7. Радіомовлення в роки перебудови (середина 80 – початок 90-х рр. Хх ст.)

Найважливішим досягненням і водночас яскравим свідченням якісного становлення інформаційного мовлення в період перебудови стала ранкова інформаційна програма. Вона була створена у відповідь на кампанію модернізації радянської системи, проголошену Михайлом Горбачовим – запровадження демократичного стилю керівництва, заклик до гласності в управлінні державою та до плюралізму думок у рамках соціалістичного вибору. Цей заклик мав для журналістів революційне значення, бо знаменував собою своєрідний перехід від періоду мовчазного однодумства до свободи слова. Проте, свобода ця була з певними обмеженнями. Якщо гласність означала право на обізнаність з усім тим, що відбувається у світі й країні, право одержувати і поширювати правдиву інформацію, не побоюючись за наслідки, то заклик до плюралізму розглядався як витончений спосіб регламентації діяльності «підручних». Радіожурналістам було дозволено показувати весь спектр політичних поглядів, але за умови, якщо вони не будуть виходити за межі соціалістичного вибору.

Перший випуск ранкової інформаційної програми з’явився в ефірі в 1986 році. На відміну від ранкового випуску, який вона заміняла, нова програма лунала уже не 30 хв., а цілу годину з 8.00 до 9.00. Складалася вона з кількох частин:

- афішки – анонсу найважливіших матеріалів випуску новин, що, як правило, зачитували диктори;

- аналітичної частини, де поглиблено досліджувалися щойно передані новини та повідомлялися інші актуальні матеріали;

- короткого резюме – заключного нагадування змісту раніше переданих новин та аналітичних матеріалів.

Крім того, програма містила чимало прагматичної інформації: відомості про погоду, стан посівів, рівень води в річках, відповіді на запитання радіослухачів. Усе це не регламентувалося жорстким розкладом передач і подавалося після музичних відбивок та пауз.

З першого дня свого існування нова програма стала потужним інструментом перебудови. Вона стала пропагувати нові методи й підходи до розв’язання назрілих проблем. На конкретних прикладах і зразках ранкова програма прагнула показати, як перебудова втілюється в життя через демократизацію та гласність, через економічну реформу, духовно-моральне оздоровлення суспільства, нові підходи до соціальної політики.

Висвітлюючи й узагальнюючи досвід перебудови, інформаційно забезпечуючи цей процес, ранкова програма й сама стала прикладом для наслідування. Вона зламала застарілі принципи класичного радіомовлення, за якими журналісти мали тільки писати, а диктори – тільки зачитувати їхні тексти. Всупереч цим принципам і традиціям, які лише породжували вузьку спеціалізацію працівників, творці нової програми стали практикувати редакторський метод ведення передач. Крім дикторів, ранкову програму почали вести ще й радіожурналісти – люди, які готували її до виходу в ефір. Природньо, у порівнянні з дикторами вони були ґрунтовніше ознайомлені з її змістом, а відтак і краще могли подати в ефір написане.

З розвитком цього методу, журналісти стали не тільки коментувати новини, а й показувати складні взаємозв’язки порушених проблем, наголошувати на закономірностях чи тенденціях суспільного розвитку, або ж навпаки, на їх випадковості й невмотивованості. Уже одне це нововведення надмірно розширило можливості аналітичної інтерпретації фактів, змінило саму тональність мовлення, посилило особисті моменти у викладі новин та їх коментуванні.

Змінилася й манера спілкування зі слухачами. Вона стала природньою, ненав’язливою, орієнтованою на повагу до людини.

Змінилася не тільки форма, а й зміст ранкового мовлення. У центрі уваги опинилися не просто події та процеси, а насамперед люди, безпосередньо причетні до них. За допомогою цих людей інформаційна служба стала боротися з рутиною, утверджувати атмосферу критики, ініціативи та пошуку.

Нова форма мовлення стала завершенням багаторічних пошуків інформаційної служби, спрямованих на поєднання двох способів відображення дійсності – повідомлення фактів та їх інтерпретацію.

Важливою прикметою інформаційного мовлення у роки перебудови стали прямі ефірні передачі.

Серед цих передач слід згадати трансляції сесійних засідань ВРУ, які інформаційна служба налагодила у 1990 році. Це дозволило слухачам стежити за роботою найвищого законодавчого органу держави, розширило їхню обізнаність із процесами законотворення.

