5. Радіо хрущовської «відлиги» (1953 – 1964 рр.)

Після смерті Сталіна, у час, коли ще було не зрозуміло, хто буде його наступником, Всесоюзне радіомовлення стояло осторонь від активної політичної діяльності. За взаємною згодою «колективного керівництва», що заступило одноосібне правління Сталіна, воно підпорядковувалося союзному Міністерству культури й зобов'язувалося пропагувати в цей час культурні надбання в галузі музики та літератури.

Український радіокомітет, перейменований на Головне управління радіоінформації Міністерства культури України (скорочено – Укррадіо або ГУРІ), також був зосереджений на пропаганді культурних надбань. Усі події політичного й економічного життя подавалися за матеріалами інформаційних агентств ТАРС та РАТАУ – часто задовгими й багатослівними як для випусків новин текстами. Водночас інформаційна служба мала щоденно передавати в ефір передову статтю газети «Правда» у перекладі українською мовою. Таким чином працівники інформаційної служби, а також ті, що стояли за ними, страхувалися від можливих звинувачень у неправильній орієнтації громадської думки.

У політичній боротьбі переміг М. С. Хрущов. З історії відомо, що його кар'єра була тісно пов'язана з Україною й українською компартією, яка першою підтримала його у боротьбі за владу і надалі була для нього надійною опорою. Хрущов почав активно висувати українських партійців на керівні посади як на республіканському, так і на союзному рівні.

1954 рік виявився ювілейним – вся країна урочисто святкувала 300-річчя Переяславської угоди. У зв’язку з цим «Останні вісті» передавали в ефір сотні повідомлень, численні промови та газетні публікації на цю тему. Провідною темою була начебто реалізація споконвічної мрії українського народу про возз'єднання всіх земель в єдиній державі, непохитність «одвічного союзу» українців та росіян.

Загальним мотивом радіопередач тих часів була радість з приводу відновлення шахт, заводів, фабрик, будови житлових будинків, шкіл, лікарень, розвиток сільського господарства республіки.

Газета «Радянська Україна» у травні 1958 року писала: «Кожного ранку ми встаємо під звуки позивних наших радіостанцій. До сніданку ми вже обізнані з тим, що найважливішого відбулося вчора в нашій країні».

Особливу увагу інформаційна служба звертала у той час на висвітлення руху за комуністичну працю, в якому тоді вбачали перші прикмети «світлого майбуття». Повсюдно, на заводах, шахтах, будовах виникали виробничі колективи, переважно молодіжні, члени яких заявляли, що хочуть не тільки добре працювати, а ще й вчитися, підносити свій освітній рівень, жити багатим духовним життям [10].

29 січня 1960 року вийшла постанова ЦК КПРС «Про поліпшення радянського радіомовлення», що зобов'язувала радіомовлення із Москви «забезпечити насамперед своєчасну передачу найважливіших політичних інформацій, оперативне коментування подій внутрішнього й міжнародного життя», а радіомовлення із столиць союзних республік – «своєчасну передачу рідною мовою». Постанова зобов'язала ТАРС давати інформацію для центрального і місцевого радіомовлення негайно: раніше це інформагентство не зважало на потреби радіо і випускало свої вісники у відповідності з графіком виходу газет.

Для виконання цієї постанови було змінено керівництво редакції «Останніх вістей». Її очолив В. Власов. На посаду випускового редактора був запрошений журналіст із великим стажем партійної та господарської роботи П. Ткаченко. До складу редакції взяли кількох випускників Київського та Львівського університетів, які створили потужне ядро творчого колективу.

При сприянні керівництва комітету була зміцнена й реорганізована інформаційна служба, упорядковувана кореспондентська мережа, організовано перехоплення «Последних известий» із Москви. Тепер звідти йдуть коментарі телетайпом, інтерв'ю по телефону у випусках новин; збільшується кількість безтекстових виступів та репортажів, що відзначалися невимушеністю, легкістю сприймання на слух, дохідливістю; введено ранкові виклики кореспондентів, які повідомляють про події, що відбулися протягом ночі тощо. У редакції стає кращою робота з листами. Проводяться конференції радіослухачів, організовуються зустрічі творчих працівників із компетентними людьми, створено авторську раду.

