44. Структура вольової дії.

Вольова діяльність складається з визначених вольових дій, у яких містяться всі ознаки і якості волі, вольові дії бувають прості і складні.

До простого відносяться ті, при яких людина без коливань йде до наміченої мети, йому ясно, чого і яким шляхом він буде домагатися. Для простої вольової дії характерно те, що вибір мети, ухвалення рішення на виконання дії визначеним способом здійснюються без боротьби мотивів.

У кожній простій дії розрізняються сенсорний, центральний, моторний і контрольно-коригувальний компонент.

У складній вольовій дії виділяють наступні етапи: 1) усвідомлення мети і прагнення досягти її; 2) усвідомлення ряду можливостей досягнення мети; 3) поява мотивів, що затверджують чи заперечують ці можливості; 4) боротьба мотивів і вибір; 5) прийняття однієї з можливостей як рішення; б) здійснення прийнятого рішення.

Боротьба мотивів - зіткнення суперечливих спонукань, між якими має бути зробити вибір.

На етапі усвідомлення мети і прагнення досягти її боротьба мотивів дозволяється вибором мети дії, після чого напруга, викликана боротьбою мотивів на цьому етапі, слабшає.

Етап "усвідомлення ряду можливостей досягнення мети" - це розумова дія, що є частиною вольової дії, результат якого - установлення причинно-наслідкових відносин між способами виконання вольової дії в наявних умовах і можливих результатах.

На 3 етапі можливі шляхи і засоби досягнення мети проходять обговорення в сполученні з наявної в людини системою цінностей.

Етап боротьби мотивів і вибору o центральний у складній вольовій дії. Тут, як і на етапі вибору мети, можлива конфліктна ситуація, зв'язана з тим, що людина приймає можливість легкого шляху досягнення мети, але в той же час у силу своїх моральних чи почуттів принципів не може його прийняти.

Результатом дозволу цієї ситуації є 5 етап - прийняття однієї иэ можливостей як рішення. Він характеризується спадом напруги, оскільки дозволяється внутрішній конфлікт. Тут уточнюються засоби, способи, послідовність їхнього використання.

Після цього починається реалізація наміченого на етапі здійснення прийнятого рішення. Він не звільняє людину від необхідності докладати вольових зусиль, тому що практичне здійснення наміченого ланцюга сполучено з подоланням перешкод.

Результати будь-якої вольової дії мають для чоловік два наслідки: перше - це досягнення конкретної мети; друге зв'язане з тим, що людина оцінює свої дії і витягає відповідні уроки на майбутнє щодо способів досягнення мети, витрачених зусиль.

45. Поняття і класифікація психічних станів.

Психічні стани являють собою цілісні характеристики психічної діяльності за визначений період часу. Змінюючись, вони супроводжують життя людини в його відносинах з людьми, суспільством, у будь-якому психічному стані можна виділити три загальних виміри: мотиваційно-збуджуючий, емоційно-оціночний й активаційно-энергетичний.

Психічні стани людини характеризуються цілісністю, рухливістю і відносною стійкістю, взаємозв'язком із психічними процесами і властивостями особистості, індивідуальною своєрідністю і типовістю, різноманіттям, полярністю.

Цілісність психічних станів виявляється в тім, що вони характеризують у визначений проміжок часу всю психічну діяльність у цілому, виражають конкретне взаимоотношение всіх компонентів психіки. Рухливість психічних станів полягає в їхній мінливості, у наявності стадій протікання (початок, визначена динаміка і кінець).

Психічні стани мають відносну стійкість, їхня динаміка менш виражена, чим у психічних процесів (пізнавальних, вольових, емоційних). При цьому психічні процеси, стани і властивості особистості найтіснішим образом взаємозалежні між собою. Психічні стани впливають на психічні процеси, будучи фоном їхнього протікання. У той же час вони виступають у якості "будівельного матеріалу" для формування якостей особистості, насамперед якостей характеру.

Під впливом психічних станів, що виникають у ході життєвих відносин, конфліктних ситуацій можлива також чи перебудова навіть ламання щодо стійких якостей особистості.

Психічні стани відрізняються крайнім різноманіттям і полярністю. Полярність означає, що кожному психічному стану людини відповідає протилежний стан (упевненість - непевність, активність - пасивність, фрустрація - толерантність і т.д. ).

Для вивчення і діагностики психічних станів велике значення має їхня класифікація. Психічні стани людини можна класифікувати по таких підставах:

1) у залежності від впливу особистості чи ситуації у виникненні психічних станів - особистісні і ситуативні;

Ситуативні стани характеризуються тимчасовою своєрідністю протікання психічної діяльності в залежності від ситуаційних обставин. Вони підрозділяються на: а) загальфункціональну, визначальну загальну поведінкову активність людини; б) стан психічної напруги в складних умовах діяльності і поводження; в) конфліктні психічні стани.

2) у залежності від домінуючих (ведучих) компонентів (якщо такі явно

виступають) - інтелектуальні, вольові, емоційні;

3) у залежності від ступеня глибини - стану (більш-менш ) глибокі,

або поверхневі;

4) у залежності від часу протікання - короткочасні, затяжні, довготриалі;

5) у залежності від впливу на особистість - позитивний і негативні,

стенічні, що підвищують життєдіяльність, і астенічні;

6) у залежності від ступеня усвідомленості - стану усвідомлені або неусвідомлені;

7) у залежності від причин, які їх викликали;

8) у залежності від ступеня адекватності об'єктивних обставин, що їх викликала.

До стійких психічних станів особистості відносяться:

1) оптимальні та кризові стани, 2) межові стани (психопатія, неврози, розумова відсталість); 3) психічні стани порушеної свідомості.

Усі психічні стани зв'язані з нейродинамічними особливостями вищої нервової діяльності, взаємодією лівої і правої півкуль мозку, функціональними зв'язками кори і підкірки, взаємодією першої і другої сигнальних систем і з особливостями психічної саморегуляції кожної людини.

46.ГРАНИЧНІ ПСИХІЧНІ СТАНИ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА.

Психічні стани, суміжні між нормою і патологією, називаються прикордонними станами. До таких станів відносяться: реактивні стани; неврози; психопатоподобные стану; затримки психічного розвитку (розумова відсталість).

Для виявлення переходу психіки людини за грань психічної норми необхідно загалом визначити критерії норми. Істотними характеристиками психічної норми є наступні поведінкові особливості:

1) адекватність (відповідність) поведінкових реакцій зовнішнім впливам;

2) детерминированность поводження, його концептуальність. упорядкованість у з

ответствии з оптимальною схемою життєдіяльності: погодженість цілей, мо

тивов і способів поводження;

3) відповідність рівня домагань реальним можливостям індивіда;

4) оптимальна взаємодія з іншими людьми, здатність до самокорекції

поводження відповідно до соціальних норм.

Усі прикордонні стани -аномальні (отклоняющиеся), вони зв'язані з порушенням якої-небудь істотної сторони психічної саморегуляції.

Процес психічної саморегуляції здійснюється в єдності змістовно-значеннєвих, генетичних і иейродинамических процесів. І тут можливі як разноуровневые варіації норми, так і різні парціальні (часткові) аномалії саморегуляції.

При цьому інтелект людини в основному зберігається, але виявляються порушеними окремі регуляционные механізми. Ці порушення психічної саморегуляції зводяться в основному до наступного особливостям.

1.Часта і швидка зміна настроїв, недостатність психоэнергетических можливостей індивіда, підвищена нервово-психічна истощаемость, слабість нервової системи.

2.Ригідність, малорухомість нервово-психічних процесів, що обумовлюють замкнутість індивіда, відхід від контактів з людьми, гіпертрофія самітності, отверженности, противопоставленности навколишній соціальному середовищу.

3.Підвищена збудливість, імпульсивність, гневливость, уразливість, жорстокість, схильність до конфліктних взаємодій, завышенное™, самооцінок, егоїстичність

4. Підвищена конформность, слабохарактерність, інтелектуальна обмеженість, не критичність, розумова відсталість.

Для поводження облич із психічними аномаліями характерні конфликтность, підвищена імпульсивність, спонтанність спонукань, дефекти другої сигнальної системи, ослаблення механізму поняттєво-мотиваційної регуляції.

Обличчя з психічними аномаліями схильні у випадку виникнення інциденту (протиріч в інтересах) до посилення конфлікту, збільшенню вихідної проблемної ситуації.

Непатологічні психічні аномалії деформують внутріособистісні структури.

Знижена самооцінка облич із психічними аномаліями підвищує їхню залежність від зовнішніх впливів, що течуть обставин.

Психічні аномалії можуть бути тимчасовими (реактивні стани, неврози) і стійкими особистісними особливостями (психопатія, розумова відсталість).

47. РЕАКТИВНІ СТАНИ.

Реактивні стани - це гострі афективні реакції, шокові розлади психіки в результаті психічних травм. Реактивні стани виникають як внаслідок одномоментных психотравмирующих впливів, так і в результаті тривалого травмування, а також якщо людина схильна до психічного зриву (слабкий тип вищої нервової діяльності, ослаблення організму після хвороби, тривала нервово-психічна

напруга).

З нейрофизиологической точки зору, реактивні стани є зривом нервової діяльності в результаті позамежного впливу, що викликає перенапругу збуджувального чи гальмового процесу, порушення гэаимодействия цих процесів. Одночасно відбуваються і гуморальні зрушення - підвищується виділення адреналіну, виникає гиперликемия (підвищується свертываемость крові), перебудовується усе внутрішнє середовище організму, регульоване, гипофизарно-надпочечной системою, змінюється діяльність ретикулярної системи (системи, що забезпечує енергетику мозку). Порушується взаємодія сигнальних систем, виникає неузгодженість функціональних систем, взаємодії кори і підкірки.

