22. Назвіть тенденції розвитку соціального партнерства на прикладі країн Європейського Союзу.

Останніми роками чи не найвагоміший досвід соціального партнерства нагромаджено в країнах, що входять до (ЄС). Нові тенденц, а саме:

1) розширення предмета соц діалогу та долучення до останнього проблематики, яка стосується не тільки соціально-трудової сфери;

2) розширення суб’єктності соціального діалогу, у тому числі за рахунок нових форм непрофспілкового представництва;

3) зниження рівня централізації колективно-договірного регулювання відносин між працею і капіталом у деяких країнах та координації дій соціальних партнерів;

4) підвищення ролі Європейської комісії в інституціоналізації соц діалогу;

5) прагнення керівних органів Європейського Союзу до розвитку соці діалогу на міждержавному рівні;

6) поява нових інститутів, що покликані поглибити та наповнити новим змістом соціальний діалог;

7) розвиток форм участі найманих працівників у прийнятті управлінських рішень

Розширення предмета соціального діалогу відбувається, коли до порядку проведення консультацій і переговорів включається як відносно нова проблематика, що має «трудовий» характер, так і питання, що є на стику економічного і соціального розвитку (конкурентоспроможність, стратегія розвитку підприємства,

До нових тенденцій належить розширення непрофспілкових форм представництва працівників у відносинах з роботодавцями.

23. Який товар продається на ринку праці? у чому полягають його особливості?

Використання робочої сили у процесі виробництва (матеріального чи духов-

ного) виявляється у наданні працівником певних послуг своєї праці на певний

час і за певну плату. При цьому виникає важливе питання: що саме продається

на ринку праці? Що є об’єктом відносин купівлі-продажу?

По суті, є два основні підходи щодо його розв’язання. Перший,

марксистський, розглядає робочу силу як товар, аргументуючи тим, що на

момент купівлі-продажу самої праці ще немає1. Другий, неокласичний —

мейнстрим (основний напрямок сучасної економічної думки), заперечує саму

ідею можливості купівлі-продажу робочої сили, невіддільної від самої лю-

дини, і стверджує, що об’єктом відносин на ринку праці є послуги праці, або

трудові послуги1.

По-перше, робоча сила невіддільна від її власника. Купівля-продаж товару перед-

бачає його фізичне відчуження від попереднього власника. Робоча ж сила зав-

жди залишається власністю самого працівника.

По-друге, якщо розглядати робочу силу як сукупність фізичних та духовних здібностей людини до праці, то чи можна уявити собі такий конкретний

процес праці, де б споживалися цілком усі ці здібності? Зрозуміло, що праців-

ник щоразу використовує не весь обсяг своїх здібностей, а саме ту частину за

кількістю та якістю, котра необхідна для виконання певних послуг. А це озна-

чає, що продається не робоча сила взагалі, а її конкретні послуги.

По-третє, згідно з тими самими трудовими угодами послуги праці

продаються на конкретно визначений термін, тоді як продаж товару означає ос-

таточну передачу його іншому власникові.

На думку Л. С. Шевченко, послуги праці не можуть бути об’єктом купівлі-родажу на ринку праці, оскільки є невідчутними, безпосередньо евимірюваними, невіддільними від їхнього використання, гетерогенними (непостійна якість трудової послуги), такими, що їх не можна зберігати або нагромаджувати, а також через відсутність у роботодавця права власності на трудову послугу1

Отже, об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є послуги праці. Саме вони

реалізуються у процесі виробництва, а після його завершення дістають ринкової

оцінки.

Суб’єктами ринку праці є сторони—учасники процесу праці: працівники як

власники робочої сили і продавці послуг праці; підприємці як власники капіта-

лу і покупці послуг праці; організації найманих працівників та організації робо-

тодавців; держава, яка виконує певні функції щодо регулювання відносин між

ними.