Ще однією привабливою новинкою тих років стало «телефонне радіо». З його появою слухачі дістали можливість одержувати відповіді на свої телефонні звертання на радіо прямо із студії у момент передачі. Застосування телефону в практиці прямоефірного мовлення породило ціле сімейство передач.

Радіомовлення для молоді у цей період характеризувалося співвідношенням радіожурнального, монотематичного та інформаційно-музичного типів мовлення.

Інформаційно-музичні передачі вперше з'явилися в ефірі радіостанції "Молода гвардія" у 1987 року. Вони стали прообразом програмних концепцій перших українських розмовно-музичних недержавних радіостанцій. Інформаційно-музичний тип програм поєднав не лише різножанрові й різнотематичні матеріали, він зробив абсолютно самостійним і незалежним в єдиному контексті як інформаційну, так і музичну частини.

Інформаційно-музичний тип програм молодіжного радіомовлення України функціонував у двох формах:

• передача;

• радіоканал (як правило, працював цілодобово й мав свій формат).

Інформація і музика – це ті сфери, в яких перевага радіо є незаперечною. На початку 90-х рр. суспільство жило в темпі історії того часу, повного змін і перетворень у країні. Радіослухачі хотіли оперативності в поданні інформації і швидкості в мовленні.

Рівень "свободи інформації" в ЗМІ України, у молодіжному радіомовленні – упродовж його 30-тирічного розвитку в умовах застою та перебудови визначався, як відомо, "кураторською рукою" партійних і комсомольських організацій республіки. Програми з "позитивною" комсомольською тематикою слухало всього 0,3% усієї потенційної аудиторії радіостанції "Молода гвардія" і 0,1 % працівників комсомолу України, для яких, по суті, і готувалися ці передачі "на замовлення". Програми станції тривалий час "писали історію сучасності" єдиної на Україні політичної молодіжної організації як резерву єдиної керівної партії. Свідченням тому сотні документів "для внутрішнього користування", розроблених республіканськими, обласними, районними комсомольськими організаціями. У них – пропозиції керівникам молодіжних ЗМІ щодо "поліпшення тематики, якості телевізійних і радіопередач", "про роботу молодіжних видань, редакцій телебачення і радіо по комуністичному вихованню юнаків та дівчат, мобілізацією їх на успішне виконання рішень..." і т. п. Ніякого поділу між партійною і державною владою не було, теорія і практика для українських ЗМІ була одна й та сама – молодіжне радіомовлення республіки на практиці "втілювало в життя" те, що диктувало партійне керівництво.

На старті 1989 року інформаційно-музична програма (радіоканал) як тип молодіжних передач мала достатньо структурних можливостей для поступового зменшення згаданого "монотематичного контролю". Це відбулося завдяки динамізації програмної структури, уведення різноманітної блокової інформації і "відкриття" прямого ефіру.

Прямий ефір або можливість працювати "під прямий ефір", дозволяли уникати прямого втручання "партійної та комсомольської" цензури. Зрештою, прямий ефір, який був "відкритий" для молодіжного радіомовлення на початку 90-х років, започаткував нову еру спілкування з аудиторією – одномоментність сприйняття інформації, інтерактивність мовлення, зворотний зв'язок з аудиторією, тобто все те, на чому ґрунтується сьогодні ефір усіх без винятку державних і недержавних радіостанцій.

Першою інформаційно-музичною радіопрограмою на Українському радіо була щотижнева програма "Бліц" (1987-1991. Основні компоненти програми – "розкутість", "усмішка", "іронія", "відстороненість" – були із задоволенням сприйняті аудиторією. Саме ця передача щонайменше вчила слухати один одного опонентів і робила це з властивим їй гумором. Програма "Бліц" розробила нову методику ведення передач, що стала нормою як на державній радіостанції "Промінь", так і в ефірі українських недержавних радіостанцій.

За час існування програми "Бліц" було "реабілітовано" чимало виконавців, поетів-піснярів, естрадних колективів, які через політичні, релігійні, суто творчі переконання були вимушені працювати за межами України або заборонялися до "ефірного тиражування". Слухачі постійно отримували інформацію про концертну діяльність багатьох західних рок-груп і "рок-ветеранів", тексти пісень яких, як зазначалося в неофіційних документах ЦК ЛКСМУ, є "антигуманними, антинародними, мілітаристського" і навіть "неофашистського спрямування". До речі, згодом, після передач "Молодої гвардії", інших програм республіканського радіо, багато з тих колективів і виконавців успішно гастролювали в столиці України.

