1. Фактори організації радіостанції: світовий досвід.

На Різдво 1906 року з експериментальної радіостанції в штаті Масачусетс американським радіоаматором Реджинальдом Фесенденом було передано першу у світі радіопрограму. Дві музичні добірки і вірші – цю передачу чули в радіусі кількасот миль радисти на океанських кораблях. За допомогою "Закону про радіозв'язок на кораблях", який дозволив оснастити радіообладнанням пасажирські судна, радисти на кораблях у територіальних водах Сполучених Штатів стали першими у світі слухачами радіопрограм. Ці програми готували аматори на самотужки змайстрованих радіоприймачах і передавали в ефір, інколи на відстань лише кількох миль [4].

Радіомовлення активно розвивалось на комерційних засадах саме в США. Активний розвиток радіо технологій у 20-30-х роках у Сполучених Штатах сприяли розвитку радіомовлення як засобу масової інформації та засобу отримання прибутку від підприємницької діяльності ( і не лише від реклами на радіохвилях, а й активне впровадження власне радіоприймачів у кожну родину).

Ще одним із напрямків розвитку радіомовлення, зорієнтованого на отримання прибутку, було створення радіомереж. Першою такою мережею О. Гоян вважає безпроводовий телеграф, за допомогою якого компанія "Марконі" на початку XX століття поєднала два універсальні магазини в Нью-Йорку та Філадельфії.

14 квітня 1912 року, коли "Титанік" наштовхнувся на айсберг, Девіда Сарнофа одним із перших отримав сигнал тривоги з лайнера і повідомив про катастрофу пресу й найближчі до нього кораблі. Із загибеллю "Титаніка" епоха аматорського радіо у США була завершена, радіо як хобі не могло довгий час бути поза законом, особливо після того, як сигнал з "Титаніка" не змогли почути кораблі, приймачі яких були настроєні на частоти аматорських радіостанцій. Тому Конгрес США прийняв "Закон про радіо", який розділив робочі частоти й зініціював ліцензування станцій. Настала пора боротьби за ліцензії радіохвиль.

У цей період Девід Сарноф пише: "У пошуках вирішення проблеми радіомовлення нам необхідно визнати, що оскільки це національна проблема, то й відповідь на неї має бути дана швидше в національних, аніж у місцевих межах. Я вважаю, що головні елементи радіомовної служби – розважання, інформація та освіта, з акцентом на першій функції – розважання... Така робота потребуватиме експертів у відповідних галузях і спеціальних знань про смаки публіки і про те, як необхідно пристосовуватися до цих смаків...Зрозуміло також, що ані промислові, ані комунікаційні компанії сьогодні організаційно й технічно не в змозі послідовно й успішно виконувати таку роботу. Якщо перелічені передумови правильні, існують, здається, дві основні проблеми, що потребують вирішення: хто повинен платити за радіо і хто повинен займатися радіо?" [4].

Справді, у сучасного радіомовлення справді важливими є три основних функціональних завдання – інформування, просвітництво й розважання. Ці три функції є основою програмування ефіру організацій, які провадять радіомовлення – радіостанцій, радіокомпаній, радіоредакцій і радіостудій.

Отже, становлення радіостанцій як ділових підприємств розпочалося справді з ділового сервісу – сприяння продажу 10-долларових радіоприймачів з метою збільшення кількості слухачів. І першою, яка запропонувала такий сервіс, була станція "KDKA" у Пітсбурзі. Саме зі старту її мовлення, що припав на 2 листопада 1920 року, веде свій початок світове комерційне радіомовлення. "KDKA" була першою у світі комерційною радіостанцією, яка мала помітний успіх не лише завдяки вдалому продажу радіоприймачів, а й тому, що поєднала інформаційні, аналітичні (станція вийшла в ефір якраз перед президентськими виборами) і розважальні музичні програми. Тоді як у Європі станції з державною монополією пропонували пізнавальні та освітні програми, Сполучені Штати Америки розвивали приватне, комерційне радіо з інформаційно-музичним ефіром. Популярність комерційних станцій полягала ще й у тому, що радіо стало носієм реклами, а реклама стала основою підтримки діяльності комерційних станцій. Наприкінці 1921 року в США вже діяло вісім комерційних станцій, які були абсолютними "клонами" "KDKA", створюючи в такий спосіб конкуренцію на ринку та змагаючись за рекламний час. У період між 1921 і 1922 роками в США торгівля станцій радіоприймачами переросла в справжній бум.

Отже, на "новому" континенті – у Сполучених Штатах Америки – на листопад 1922 року всі 564 проліцензовані станції складали ринок державного й комерційного мовлення, тоді як на "старому" континенті, в Європі, радіостанційне мовлення розвивалося зовсім іншим шляхом.

