3. Діагностика атопічного дерматиту

3.1. Клінічні форми захворювання та типові прояви АтД у різні вікові періоди

3.1.1. Еритематозно-сквамозна форма (новонароджені і діти віком до 2-х років). АтД з раннім початком зустрічається майже у 80% дітей і характеризується переважно доброякісним перебігом, оскільки найчастіше після загострень має місце ремісія і лише у невеликому відсотку випадків захворювання продовжується (АтД у формі дитячої екземи), для якої характерними є поява еритематозно-сквамозних елементів на фоні гіперемії та набряку, мікровезикул, що швидко відкриваються, з утворенням в подальшому кірок та лусочок. Дебют АтД найчастіше припадає на віковий період 3-4 місяці. Висипання симетричні, з ураженням шкіри лоба, щік, шиї, волосистої частини голови. Виключення становить шкіра носо-губного трикутника, де висипань не буває. В подальшому висип поширюється на інші ділянки тіла, зокрема, тулуб, верхні та нижні кінцівки. У період загострення АтД дитина неспокійна, кричить, погано спить, нерідко відмовляється від годування та розчісує шкіру.

Перебіг АтД характеризується чергуванням загострень та ремісій. Навіть в період ремісії можна бачити глибокі тріщини за вухами і біля мосок вушних раковин, вони мокнуть та інфікуються. Дермографізм у більшості пацієнтів (до 80%) залишається червоним.

З часом виразність шкірних проявів зменшується і еритематозно-сквамозні ділянки ураження з лущенням локалізуються на типових для АтД місцях: ліктьових та підколінних ямках (більше 80%), на шиї (50%), на згинальних проекціях променево-зап’ясткових суглобів та кистей (30%), на верхній половині тулуба, на нижніх кінцівках, на згинальних проекціях гомілково-стопних суглобів (загалом до 20%). Захворювання переходить у дитячу фазу (еритематозно-сквамозна форма з ліхеніфікацією).

3.1.2. Еритематозно-сквамозна форма з ліхеніфікацією (дитяча фаза захворювання – від 2-х років до пубертатного віку). З віком свербіж набуває більш стійкого, приступоподібного характеру і супроводжується не тільки появою еритематозно-сквамозних вогнищ в місцях типової локалізації уражень, але і множинних фолікулярних та ліхеноїдних папул. Процес поширюється на великі ділянки шкіри (за типом почесухи Беньє), шкіра в місцях типової локалізації АтД поступово інфільтрується, пігментується, стає сухою, ущільненою, вкритою висівкоподібними лусочками. Навколо ліхеніфікованих ділянок з’являються нові папули. Інтенсивний свербіж у період загострень стає причиною виражених екскоріацій в місцях висипу з наявністю на ураженій поверхні геморагічних кірок. У важких випадках (біопсуючий свербіж) на шкірі залишаються лінійні розчухи та рубці. Нерідко приєднується вторинна інфекція, що характеризується підвищенням температури тіла, появою фліктеноподібних елементів, пустул, лімфаденітом і зниженим потовиділенням.

Нерідко у дітей та підлітків з типовими маніфестаціями АтД на шкірі мають місце явища хейліту у вигляді нерізко вираженої еритеми з лущенням та появою тріщин у кутах рота і на губах. Шкіра навколо рота подразнена, оскільки дитина постійно її зволожує язиком. Часто відзначаються і периорбікулярні прояви АтД - лущення і гіперпігментація в поєднанні з ангулярним блефаритом, тріщинами у кутах очей, набряком і лущенням повік. У більшої частини пацієнтів можна бачити патогномонічну ознаку атопії – подвійну зморшку Дені-Моргана на нижній повіці.

Ураження долоней при АтД у дитячому/підлітковому віці визначається посиленням малюнку борозен, лущенням і тріщинами пучок пальців, явищами дизгідрозу з рецидивами у холодну пору року тощо.

3.1.3. Ліхеноїдна або пруригоподібна форми (доросла фаза АтД – від пубертатного віку). У період пубертату на тлі наявних ознак АТД, що проявляються у вигляді клінічно стертої еритематозно-сквамозної форми з ознаками ксеродермії, з’являються пласкі полігональні ліхеноїдні фолікулярні папули, колір яких варіює від кольору нормальної шкіри до рожево-сірого. Можуть мати місце множинні щільні пруригінозні папули або папуло-везикули, що локалізуються на розгинальних поверхнях кінцівок, частіше гомілок, плечей і передпліч та імітують висип при пруриго (за типом почесухи Гебри), з наступним формуванням невеликих ділянок ліхеніфікації, де межі окремих папул важко розпізнати. З часом ці ділянки пігментуються. Типовою локалізацією уражень у дорослу фазу є верхня частина тулуба, елементи висипу розташовані симетрично. Відзначається виразний свербіж, і на поверхні шкіри нерідко можна бачити сліди розчухів та геморагічні кірки.

АтД може проявлятися фотосенсибілізацією із загостренням у весняно-літній період, при збільшенні рівня інсоляції. В даному випадку має місце сухість шкіри, непереносимість вовняної одежі без видимих ділянок уражень (т.з. “невидима форма” АтД). Іноді ця форма характеризується появою нумулярної екземи. Ксеродермія у таких хворих частіше маніфестує взимку, нерідко супроводжуючись плямистою пігментацією і білим дермографізмом.

Дифузний атопічний дерматит (дифузна атопічна еритродермія) – окрема і найбільш тяжка форма АтД. Патологічний процес на шкірі має більш поширений характер у вигляді тотального (універсального) або субтотального ураження із залученням як ділянок типової локалізації, так і нетипових. Часто ураження шкіри охоплює промежину, геніталії, міжсідничну і підсідничну складки. Перебіг захворювання важкий, порушується загальний стан пацієнтів. Провідним симптомом залишається свербіж, який іноді переходить в біопсуючий. Має місце висока вірогідність вторинних мікробних уражень. Наростає психоемоційне виснаження, пацієнта турбує безсоння та хронічна втома. Захворювання торпідне, складно піддається терапії, має дуже короткі безрецидивні проміжки. Дермографізм стійкий, білий.