Досвід функціонування українського молодіжного радіомовлення в системі радянського радіомовлення засвідчує, що реальність типологічних змін у програмах залежала як від об'єктивного фактора – обслуговування існуючої командно-адміністративної системи, так і суб'єктивного – самовдосконалення в умовах діалектичного розвитку світової радіожурналістики. Ефективність програм молодіжного радіоефіру залежала від максимального залучення до участі в них слухачів, актуальності тематики, що завжди мало певний резонанс в аудиторії. Інша річ, наскільки радіопрограми для молоді реагували на її запити та заради якої ідеї "працювали" на цей резонанс.

Отже, за час становлення й розвитку молодіжного радіомовлення України на базі радіожурнальної та монотематичної програмних структур було створено інформаційно-музичний тип радіопрограм. Такий результат становлення нової ефірно-програмної концепції молодіжного радіомовлення був підготовлений як історичними змінами ЗМІ України, так і світовим досвідом формування електронних мас-медіа. Інформаційно-музичним типом програм було зроблено помітний даток у концептуальну схему мовлення недержавних радіостанцій в Україні.

Розвиток інформаційно-музичного типу програм у молодіжному радіомовленні був викликаний також результатами впровадження рішень семінару співробітників молодіжних телерадіопрограм, який відбувся у Львові 1987 року. Проведення такого семінару пов'язувалося з кризовою ситуацією, яка склалась у республіканських молодіжних ЗМІ й була викликана втратою адресності мовлення, оскільки партійна цензура вже не могла цілеспрямовано впливати на зміст молодіжних програм, а журналісти ще тільки починали вивчати свою цільову аудиторію. Функціональні критерії оцінки інформаційно-музичних програмних структур окреслювалися в документах семінару такими рекомендаціями:

1) програми мають ураховувати специфіку певного регіону і соціально-демографічного профілю аудиторії;

2) програми, відповідно до обсягів і часу мовлення, мають створюватися для цілеспрямованого покриття максимальної аудиторії;

3) необхідно впроваджувати принцип серійного (циклового) впливу, тобто чіткої періодичності не лише щодо певного часу, певного дня або тижня, а й щодо серійності тем і рубрик;

4) важливо враховувати жанрову специфіку, оптимальну для молодіжних програм, які передусім працюватимуть на інтереси молодіжної аудиторії тощо.

Нові організаційні шляхи розвитку інформаційно-музичного типу молодіжних радіопередач відкрилися із проголошенням у серпні 1991 року Акту про державну незалежність України. Радіо, як, власне, й інші мас-медіа, за нових політичних умов поступово ставало одним із найважливіших чинників гласності, свободи слова та інших політичних свобод. Разом із демократизацією засобів масової інформації України, державне радіо переходило до "канальної" організації мовлення. Радіоканал, як правило, характеризувався однотипністю мовлення, чітким набором програм, які виходили в ефір з певною годинною, добовою або тижневою періодичністю. Першу радіоканальну передачу було проведено на молодіжному радіо на початку 90-х років. Програма "Бліц" стала радіоканалом "Бліц". Хронометраж програми з 45-хвилинного збільшився до кількох годин радіоканального мовлення.

Згодом, з квітня 1965 року запрацював державний інформаційно-музичний радіоканал "Промінь" – друга програма Українського радіо, яку пізніше було перейменовано на радіостанцію (Радіо "Промінь") як організаційну структуру мовлення, зорієнтовану на виробництво та розповсюдження розважальних програм.

31 січня 1991 року на сесії Львівської обласної ради народних депутатів було створено радіоінформаційний центр "Незалежність", заснований Львівською крайовою радою Народного РУХу України. Хоча її ефірна назва була "Радіостанція Незалежність", не маючи власної частоти й розміщуючи щодобові програми в ефірі обласного радіо, проблематично було говорити про ділове підприємництво в ефірі. Однак уже можна було засвідчити появу першої в Україні радіоорганізації, заснованої на недержавній формі власності. А пер­шу недержавну комерційну радіостанцію як ділове підприємство було створено в Україні через кілька місяців того ж року – у Миколаєві.