
П.Копнін	це адекватне та ідентичне відображення суб’єктом об’єкта.

• На думку американського філософа Н.Решера, лише три концепції істини (відповідності, когерентності та прагматичності) взаємодоповнюють одна одну адекватно відображають зміст сутності даної категорії.

• Теорії істини змінюють одна одну - це і є свідченням того, що абсолютна істина не можлива, оскільки в умовах панування попередньої теорії здавалося, що абсолютна істина вже досягнута.