Загальний настрій у радіоредакції творчий, доброзичливий. Радіожурналісти намагаються готувати інформацію яскраво, дохідливо, урізноманітнюючи форми її викладу.

Важливим етапом на шляху творчих пошуків редакції став республіканський рейд перевірки готовності колгоспів і радгоспів до весняної сівби 1961 року. Рейд допоміг зламати багаторічну традицію радіомовлення – дивитися на світ крізь «рожеві окуляри» й повідомляти тільки про позитивні факти та явища. Уперше в практиці післявоєнного радіомовлення залунали розповіді про недоліки, з'явилася критика, спрямована проти тих, хто заспокоївся, не поспішав із підготовкою до весни. Причому, критика йшла не від редакції, а від громадськості-членів рейдових бригад.

Рейд розбудив громадську активність селян. У його проведенні взяли участь тисячі людей,які перевіряли стан справ на місцях, виявляли недоліки, вказували на невикористані резерви. Досвід його проведення був рекомендованим для використання усім комітетам і головним редакціям радіомовлення.

«З кожним роком, – відзначила газета «Радянська Україна», – радіо і телебачення України все більше виступають в ролі організаторів мас на різних ділянках господарського будівництва. З інформатора про факти і події вони перетворилися на активних помічників партійної організації республіки в її боротьбі за комунізм».

Треба додати, що після приходу Хрущова до влади, партія визнає роботу журналістів «важливою і корисною», наголошує на тому, що вони надають серйозну допомогу у вирішенні завдань господарського і культурного будівництва. З легкої руки Хрущова журналістів починають іменувати «підручниками партії».

Інформаційна служба широко висвітлювала реалізацію сільсько-господарських Хрущова – освоєння цілини, вирощування кукурудзи, перехід на нову систему сівозмін, залучення до роботи в колгоспах досвідчених інженерів і техніків.

Спостерігалось поліпшення інформування населення про життя в інших республіках. Оскільки інформаційні агентства не могли забезпечити потребу радіо в таких повідомленнях, «Останні вісті» з власної ініціативи створили при республіканських комітетах свої нештатні корпункти, налагодили обмін магнітофонними записами, періодично проводили міжреспубліканські радіопереклики підприємств та регіонів,що змагалися між собою. Проте відчутних результатів усе це не давало.

Кардинальне вирішення проблеми було знайдене в 1963 році. За пропозицією українського Держкомітету в Москві на Центральному радіо була створена редакція міжреспубліканського обміну інформацією. Щодня усі республіканські комітети передавали сюди по 2-3 повідомлення, а у відповідь одержували готовий випуск «Вісті з братніх республік». Досить швидко він став одним із найпопулярніших радіовидань. У наш час цей здобутий досвід не використовується навіть у межах України для налагоджування міжобласного обміну інформацією.

На початку 1964 року кількість випусків «Останніх вістей» у Першій програмі дорівнювала десяти. Значні успіхи були досягнуті й у справі радіофікації – в Україні: вже діяло майже 8 млн. радіоточок та майже 7 млн. радіоприймачів і телевізорів. За рівнем радіофікації Україна посідала одне з перших місць у СРСР – на кожних трьох мешканців республіки припадав один радіоприлад.

Одна з тогочасних постанов ЦК КПРС була повністю присвячена поліпшенню інформації на радіо: згідно цієї постанови, Всесоюзному Держкомітету було дозволено організувати трансляцію цілодобової інформаційно-музичної радіопрограми «Маяк». Нова радіопрограма швидко здобула популярність і згодом стала зразком для наслідування у союзних республіках.

Отже, період Хрущовської «відлиги» був перехідним етапом у радянській історії в цілому й у радіомовленні зокрема: пошуки й здобутки за цей час переважають помилки і втрати. Тож у цілому можна сказати, що в часи Хрущовської «відлиги» були створені передумови для подальшого розвитку інформаційного мовлення.