20) Поняття законності. Юридичні гарантії законності

Термін «законність» з'явився в період буржуазних ре­волюцій і зводився до вимоги підкорення громадян, ад­міністрації, посадових осіб і суду приписам закону і до заборони виходити за його межі. Зокрема, в ст. 5 Декла­рації прав людини і громадянина 1789 р. (Франція) запи­сано, що все те, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути примушений до дій, які не передба­чені законом.

У нас в одних випадках «законність» розглядали, як метод управління державою і суспільством по точному і неухильному виконанню і дотриманню законів і інших підзаконних актів. У другому випадку розглядали як ре­жим діяльності всіх державних органів, громадських об'єднань і громадян по точному і неухильному дотри­манню законодавства. В зв'язку з цим часто траплялось, що чим точніше виконувались закони, тим більше здійс­нювалось беззаконня. В третіх випадках законність ото­тожнювали з правопорядком.

У зв'язку з цим потрібно сказати, що законність по­чинається із досконалості самих законів. Законність — це особливий режим або процес діяльності держави і всіх інших суб'єктів суспільних відносин, суть якого зводи­ться до трьох основних вимог:

1)  наявність добре продуманої системи демократич­них правових законів і підзаконних нормативних актів;

2) точне і повне закріплення правового статусу (прав і обов'язків) всіх учасників суспільних відносин, зокрема державних органів і посадових осіб;

3) точне і неухильне дотримання законів і інших нор­мативно-правових актів всіма посадовими особами і громадянами.

Такий підхід відповідає вимогам ст. 8 Конституції України, де проголошується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, на якому ґрунтується ця Конституція. Конституція має найвищу юридичну силу. Норми Конституції є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Консти­туції України і повинні відповідати їй. Сьогодні ставить­ся питання про введення нового поняття - правоза-конність.

Громадяни здійснюють свої права за принципом «до­зволено все, що не заборонено законом». Державні орга­ни, органи місцевого самоврядування, посадові особи здійснюють повноваження за принципом «дозволено лише те, що визначене законом». Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноважен­ня в установлених цією Конституцією межах і відповід­но до законів України (ст. 6 Конституції).

Законність у суспільстві повинна бути гарантована не тільки державою, а й іншими суб'єктами суспільних відно­син. Гарантії законності - це система різноманітних, у тому числі юридичних, засобів, за допомогою яких реалізуються права і обов'язки всіх суб'єктів суспільних відносин, охо­роняються і відновлюються порушені суб'єктивні права громадян, юридичних осіб і держави в цілому.

Всі гарантії можна поділити на загальносоціальні і юридичні. До загальносоціальних відносяться: політичні, економічні, ідеологічні та інші. Юридичні гарантії - пе­редбачена правовим законодавством система юридичних засобів, включаючи практичну діяльність державних ор­ганів, по реалізації, охороні і відновленню порушених суб'єктивних прав і обов'язків.

Юридичних гарантій є багато і їх можна класифікувати:

1) за суб'єктами застосування гарантій: парламентські, президентські, судові, прокурорські, самоврядні (муніци­пальні), адміністративні (управлінські), контрольні, гро­мадські (партійні);

2)  за видами правових норм, які забезпечують закон­ність: конституційні, процесуальні, матеріальні (норми матеріального права);

3)  за характером юридичної діяльності: правотворчі, правозастосувальні, правореалізаційні, ідеологічні (пра­вова пропаганда, правова просвіта, правовий всеобуч).

Можуть існувати й інші юридичні гарантії законності, зокрема міжнародно-правові.