88) Необхідна оборона. Крайня необхідність

Статтею 36 КК України закріплено, що:

1)  Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспіль­них інтересів та інтересів держави від суспільно небез­печного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхід­ної оборони (ч. 1).

2)  Кожна особа має право на необхідну оборону неза­лежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

3)  Перевищення меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстанов­ці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеці­ально передбачених у статтях 118 та 124 КК.

4)  Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, спричинене су­спільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності пося­гання чи обстановці захисту.

5)  Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захис­ту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Здійснення необхідної оборони є не тільки суб'єктив­ним правом, але і моральним обов'язком громадян, які мали об'єктивну можливість її здійснити. Відмова від необхідної оборони не тягне кримінальну відповідаль­ність; у даному випадку може бути лише моральна від­повідальність перед суспільством і державою.

У тих же випадках, коли на громадянина покладений правовий обов'язок вчинити необхідну оборону, неви­конання цього обов'язку тягне кримінальну чи дисцип­лінарну відповідальність. Наприклад, працівники мілі­ції, які знаходяться на службі, зобов'язані захищати громадян від злочинних посягань або застосовувати ін­ші заходи по затриманню злочинців. У виняткових ви­падках працівникам міліції дозволяється застосовувати зброю, якщо є реальна загроза їх життю (Закон «Про міліцію»).

Оборона визнається необхідною і правомірною за на­явності таких умов:

1)  вона допускається лише проти суспільно небезпеч­ного діяння (посягань);

2) посягання повинно бути дійсним і реальним;

3)  захист повинен здійснюватись шляхом заподіяння шкоди тільки нападаючому, а не іншим особам;

4)  оборона допустима лише для захисту державних, суспільних інтересів, законних інтересів громадян чи інтересів, які охороняються законом;

5)  захист не повинен явно перевищувати межі необ­хідності.

Оборона недопустима проти законних дій посадових осіб або осіб, які охороняють громадський порядок. Вона допустима лише проти явно злочинних дій посадових осіб. Згідно ст. 60 Конституції, ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

Необхідна оборона наступає не тільки в момент пося­гання, але і коли існує реальна загроза посягання нане­сення шкоди чиїм-небудь іншим інтересам в період не­обхідної оборони розглядається по правилам крайньої необхідності.

Необхідна оборона не може бути визнана правомір­ною, якщо вона застосовується до малозначних дій, які не є суспільно небезпечними. Наприклад, при крадіжці неповнолітніми яблук в саду необхідну оборону застосо­вувати не можна, оскільки вона буде неправомірною. Разом з тим у даному випадку можна ставити питання про відповідальність за дрібну крадіжку.

До необхідної оборони не можна віднести акти помсти, самочинної розправи, якщо вони вчинені через тривалий час після посягання.

Статтею 37 КК закріплено положення про уявну обо­рону.

1) Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із запо­діянням шкоди за таких обставин, коли реального суспі­льно небезпечного посягання не було і особа, неправиль­но оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припуска­ла наявність такого посягання.

< 2) Уявна оборона виключає кримінальну відповідаль­ність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обста­новка, що склалася, давала особі достатні підстави вва­жати, що мало місце реальне посягання, і вона не усві­домлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

3)  Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідом­лювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримі­нальній відповідальності як за перевищення меж необ­хідної оборони.

4) Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідом­лювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримі­нальній відповідальності за заподіяння шкоди через не­обережність.

Крайня необхідність

Ця обставина також виключає злочинність діяння.

1) У ст. 39 ч. 1 закріплено, що не є злочином заподіян­ня шкоди правоохоронюваним інтересам у стані край­ньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом і правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засоба­ми і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

2) Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

3) Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпе­кою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповід­ність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Крайня необхідність визнається правомірною за таких умов:

1) наявність джерела небезпеки, яке викликає стан крайньої необхідності. Це можуть бути стихійні лиха, транспортні засоби, напад тварин, дії людей тощо, які загрожують життю і здоров'ю людей або державним чи суспільним інтересам. Наприклад, при пожежі будинку (квартири) необхідно пошкодити будинок (або квартиру) сусідів, щоб не допустити поширення пожежі; водій ма­шини пошкодив кіоск на тротуарі, щоб уникнути наїзду на дитину тощо;

2) небезпека повинна бути дійсною, реальною, яку не можна усунути іншими засобами;

3)  шкода, яку нанесли в результаті крайньої необхід­ності, повинна бути меншою по відношенню до тієї, яку могли б заподіяти зловмисники;

4)  при колізії правових обов'язків повинна виконува­тись та з них, невиконання якої тягне за собою настання більшої шкоди. Такий стан вправі відомий як колізії пра­вових норм. Наприклад, лікар зобов'язаний надати до­помогу всім потерпілим при автомобільній аварії, але, в першу чергу, він надає допомогу особам, які найбільш потерпіли;

5)  шкода при крайній необхідності завдається третім особам і її не можна використовувати як необхідну обо­рону;

6) при нанесенні шкоди в умовах крайньої необхідно­сті можливе відшкодування шкоди в цивільно-проце­суальному порядку.

Стан крайньої необхідності суттєво відрізняється від необхідної оборони суб'єктами, розмірами шкоди і її відшкодування та іншими обставинами. Затримання особи, що вчинила злочин

1) Статтею 38 ч. І закріплено, що не визнаються зло­чинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено пе­ревищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

2) Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчи­нила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає не­безпечності посягання або обстановці, затримання зло­чинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випад­ках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної обо­рони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118) та умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж не­обхідної оборони або у разі перевищення заходів, необ­хідних для затримання злочинця (ст. 124).

У Кримінальному кодексі України закріплені також і інші обставини, які усувають злочинність діяння; 1) фі­зичний або психічний примус (ст. 40); 2) виконання на­казу або розпорядження (ст. 41); 3) діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42); 4) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності органі­зованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК).