17. Засада диспозитивності у кримінальному провадженні

Диспозитивність – пр. положення, згідно з яким сторонам крим. пров. надається і забезпечується можливість вільно в межах, встановлених КПЗ, обирати способи здійснення своїх матеріальних і процесуальних прав і використовувати на власний розсуд передбачені законом публічні засоби їхнього захисту, а також активно впливати на хід і результати кримінального провадження.Конкретиз. в нормах КПЗ, де йдеться про реалізацію сторонами своїх прав (зокрема, давати пояснення, показання; заявляти відводи, клопотання; подавати докази; оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому КПК; знайомитися з матеріалами кримінального провадження, журналом судового засідання і технічним записом судового процесу та ін.)

Ст. 26 Диспозитивність – сторони крим. провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК.

Відмова прокурора від підтримання держ. обвинувачення тягне за собою закриття крим. провадження, крім випадків, передбачених КПК.( а саме, коли потерпілий погоджується підтримувати обвинувачення в суді. У цьому разі кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення (п. 4 ч. 3 ст. 56, п. 2 ч. 2 ст. 284, ст. 340 КПК))

Слідчий суддя, суд у крим. провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень КПК.

Крим. провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття крим. провадження у формі приватного обвинувачення.

18. Засада змагальності сторін обвинувачення і захисту

Ст. 22 Змагальність сторін (та свобода у поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості) – крим. провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами обвинувачення і захисту їх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК. У структурі змагальності три основні риси: 1) чітке розмежування функцій державного обвинувачення, захисту і судового розгляду; 2) рівність сторін у процесуальних правах для здійснення своїх функцій; 3) особлива роль суду в процесі як об'єктивного та неупередженого суб'єкта.

Сторони крим. провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, ін. доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію ін. процес. прав, передбачених КПК. Рівноправність означає, що кожна з них користується однаковим обсягом процесуальних прав для здійснення своїх функцій і жодна із сторін не має перед судом переваг у доведенні переконливості своєї позиції, заявленні та задоволенні клопотань, поданні скарг, доказів тощо. Реалізація сторонами їхніх процесуальних прав дає можливість ефективно виконувати властиву їм процесуальну функцію.

Під час крим. провадження f держ. обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на 1 і той самий орган чи службову особу.

Повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, звернення з обвинувальним актом та підтримання держ. обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених КПК, повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником.

Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процес. прав та виконання процес. обов’язків. Змагальна побудова кримінального процесу обумовлює особливу роль суду, який є об'єктивним та неупередженим у дослідженні доказів та не виступає на стороні обвинувачення або захисту. Тому суд не має права направляти матеріали кримінального провадження на додаткове розслідування, давати органам досудового розслідування вказівки щодо поповнення доказової бази обвинувачення, приймати з власної ініціативи заходи щодо доведення винності обвинуваченого. Разом із тим засада змагальності не виключає активності суду у дослідженні та перевірці наданих сторонами доказів у справі.

Принцип змагальності сторін найбільш повно реалізується у ході судового розгляду, проте з певними обмеженнями він діє й у досудовому провадженні. КПК передбачає інститут слідчого судді, основним призначенням якого є здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні.