32. Види мислення

Практично-діюче, наочно-образне і теоретичне - взаємозалежні види мислення. У процесі історичного розвитку інтелект людини спочатку формувався в ході практичної діяльності.

Генетично самий ранній вид мислення - практично-діюче мислення; визначальне значення в ньому мають дії з предметами.

На основі практично-діючого, маніпуляційного мислення виникає наочно-образне мислення. Для нього характерно оперирование наочними образами в розумі.

Вища ступінь мислення - абстрактне мислення. Але і тут мислення зберігає зв'язок із практикою.

Мислення окремих людей також підрозділяється на переважно образне (художнє) і абстрактне (теоретичне). Але в процесі життєдіяльності в тієї ж самої людини на передній план виступає то один, то інший вид мислення.

По змісту розумова діяльність підрозділяється на практичну, художню і наукову.

Структурна одиниця практичного (оперативного) мислення - дія; художнього - образ; наукового мислення - поняття.

У залежності від глибини узагальненості розрізняють емпіричне і теоретичне мислення.

Емпіричне мислення (від греч. егпрета - досвід) дає первинні узагальнення на основі досвіду. Ці узагальнення робляться на низькому рівні абстракції. Емпіричне пізнання являє собою нижчу, елементарну ступінь пізнання. Емпіричне мислення не слід змішувати з практичним мисленням.

Розумова діяльність зосереджена на переході від.абстрактного мислення до практики. Особливістю практичного мислення є тонка спостережливість, здатність сконцентрувати увагу на окремих деталях події.

Теоретичне мислення виявляє загальні відносини, досліджує об'єкт пізнання в системі його необхідних зв'язків. Його результат - побудова теоретичних моделей, створення теорій, узагальнення досвіду, розкриття закономірностей розвитку різних явищ, знання яких забезпечує освітню діяльність людини. Теоретичне мислення нерозривно пов'язано з практикою, але у своїх кінцевих результатах має відносну самостійність.

У залежності від стандартності - нестандартності розв'язуваних задач:

Алгоритмічне мислення орієнтоване на заздалегідь установлені правила, загальноприйняту послідовність дій, необхідних для рішення типових задач.

Дискурсивне (від лат. ачзсигзиз - міркування) мислення засноване на системі взаємозалежних умовиводів.

Евристичне мислення - це продуктивне мислення, що складається в рішенні нестандартних задач.

Творче мислення - мислення, що приводить до нових відкриттів, принципово новим результатам.

33. ЗАКОНОМІРНОСТІ МИСЛЕННЯ

1. Умовою виникнення мислення є проблемна ситуація - обставина, при якому людина

зустрічається з чимось новим, незрозумілим з погляду наявних знань.

2. Основним механізмом мислення є аналіз через синтез: выделе

ние нових властивостей в об'єкті (аналіз) за допомогою його співвіднесення (синтезу) з

іншими об'єктами. У процесі мислення об'єкт пізнання постійно включаєтся у нові зв'язки й у ньому виявляються все нові властивості.

Процес пізнання починається з первинного синтезу - сприйняття цілого (виявлення ключової ознаки). Далі на основі первинного аналізу здійснюється вторинний синтез.

В умовах дефіциту вихідної інформації людина діє не методом проб і помилок, а застосовує визначену стратегію пошуку, щоб охопити нестандартну ситуацію найбільш оптимальними загальними підходами - евристичними методами пошуку. До них відносяться: тимчасове спрощення ситуації; використання аналогій; рішення допоміжних задач; розгляд "крайніх випадків"; переформулювання вимог задачі; тимчасове блокування деяких складових; здійснення "стрибків" через інформаційні розриви.

Аналіз через синтез - пізнавальне "розгортання" об'єкта пізнання, дослідження його в різних ракурсах, перебування його місця в нових взаємозв'язках, уявне експериментування з ним.

3. Обґрунтованість мислення. Кожному факту, кожному явищу передують попередні факти та явища. Ніщо не відбувається без достатньої підстави. Закон достатньої підстави вимагає, щоб у будь-якому міркуванні думки людини були внутрішньо взаємозалежні, випливали одна з іншої. Опираючись на правильні узагальнення, розуміння типовості ситуації, людина передбачає розвиток подій, здійснює випереджальні відображення дійсності, контролює теперішні події .

4. Селективність (від лат. зе!есйо - вибір, добір) - здатність інтелекту

відбирати необхідні для даної ситуації знання, мобілізувати їх на рішення проблеми, минаючи механічний перебір усіх можливих варіантів. Для цього знання індивіда повинні бути систематизовані, зведені в ієрархічну організовану структуру.

5. Антиципація (від лат. передбачення) означає розкриття розвитку подій. Людина здатна передбачати розвиток подій, прогнозувати їхній результат, схематично представляти найбільше вірогідне рішення проблеми. Прогнозування подій - одна з основних функцій

психіки людини.

6. Рефлексивність (від лат. відображення). Мислячий суб'єкт постійно рефлексує - відбиває хід свого мислення, критично його оцінює, виробляє критерії самооцінки.

Під рефлексією мається на увазі як самовідображення суб'єкта, так і взаємовідображення партнерів по спілкуванню.