5. Дайте визначення понять «роботодавець», «найманий працівник», посилаючись на чинні законодавчі акти України.

У ст. 1 Закону України «Про організації роботодавців» від 24 травня 2001 р.

визначено: «роботодавець — власник підприємства, установи, організації неза-

лежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або упов-

новажений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства вико-

ристовує найману працю»2.

Роботодавець є носієм первинних прав у соціально-трудових відносинах.

Роботодавець — сторона соціально-трудових відносин — юридична чи фізична особа, яка є власником засобів виробництва, створює робочі місця та використовує найману працю згідно з трудовим договором (контрактом).

Щодо природи найманого працівника як сторони соціально-трудових відно-

син, то вона може бути розкрита перш за все через позиціювання цієї сторони у

ролі (статусі) власника ресурсу праці і через пов’язані з ним [ресурсом як

об’єктом власності] правочинності.

Людина може набути статусу найманого працівника, коли вона є

власником ресурсу. Під час наймання працівник, не втрачаючи права власності на свою робочу силу (ресурс праці), передає роботодавцеві право користування професійними здібностями, навичками тощо на обумовлений період часу. На відміну від інших ресурсних ринків, передусім землі та капіталу, де відбувається обмін і самими благами, і правами користування цими благами, на ринку праці йдеться лише про трансферти прав користув робочою силою (ресурсом праці).

Зазначимо, що в законодавстві України, теорії трудового права термін

«найманий працівник» з’явився лише останніми роками. А за радянських ча-

сів теоретично обґрунтовувалося, що найманої праці в соціалістичній еконо-

мічній системі не існує.

У сучасному законодавстві Україні термін «працюючі за наймом» набув за-

кріплення у ст. 1 Закону «Про зайнятість населення», ухваленого 1 березня 1991 р.

У більш пізньому законодавчому акті — Законі України «Про порядок вирі-

шення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. міс-

титься більш чітке та розгорнуте визначення:

найманий працівник — сторона соціально-трудових відносин — фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі та організації, в їх

об’єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю (ст. 1).

Чому держава вважається особливою стороною соціально-трудових відносин?

Третьою специфічною стороною соціально-трудових відносин є держава і

місцеве самоврядування.

У сучасній літературі точаться дискусії щодо того, хто є стороною

соціально-трудових відносин.

Перший погляд на цю проблему полягає в тому, що у відносин, які

формуються у сфері праці, є дві сторони — найманий працівник і

роботодавець. Між ними ведуться переговори, їм належить право

визначати умови праці та укладати трудовий договір. За такого розуміння

сторін відносин у сфері праці держава має статус одного з роботодавців та (або) особливого соціального інституту, який у той чи інший спосіб впливає на зміст, характер згаданих відносин, залишаючись у їхній «тіні».

Згідно з другим поглядом держава є хоч і специфічною, але стороною со-

ціально-трудових відносин, яка має багатоманітні важелі впливу на со-

ціально-трудову сферу (правові, економічні, організаційні тощо), виступа-

ючи одночасно чи навперемінно в різних ролях — законодавця, роботодавця, арбітра, посередника тощо.

Обґрунтування цієї позиції будується на таких аргументах. Трудовий

договір, як одна з основних організаційно-правових форм закріплення

предмета соціально-трудових відносин, відбиває не тільки конкретні

умови праці, а й загальні соціально-трудові норми, зафіксовані у чинних

законодавчих та інших нормативних актах, що ухвалюються за участі

держави та контролюються нею. Далі, держава була і залишається

одним з роботодавців, а отже, носієм первинних прав у формуванні

соціально-трудових відносин. І, нарешті, колективно-договірна практика

соціального партнерства розглядається як «подовження руки» держави

щодо впливу на всі аспекти трудового життя, що є предметом

соціально-трудових відносин.

Тож зазначене дає підстави прибічникам другої позиції твердити про троїстість сторін соц-трудових відносин: наймані працівники, роботодавці, держава.

Специфіка держави як сторони соціально-трудових відносин полягає в тому,

що її функції багатоманітні. Ця сторона у відносинах у сфері праці може віді-

гравати роль власника (роботодавця), посередника, арбітра, координатора, гара-

нта прав і свобод та інші ролі.