1. Інформаційне мовлення 20-х – поч. 30-х рр. Хх ст.

Сучасне інформаційне радіомовлення бере свій початок від радіогазет.

Радіогазети мали інформувати, агітувати й організовувати своїх слухачів. Перший випуск всеукраїнської робітничої газети «Пролетар» був переданий із Харкова, тодішній столиці України, 10 грудня 1926 року. Відтоді й на досить тривалий час радіогазети стають основною формою політичного мовлення в Україні.

Радіогазетний період в історії радіо багатьма дослідниками розглядається як пора учнівства, час, коли новий вид журналістики лише почав засвоювати можливості традиційної друкованої журналістики.

Радіогазета «Пролетар» спочатку не тільки дублювала свій друкований варіант, а й взагалі мало чим відрізнялася від нього: зміст, верстка, жанри, манера викладу матеріалу – усе це було, як у газеті.

За свідченням журналу «Радіо», перший випуск цієї радіогазети виглядав так: «Десять сторінок. На п’яти сторінках наклеєні недбало вирвані із друкованої газети «Пролетар» передова стаття, закордонна інформація, по Україні й по Радянському Союзу. Де-не-де в друкованому тексті є виправлення і скорочення. Друга частина недрукована (як видно, під копірку) в редакції газети «Пролетар», заголовок нічим не різниться від «Пролетаря». Монтаж знову ж таки на зразок друкованого органу» [10].

Читали радіогазету два диктори. Вона була оформлена двома музично-ліричними номерами і звучала в ефірі 22 хвилини. Штат радіогазети складався всього з однієї людини. У тому ж 1926 році були підготовлені і вийшли в ефір 4 випуски радіогазети. Передавалися вони у «вільний від музичних передач час» [10].

У серпні 1927 року радіогазета відокремлюється від однойменного видання, змінює назву на «Радіо-Пролетар». Штат зріс до 4 осіб. Їм допомагали 50 робкорів (кореспондентів), які надсилали до редакції інформацію із заводів та фабрик. Але цього недостатньо для підготовки радіогазет. Тому редакція добирала необхідні новини із газет.

Протягом року на базі «Радіо-Пролетаря» було утворено ряд спеціальних радіовидань для селян, для молоді, військовослужбовців, а також літературні та музичні радіожурнали.

У 1928 році у редакції «Радіо-Пролетар» відбулися зміни: оновлюється керівництво, штат укомплектовується кваліфікованими працівниками. Редакція поступово відмовляється від газетних вирізок і зменшує кількість суміжних радіовидань. Це дозволило зосередити зусилля на підготовці радіогазети і піднести її якість.

З 1 січня 1929 року в Радянському Союзі запроваджена мережа мовлення. З’явився постійний розклад передач, що сприяло появі постійних слухачів. Досі «Радіо-Пролетар» виходило в ефір, коли був вільний час, двічі, а згодом і чотири рази на тиждень.

У тому ж році «Радіо-Пролетар» перейменували в «Робітничу радіогазету». Тепер основною тематикою його передач стало висвітлення життя робітничих колективів.

У 1930 році постійна аудиторія радіо – десятки тисяч слухачів. Мережа мала 500 робкорів, від яких надходило щодня 30 – 40 листів тексту. Багато видань обирають радіогазету арбітром соціалістичного змагання.

У 1931 році «Робітнича газета» стала органом ЦК КП(б)У. Тепер вона провідна в системі українського радіомовлення, виходить двічі на добу – вранці та ввечері, а також передає нічний бюлетень новин та тижневий літературно-мистецький випуск.

Радіомовлення поширюється і на інші українські міста: Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Артемівськ. Згодом, із розвитком радіофікації, мовлення у формі радіогазет починають і трансвузли.

Запровадження трансляції радіогазет і дротового радіо було дуже затратним. На створення дротової радіотрансляційної мережі на той час не наважувалася жодна інша країна. Але більшовики пішли на це, бо вважали такий крок ідеологічно виправданим. За створених умов слухач був позбавлений права вибору радіостанцій, прив’язувався до одного джерела інформації. Дротове мовлення стало виключно радянським витвором, який згодом був повторений лише в країнах із тоталітарним режимом: фашистській Німеччині, Іспанії та Північній Кореї. Навіть у державах так званої «соціалістичної співдружності» дротове мовлення не знайшло підтримки і не було впроваджене.

З 1930 року радіогазети стають основними в системі радянського радіомовлення, вони адресовані всім основним колам населення («Радянське село», «Комсомолець України», «Червона оборона», «Піонер України» та ін.).

Керував підготовкою усіх цих радіогазет відповідальний редактор Редакції радіогазет і радіожурналів Ф. Солод – один із засновників інформаційного мовлення в Україні. Разом із ним працювали радіожурналісти: І. Прокопенко, С. Наварський, В. Попівський, І. Потирайло, Я. Фогель, С. Венгеров, О. Ліберман, М. Олександров. Їм активно допомагали позаштатні працівники-письменники В. Владко, В. Чечвянський, В. Поліщук, В. Вражливий.

Хоча розвиток радіогазет був до волі бурхливим, у преважній своїй більшості вони із запізненням інформували про події і недостатньо впливали на спрямування загальної політичної культури. Тому партія і держава легко розпрощалися з ними, замінивши на нові жанри, більш пристосовані до специфіки радіомовлення.

Отже, радіогазети тихо й непомітно відійшли в минуле.