7. Як ви розумієте взаємозв’язок між глобалізацією економіки і зміною в структурі, змісті та якості досконалості соціально-трудових відносин?

До факторів, які чимраз більше справляють вплив на соціально-трудові від-

носини, належать і глобалізація світової та зростання відкритості національної

економіки.

Конкретизуючи вплив глобалізації на соціально-трудову сферу, маємо акценту-

вати увагу на такому. Глобалізація світової економіки як вищий етап інтернаціона

лізації, як сукупність процесів організованого використання матеріальних та нема

теріальних ресурсів у масштабі всієї планети, як процес взаємопроникнення

економік — це об’єктивна реальність, яку не можна припинити, загальмувати, від

мінити і т. ін. Водночас не виникає сумніву, що глобалізація світового господарства — процес надто складний, суперечливий, багатовекторний.

З розвитком цього історичного процесу справді з’являється можливість

більш ефективного та масштабного розв’язання глобальних соціально-еконо-

мічних проблем, забезпечення гармонізації інтересів розвинених країн та тих,

що розвиваються. Глобалізація як процес, що сприяє поглибленню поділу праці,

ефективному розподілу ресурсів та їх використанню у світовому масштабі, по-

тенційно має супроводжуватися підвищенням продуктивності праці й життєво-

го рівня населення. Не можна не враховувати і таких позитивних результатів

глобалізації, як розширення доступу споживачів до світової номенклатури то-

варів та послуг, розширення місткості ринків унаслідок розвитку торгівлі,

спрощення доступу інвесторів на ринки інших країн, взаємний обмін досягнен-

нями в технології та організації виробництва тощо.

Отже, глобалізація здатна створити передумови для економічного зростання

на основі використання потенційних переваг відкритої економіки. Разом з тим

цей сучасний світовий феномен може і повинен «працювати» на соціальний

розвиток, забезпечення стійкості всієї глобальної системи, досягнення рівнова-

ги між суспільством і природним середовищем.

Наголосимо, що розвиток процесів глобалізації значною мірою обумовлений

технологічною революцією. Два феномени сучасного світу — глобалізація та

технологічна революція — тісно пов’язані, взаємообумовлені і такі, що поси-

люють розвиток один одного. Унаслідок синергійного ефекту глобалізації та

технологічної революції в соціально-економічній сфері різних країн відбува-

ються фундаментальні зрушення. Їх виявом є зниження частки виробничого сек-

тору і зростання сектору послуг, деконцентрація промислового виробництва,

зрушення в його галузевій структурі, співвідношенні «старих» і «нових» галу-

зей та сфер діяльності тощо. Зазначені зрушення приводять до змін у структурі

й характері зайнятості, істотно впливають на стан ринку праці, формують нові

тенденції його розвитку. Так, у розвинутих країнах триває зменшення частки

обробної промисловості з одночасним розвитком індустрії послуг і збільшен-

ням її питомої ваги. У цій індустрії виробляється дедалі більша частка ВВП і

концентрується чимраз більша частка працівників.

8,Як взаємодіють між собою інститути соціальної політики і соціально-трудових відносин?

Соціальна політика як важливий інститут сучасної економічної системи не є не-

змінною, на кожному етапі соціально-економічного розвитку вона має свої особливості, моделі реалізації. Останні є доволі різноманітними, а основні їх відмінності— це масштаби участі держави у розв’язанні завдань соціального розвитку та її спрямованість, рівень соціального «навантаження» на різні соціальні сили (роботодавців, найманих працівників), участь у вирішенні соціальної проблематики бізнесових структур та рівень соціальної відповідальності останніх.

Формуванню сучасної соціальної політики, що адекватна умовам нової еко-

номіки та потребам розбудови соціальної держави, на заваді стає спрощене трак-

тування та розуміння природи політики, що розглядається, її змісту і напрямів

розвитку. соціальна політика не може бути ефективною, якщо вона має своїм об’єктом тільки соціально вразливі верстви населення, які,

безумовно, потребують уваги з боку держави і суспільства в цілому. Умови, що

необхідні для підтримки соціально вразливих груп населення, що не працює,

створюються зайнятими у суспільному виробництві, на яких не можуть не по-

ширюватися заходи щодо їхньої соціальної підтримки та розвитку. Отже, соціальна політика стосується всього соціуму, а на полі соціальної політики функціонують і економічно сильні, і економічно слабкі суб’єкти

Сучасна соціальна політика — це продукт розвитку людської цивілізації, ін-

ститут, що створює передумови задля того, щоб кожен індивід розв’язував на-

явні соціальні проблеми не самотужки, а за допомогою потенціалу держави,

підприємницьких структур, інших суб’єктів громадянського суспільства. Місію

соціальної політики за сучасних умов не слід однозначно пов’язувати ані з за-

хистом соціально вразливих верств населення, ані зі створенням умов для фізі-

ологічного виживання людини, ані з пом’якшенням соціальних конфліктів, що

виникають через незбалансованість інтересів сторін і суб’єктів соціально-

економічних відносин, хоч, безумовно, усе це важливо й актуально.

Призначення сучасної соціальної політики полягає в необхідності створення

найбільш сприятливих умов для розвитку членів суспільства, їх самореалізації

та самоактуалізації. При цьому розвиватися мають усі грані людини та умови її

життєдіяльності на всіх етапах життєвого циклу.

Під впливом названих та деяких інших факторів відбувається формування

соціально-трудових відносин та виявляються закономірності їх розвитку. До

сучасних загальних (універсальних) закономірностей розвитку соціально-

трудових відносин слід віднести:

• збереження достатньо сильних позицій держави у забезпеченні мінімаль-

них соціальних гарантій за допомогою розвитку інституту мінімальної заробіт-

ної плати, інших соціальних стандартів та норм соціального забезпечення;

• кардинальні зміни у соціально-трудових відносинах зайнятості під впли-

вом поширення нестандартних форм зайнятості та умов наймання, які, у свою

чергу, продукуються посиленням процесів глобалізації економіки;

• підвищення ролі інноваційної праці та інтелектуального (у т. ч. людського)

капіталу у функціонуванні соціально-трудової сфери та економічної системи в

цілому;

• децентралізація колективно-договірного регулювання відносин у сфері

праці, підвищення ролі локальних норм, договорів, контрактів;

• розвиток форм соціального діалогу, їх адаптація до умов, породжених гло-

балізацією світовою і зростанням відкритості національної економіки;

• розширення предмета соціального діалогу та збільшення кількості його

учасників (суб’єктів);

• перехід від авторитарного стилю управління, ієрархічних, «жорстких»

структур управління до демократичного, партисипативного стилю та «плоских»

структур і процесних технологій управління;

• зміна структури потреб, інтересів та підвищення значущості нематеріаль-

ної мотивації; задіяння нових систем мотивації персоналу, у тому числі систем

участі персоналу у власності, розподілі прибутку підприємств тощо.