34. Розумовий процес

При рішенні складної проблеми звичайно намічається шлях рішення, що вихзначається як гіпотеза. Усвідомлення гіпотези породжує потребу в перевірці. Критичність - ознака зрілого розуму. Некритичний розум легко приймає будь-як збіг за пояснення, перше рішення, що підвернулося, за остаточне. Коли закінчується перевірка, розумовий процес переходить до остаточної фази -судженню по даному питанню.

Розумовий процес - це процес, якому передує усвідомлення вихідної ситуації (умови задачі), що є свідомим і цілеспрямованої, оперує поняттями й образами і який завершується яким-небудь результатом (переосмислення ситуації, перебування рішення, формування судження і т.п.).

Виділяють чотири стадії рішення проблеми:

1) підготовка; 2) дозрівання рішення; 3) натхнення; 4) перевірка знайденого рішення.

Структура розумового процесу рішення проблеми:

1. Мотивація (бажання вирішити проблему).

2. Аналіз проблеми (виділення "що дано", "що потрібно знайти", які недоз що

тануть чи надлишкові дані).

3. Пошук рішення:

а) Пошук рішення на основі одного відомого алгоритму (репродуктивне мислення).

б) Пошук рішення на основі вибору оптимального варіанту з безлічі відомих алгоритмів.

в) Рішення на основі комбінації окремих ланок з різних алгоритмів.

г) Пошук принципово нового рішення (творче мислення)

д) На основі заглиблених логічних міркувань (аналіз, порівняння, синтез,

класифікація, умовивід); на основі використання аналогій; на основі ис

користування евристичних прийомів; на основі використання емпіричного методу спроб і помилок.

У випадку невдачі:

е) Розпач, переключення на іншу діяльність: "період інкубаційного відпочинку" - "дозрівання ідей", осяяння, натхнення, інсайд, миттєве усвідомлення

рішення деякої проблеми (інтуїтивне мислення).

Фактори, що сприяють "осяянню":

а) висока захопленість проблемою;

б) віра в успіх, у можливість рішення проблеми;

в) висока інформованість у проблемі, накопичений досвід;

г) висока асоціативна діяльність мозку (у сні, при високій температурі,

лихоманці, при емоційно позитивній стимуляції).

4. Логічне обґрунтування знайденої ідеї рішення, логічний доказ

правильності рішення.

5. Реалізація рішення.

6. Перевірка знайденого рішення.

7. Корекція (у разі потреби повернення до етапу 2.

Розумова діяльність реалізується як на рівні свідомості, так і на рівні несвідомого, характеризується складними переходами і взаємодіями цих рівнів. У результаті успішної дії досягається результат, що відповідає попередньо поставленої мети, а результат, що не був передбачений у свідомій меті, є стосовно неї побічним.

35. Якості мислення і структура інтелекту

Широта мислення - це здатність охопити все питання цілком, не упускаючи подробиць. Глибина мислення - уміння проникати в сутність складних питань. Якість, протилежна глибині мислення - поверховість суджень, коли людина звертає увагу на дріб'язку і не бачить головного. Самостійність мислення характеризується умінням людини висувати нові задачі і знаходити шляху їхнього рішення, не прибігаючи до допомоги Інших людей. Гнучкість думки - воля від впливу закріплених у минулому прийомів і способів рішення задач, уміння швидке змінювати дії при зміні обстановки.

Швидкість розуму - здатність людини швидко розібратися в новій ситуації, обміркувати і прийняти правильне рішення. Квапливість розуму виявляється в тім, що людина, не продумавши всебічно питання, вихоплює якусь одну сторону, поспішає дати рішення, висловлює недостатньо продумані відповіді і судження. Визначена сповільненість розумової діяльності може бути обумовлена типом нервової системи - малою її рухливістю.

Критичність розуму - уміння людини об'єктивно оцінювати свої і чужі думки, ретельно і всебічно перевіряти усі висунуті положення і висновки. Існують три трактування поняття інтелекту

1. Біологічне трактування: "здатність свідомо пристосовуватися до

нової ситуації".

2. Педагогічне трактування: "здатність до навчання, навченість".

3. Структурний підхід (А.Бине): інтелект як "здатність адаптації засобів

до мети". Інтелект - це сукупність тих чи інших здібностей.

Сукупність пізнавальних процесів людини визначає його інтелект. "Інтелект - це глобальна здатність діяти розумно, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами" (Векслер), тобто інтелект розглядається як здатність людини адаптуватися до навколишнього середовища.

Існують різні концепції про структуру інтелекту. Спирмен (1904) вважав, що кожна людина характеризується визначеним рівнем загального інтелекту, від якого залежить, як ця людина адаптується до навколишнього середовища. Ще у всіх людей маються по різному розвитому специфічному здатності, що виявляються в рішенні конкретних задач.

Терстоун виділив сімох сторін загального інтелекту, що назвав первинними розумовими потенціями: 1) рахункову здатність, 2) вербальну (словесну) гнучкість, тобто легкість у поясненнях, використовуючи найбільш придатні слова; 3) вербальне сприйняття, тобто здатність розуміти усну і письмову мову, 4) просторову орієнтацію, чи здатність уявляти собі різні предмети і форми в просторі; 5) пам'ять; 6) здатність до міркування; 7) швидкість сприйняття чи подібностей розходжень між предметами і зображеннями.

Пізніше Гилфорд виділив 120 факторів інтелекту, виходячи з того, для яких розумових операцій вони потрібні, до яких результатів приводять ці операції і яке їхній зміст (зміст може бути образним, символічним, семантичним, поведінковим).

Кэттел (1967) вважав, що в кожного з нас уже з народження мається потенційний інтелект, що лежить в основі нашої здатності до мислення, абстрагуванню і міркуванню. Приблизно до 20 років цей інтелект досягає найбільшого розквіту.