Лекція 6. Радіожурналіст і радіослухач: інтерактивність радіомовлення

План

1. Журналістські професії на радіостанції.

2. Формування цільової аудиторії.

3. Збереження цільової аудиторії.

4. Новітні технології радіомовлення.

Мета: розглянути специфіку роботи журналіста на радіо, вимоги до його діяльності в сучасних умовах; звернути увагу на особливості роботи з цільовою аудиторією, вивчити новітні технології раідомовлення.

Ключові слова: велучий, модератор, ді-джей, цільова аудиторія.

1. Журналістські професії на радіостанції. Ведучий програм (модератор і ді-джей)

Одні станції називають ведучими всіх, хто виступає як господар того чи іншого відрізку ефірного часу, навіть якщо це хвилинний прогноз погоди. У такому підході є певний сенс. Оскільки амплуа ведучого – "людина-якір" ("anchor man", "anchor woman"), який прагне в будь-якому типі програм зачепити" аудиторію і "притягнути" її до радіоприймача, хоч це просто традиційні та банальні гороскопи. Головне, щоб ведучим не називали одночасно один і той самий голос, одну й ту ж особу, яка читає новини, ставить в ефір музику, веде розмову зі слухачами, а потім ще й у рекламі з'являється, як те часто траплялося в ефірі перших українських радіостанцій.

Інші станції орієнтуються на форматну специфіку програмування Наприклад, програми формату "All News" представляють презентери новин; програми найрізноманітніших музичних форматів (пізнавальні, розважальні, на замовлення) – ді-джеї; програми формату "Talk" (бесіда в студії із запрошеними гостями – політиками, соціологами, лікарями тощо, організація зворотного зв'язку із аудиторією в студії) – модератор. А ще в контексті форматної специфіки можна говорити про коментатора, оглядача та інтерв'юера, які теж можуть мати в ефірі власну програму й вести її, тобто бути її ведучим. І з цим так само важко не погодитися, оскільки в такий спосіб станція уникає ефірного позначення "ведучий програм", проте демонструє різножанровість власного програмного наповнення і різноплановий спектр авторів програм.

Якщо вдатися до найрізноманіших галузевих теорій, то ведучого програм (як, власне, і саму програму) можна назвати феноменом. Феноменальність ведучого грунтується на взаємозалежності та взаємовідтворенні в тому, хто працює в радіоефірі, основних професійних характеристик диктора, актора і журналіста.

Сама специфіка розмовних і музичних форматів радіостанції теоретично передбачає наявність ведучого інформаційної, інформаційно-аналітичної, інформаційно-публіцистичної, монотематичної, пізнавально-розважальної, дитячої, спортивної, ігрової і музичної програми. На сучасних радіостанціях інформація та аналітика практично більше належить таким журналістським професіям, як презентер новин (випуски новин), оглядач (авторські аналітичні огляди подій, фактів, явищ, наприклад, авторські програми зі спортивної тематики) і коментатор (актуальні коментарі дня або тижня в блокових програмах, наприклад, випуски спортивних новин). А от дитячі програми на сучасному радіо, зокрема в ефірі недержавних радіостанцій, не можуть бути показовими щодо певних стандартів журналістського ведення. Програми для дітей, як вузькоспеціалізовані тематичні передачі, звучать сьогодні здебільшого в жанрі драми, театральної постановки, монологів спеціапістів з дошкільного виховання тощо. І журналістський професіоналізм виявляється в них передовсім на рівні акторської майстерності.

Тому, коли йдеться про ведучого програм на радіостанції, у першу чергу мають на увазі монотематичні. пізнавально-розважальні та ігрові програми, які ще називають розмовними, а ще музичні програми. Тобто, до уваги беруться ті типи програм, які передбачають гостей у студії, інтерактивний зв'язок зі слухачами, демонстрацію музичного матеріалу. А якщо ці програми багатогодинні, то й рекламні вставки, анонсування подальших передач, перерви на новини чи на інші невеликі за хронометражем блокові програми.

Розмовні та музичні програми називають розмовним (ток-шоу) і музичним шоу, а ведучого цих програм відповідно – шоуменом. Однак в радіомовлення термін "шоу", як правило, не вживається, бо не завжди насправді відповідає специфіці жанру. ІІІоу як тип програми характерне швидше для телебачення, оскільки передбачає одночасне спілкування з десятками й сотнями глядачів. Радіо в цьому не має потреби. Присутність ведучого й гостей у студії, слухачі на телефонному зв'язку, які почергово з'являються в студії, фонові та акустичні особливості радіо – цього цілком достатньо, щоб вибудовувати будь-яку драматургію спілкування.

Отже, етимологічно жанр "шоу" ("зовнішність", "вид", "парадність", "пишність", "вистава", "виставка", "видовище", "вітрина", "показ", "демонстрація") і "шоумен" ("спеціаліст із організації публічних видовищ") є природнішим для телебачення. В ефірі радіостанцій такі передачі іменуються як "програма такого-то ведучого чи модератора (якщо програма розмовна), або ді-джея (якщо програма музична)". Тобто відбувається персоніфікація розмовних і музичних програм, пов'язана з іменем конкретної особистості.