Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Pravo.doc
Скачиваний:
46
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
799.74 Кб
Скачать

63) Поняття і види часу відпочинку

У ст. 45 Конституції України закріплено, що кожниі громадянин, який працює, має право на відпочинок.

Часом відпочинку вважається час, коли працівник вільний від виконання своїх службових обов'язків і може використовувати його на свій розсуд. Трудове законо­давство України регулює різні види відпочинку з метою, щоб працівники змогли відпочити і відновити свої фізич­ні і душевні сили для роботи. Законодавством передба­чені такі види відпочинку: перерви протягом робочого дня; щотижневі вихідні дні; святкові дні; міжзмінні пе­рерви; щорічні відпустки.

Перерви протягом робочого дня надаються для відпо­чинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Зазвичай, перерви надаються через чотири години робо­ти. Ці перерви визначаються правилами внутрішнього трудового розпорядку і не включаються в робочий час. На тих виробництвах, де перерви неможливо встановити, працівникам надається можливість харчуватися в робо­чий час. Крім цих перерв можуть надаватися спеціальні перерви: для обігрівання в холодний період часу, вантажникам; жінкам, які мають дітей, і в інших випадках. Спе­ціальні перерви включаються в робочий час.

Другий вид часу відпочинку - це щотижневий відпо­чинок або вихідні дні. При п'ятиденному робочому тижні працівникам надається два вихідних дні, а при шести­денному робочому тижні - один. Загальним вихідним днем є неділя. Обидва вихідні дні надаються, як правило, підряд, але можуть надаватися в інші дні.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку по­винна бути не менш як 42 години.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окре­мих категорій працівників до роботи у ці дні допускаєть­ся тільки з дозволу профспілкового комітету і лише у виняткових випадках, передбачених ст. 71 КЗпП:

1)  для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2)  для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

3)  для виконання невідкладних наперед непередба­чених робіт, від яких залежить нормальна робота під­приємств;

4)  для виконання невідкладних вантажо-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення пробок рухомого складу чи скупчення вантажів.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні прова­диться за письмовим наказом (розпорядженням) власни­ка або уповноваженого ним органу. Робота у вихідний день може компенсуватися, за погодженням сторін, на­данням іншого дня відпочинку або оплатою у подвійно­му розмірі (ст. 107 КЗпП).

Третій вид часу відпочинку - святкові дні, які вста­новлюються законодавством України. До них відносять­ся: 1 січня - Новий рік; 8 березня - Міжнародний жіно­чий день; 1~2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День Перемоги; 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незалежності України; дні релігійних свят: 7 січня - Різдво Христове; один день (неділя) - Пасха (Великдень), один день (неді­ля) - Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підпри­ємств надає особам до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У святкові і неробочі дні допускаються роботи, при­пинення яких неможливе через виробничо-технічні умо­ви (безперервно діючі підприємства), роботи, які пов'я­зані з обслуговуванням населення, а також невідкладні ремонтні і вантажо-розвантажувальні роботи. Робота у зазначені дні компенсується відповідно до ст. 107 КЗпП.

Четвертий вид часу відпочинку - міжзмінні перерви або міжденні перерви. Цей час починається з моменту закінчення роботи в попередній день і до початку наступ­ного. Він повинен бути не менший подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні.

П'ятий вид часу відпочинку - це щорічні відпустки. Щорічна відпустка - це встановлений законом про пра­цю безперервний відпочинок працівника зі збереженням місця роботи (посади) і середньої зарплати. Відпустки бувають основні і додаткові. Відпустки надаються три­валістю не менше 24 робочих днів (ст. 75 КЗпП). По но­вому Закону «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. щорічна відпустка працівникам надається не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік. Пе­дагогічним, науково-педагогічним, науковим працівни­кам - до 56 календарних днів тощо.

Додаткові відпустки встановлюють для працівників, які зайняті на шкідливих роботах або працюють у важ­ких умовах праці, строком до 35 календарних днів. Крім того, можуть бути інші додаткові відпустки, наприклад, відпустки за свій рахунок.

Всі відпустки повинні, як правило, використовуватись підряд або, якщо це неможливо, по частинах. Відпустку неможливо замінити грошовою компенсацією, крім ви­падків, коли особа не використала її і звільняється.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]