Непатологічні реактивні стани підрозділяються на: 1) афективно-шокові психічні реакції і 2) депрессивно-психогенные реакції.,

Афективно-шокові психогенні реакції виникають у гострих конфліктних ситуаціях, що містять погрозу для чи життя базових особистісних цінностей: при масових катастрофах - пожрах, повенях, землетрусах, аваріях корабля, дорожньо-транспортних випадках, фізичному і моральному насильстві. У цих обставинах виникає також гіперкінетична чи гипокинетическая реакція.

При гіперкінетичній реакції виникає хаотична рухова активність, порушується просторова орієнтація, відбуваються нескінченні дії, людина "не пам'ятає себе". Гипокинетическая реакція виявляється у виникненні ступора-обездвиженности і мутизма (утрати мови), настає надмірне ослаблення м'язів, виникає потьмарення свідомості і наступна амнезія. Наслідком афективно-шокової реакції може бути і так називаний емоційний параліч - наступне індиферентне відношення до дійсності.

Депресивні психогенні реакції (реактивні депресії) виникають звичайно унаслідок великих життєвих невдач, утрати близьких людей, краху великих надій. Людина переживає горі, знаходиться в стані глибокого суму, чи депресії. Обставина, що травмує, стійко домінує в психіці потерпілого. Щиросердечні борошна нерідко збільшуються самозвинуваченням, "каяттям совісті", нав'язливою деталізацією події, що травмує. У поводженні людини можуть виникнути елементи пуэрилизма (поява в мові і міміці дорослої людини особливостей, властивих дитячому віку) і псевдодеменции (придбаного зниження інтелекту).

48. НЕВРОТИЧНІ СТАНИ - НЕВРОЗИ.

Неврози - це зриви нервово-психічної діяльності: істеричний невроз, неврастенія і нав'язливі стани.

1)Істеричний невроз виникає в психотравмирующих обставинах преимущественно в облич з патологічними рисами характеру, з художнім типомвищої нервової діяльності. Підвищена тормозность кори в цих облич обусловливает підвищену збудливість підкіркових утворень - центрів эмоционально-инстинктивных реакцій. Істеричний невроз часто зустрічається в облич з повышенной сугестивністю і самосугестивністю. Він виражається в зайвої аффектации, голосному і тривалому, що не піддається контролю сміху, театральності, демонстративному поводження.

2)Неврастенія виявляється в ослабленні нервової діяльності, подразникний слабості, підвищеній стомлюваності, виснаженні. Поводження індивіда отличается нестриманістю, емоційною нестійкістю, нетерплячістю. Різко підвищується рівень тривожності, занепокоєння. Випробуючи тривожність, неуверенность у собі, індивід шукає неадекватні засоби гилеркомпенсации. Ослаблення, виснаженість нервової системи при неврозах позначається в ослабленні її інтегруючої функції, окремі прояви психіки здобувають відносну самостійність; це приводить до нав'язливих станів.

3)Невроз нав'язливих станів виражається в нав'язливих почуттях, влечени

ях, представленнях і нав'язливих мудруваннях.

Нав'язливі почуття страху називаються фобіями {від греч. рпоьоз - страх). Фобії супроводжуються вегетативними дисфункциями (пітливість, прискореність пульсу) і неадекватним поводженням. Людина при цьому усвідомлює нав'язливість своїх страхів, але не може від них звільнитися.Фобії різноманітні: нозофобія - страх різних захворювань (канцерофобия, кардиофобия), клаустрофобія - острах закритих приміщень, агорафобія -острах закритих просторів, айхмофобия - острах гострих предметів, ксенофобія - острах усього чужого, социофобия - страх спілкування, логофобия - страх мовної діяльності в присутності інших людей.

Нав'язливі представлення - персеверации (завзятість) - це циклічне мимовільне відтворення рухових і сенсорно-перцептивных образів (це те, що всупереч нашому бажанню "лізе в голову").

Нав'язливі потяги - мимовільні недоцільні прагнення (читати слова навпаки).

Нав'язливе мудрування - нав'язливі міркування про другорядні питання, безглузді проблеми ("яка рука була б правої, якби в людини було чотири руки"?).

При неврозі нав'язливих рухів індивід утрачає контроль за своїми манерами, робить недоречні дії (чмихає носом, почухує потилицю, допускає недоречні кривляння, гримаси).

Найбільш розповсюджений вид нав'язливих станів - нав'язливі сумніви ( чивиключений праска?).

У ряді острокритических ситуацій при домінуванні у свідомості визначеної небезпеки виникають нав'язливі спонукання до контрастних дій, протилежним тим, що диктуються ситуацією (бажання зробити рух уперед, коштуючи на краю прірви).

Нав'язливі стани виникають у людей зі слабким типом нервової системи, при ослабленні їхньої психіки. Деякі нав'язливі стани можуть бути вкрай стійкими і криміногенними. : Існують нав'язливі стани, що викликають неадекватність поводження.

При нав'язливому остраху невдачі людина виявляється нездатним зробити ті чи інші дії (деякі форми заїкуватості, полового безсилля).

При неврозах чекання небезпеки людина, що пережив переляк у визначеній ситуації, починає панічно боятися всіх аналогічних ситуацій.

Існують невротичні сценарії життя, при яких гостро переживаються давно минулі події.

49.ПСИХОПАТІЯ. Психопатія (від психо і грвч. ра1поз - страждання) - уроджена чи розвинена в ранні роки аномалія особистості, аномальність вищої нервової діяльності, психічна неповноцінність особистості.Психопатія виникає на основі взаємодії уродженої неповноцінності з гостро негативними умовами зовнішнього середовища. У психопатів виникає дисгармоничность емоційно-вольової сфери при відносній схоронності інтелекту. Психопатам не присущи необоротні дефекти особистості. При сприятливих умовах психічні аномапии згладжуються. Однак у всіх психічно важких для них ситуаціях неминуча реакція зриву.

Різновиди психопатії: астенічна, збудлива (вибухова), істерична паранойяльная і шизоидная психопатія.

Психастенічні психопати відрізняються підвищеним рівнем тривожності, боязкістю, дезадаптированностью в психічно напружених ситуаціях. Їхні життєві плани відірвані від реальних умов життя, вони схильні до хворобливого мудрування, застійному самокопанню (люблять "пиляти обпилювання"), нав'язливим ідеям. Для психастеніків характерна функціональна перевага другої сигнальної системи і слабість підкіркових систем, загальне енергетичне ослаблення вищої нервової діяльності, слабість найбільш тендітного гальмового процесу.

Збудливі (вибухові) психопати дратівливі, перебувають у стані психічної напруги, вибухова емоційна реактивність, що доходить до приступів люті. Для них характерні підвищена вимогливість до навколишніх, крайній егоїзм і себелюбність, недовірливість. Вони часто впадають у стан дисфории - злісної туги. Вони вперті, конфликтны, дріб'язково причепливі і владні. У спілкуванні грубі, а в гніві - вкрай агресивні, здатні наносити жорстокі побої. Їхнє афективне поводження відбувається на тлі звуженої свідомості. У деяких випадках злостивість і вибуховість зміщаються убік застійних потягів (пияцтво, бродяжництво, азартні ігри, сексуальні перекручення).

Істеричні психопати відрізняються спрагою визнання. Вони прагнуть до зовнішнього прояву своєї значущості, демонстрації своєї переваги. Їхня тяга до перебільшень часто граничить з облудністю, а захвати і засмучення виявляються бурхливо й експресивно (театральні жести, ридання і голосний тривалий сміх, захоплені обійми й образи "на все життя"). Стратегія їхнього життя -бути в центрі уваги будь-якими засобами - невтримним фантазуванням, постійною неправдою (патологічні брехуни і мифоманы). Їхня психіка незріла, інфантильна. У нейрофизиологическом плані в них переважають перша сигнальна система, діяльність правої півкулі. Їхні безпосередні враження настільки ярки, що придушують критичність мислення.

Паранойяльные психопати (параноїки) відрізняються підвищеною схильністю до "сверхценным ідей". У них вузьке мислення, односпрямованість інтересів, підвищені зарозумілості, егоцентризм, підозрілість. Низька пластичність психіки робить їхнє поводження конфліктним, вони постійно в боротьбі з мнимими ворогами. Основна їхня спрямованість - "винахідництво" і "реформаторство". Невизнання їхніх заслуг приводить до постійних зіткнень із середовищем.

Шизоидные психопати - високочутливі, ранимі, але емоційно ограниченны, деспотичні. Незграбні. Педантичні й аутичны - відчужені. У них отсутствует емоційний резонанс до переживань інших людей. Їхні соціальні контакти утруднені. Вони холодні, жорстокі і безцеремонні; їхні внутрішні спонукання мапопонятны і нерідко обумовлені сверхценными для них ориентациями.

Психопати збудливого й істеричного типу особливо схильні до полових перекручень.

Психопатичні риси особистості формуються при крайностях у методах виховання - гноблення, придушення, приниження формують подавлений, гальмовий тип особистості. Систематична брутальність, насильство сприяють формуванню агресивного типу особистості. Істеричний тип особистості формується при обстановці всілякого обожнювання і замилування, виконання всіх капризів і примх психопа-топодобного індивіда.