Комерційне радіомовлення в європейських країнах виникло тільки через 50 років після американського, але тенденційним є те, що поступово, протягом 20-х років, у світі було сформовано систему проводового, а в деяких – і ефірно-частотного мовлення. Це означало, що більшість країн представила в радіоефірі свою першу національну програмну радіопродукцію.

Першу радіостанцію в Канаді було створено в 1920 році в Монреалі. У австралійському Мельбурні мовлення першої станції розпочалося в 1921 році, згодом – у 1923 році – ще одна станція запрацювала в Сіднеї. Нова Зеландія 1921 року відкрила ефір для кількох станцій, створивши в 1927 році Національну радіомовну компанію. Громадяни Данії в 1921 році вперше почули аматорські станції, а в 1925 – ефір Державної мовної системи. Перша радіостанція у Франції розпочала регулярне мовлення з Ейфелевої вежі в 1922 році. Через рік запрацювали станції в Росії, Бельгії, Чехословаччині, Німеччині та в Іспанії. Ще через рік, у 1924 році, відкрили національне радіомовлення Італія, Фінляндія та Україна. Норвезькі, польські, мексиканські та японські станції вийшли в ефір у 1925 році. Індія організувала радіомовлення у 1926 році й т д.

Якщо у 20-х роках у Великобританії працювали місцеві аматорські радіостанції, то державна монополія на мас-медіа після першої світової війни призвела до того, що комерціалізація радіо була надовго призупинена. Мовлення місцевих аматорських радіостанцій потребувало як державного, так і громадського контролю. Тому в 40-х роках місцеве радіомовлення було відновлено, але вже під егідою загальнонаціональної мережі "British Broadcasting Corporation" ("ВВС"), яка у своїй діяльності спиралася на опубліковану керівництвом держави так звану "Білу книгу". У ній ішлося про можливість для "Бі-Бі-Сі" створювати експериментальне місцеве радіо, тобто надавати право окремим місцевим мовникам транслювати спеціальні програми мережі

"Бі-Бі-Сі" – новини, концерти, освітні та розважальні проекти, прогнози погоди тощо. Місцевим станціям, які фінансувалися громадськими, промисловими, торговельними, культурними, релігійними, освітніми організаціями, належало, спираючись на продукцію мережі "Бі-Бі-Сі", висвітлювати місцеву інформацію, приділяти більше уваги локальним проблемам.

1927 рік можна вважати початком створення некомерційного мовлення у світі, а отже, і відкриття перших громадсько-правових радіостанцій. Цього року "British Broadcasting Corporation" з приватної корпорації стає загальнонаціональною громадсько-правовою мережею, а в Сполучених Штатах починають активно створюватися некомерційні станції громадського типу в навчальних закладах, які транслюють класичну музику, лекції для студентів, документальну радіопродукцію.

Європейські країни йшли до створення комерційного радіомовлення аналогічним з Великобританією шляхом. Перша комерційна італійська станція "Radio Santa-Lucia" запрацювала в Неаполі 1971 року. І сталося це завдяки тому, що в 70-х роках було переглянуто законодавство щодо прав кожного громадянина інформувати й бути поінформованим. Монополію державної компанії RAI на загальнонаціональне мовлення було поєднано з правом комерційних станцій мовити на місцевому рівні.

Першою країною Східної Європи, в якій з'явилися комерційні радіостанції, стала Угорщина. Відсутність достатньої кількості частот не дозволило в 1989 році в Угорщині запропонувати ефір більше ніж чотирьом комерційним станціям, хоч багато станцій-претендентів планували тоді вести мовлення і на сусідню Австрію, в якій ще не було частотного мовлення.

На початку 90-х років спочатку в Осло, а згодом і в Москві запрацювала російська комерційна станція "Радіо Роке", а в травні 1993 року станція "Радіо Радіус" у Миколаєві знаменувала початок комерційного мовлення в Україні.

24 листопада 1924 року в Харкові (колишній столиці України) транслювалася перша передача Українського радіо, яка тоді називалася радіогазетою.

Лише в 1970 році перша комерційна станція, колишня піратська, а потім легалізована – "Радіо Лондона" – дебютувала на берегах Темзи, а в 1972 році було офіційно оформлено діяльність комерційного радіо у Великобританії

Отже, світовий досвід розвитку радіомовлення засвідчив, що поштовхом до становлення радіостанції як ділового підприємства став ряд факторів, серед яких визначальними є форма власності, цільова аудиторія та конкурентне середовище. Саме вони вплинули на специфіку створення програмної радіопродукції. Державна монополія та роздержавлення станцій, виникнення комерційного або некомерційного мовлення, вибір програм, які задовольняли б інтереси цільової аудиторії та "перехоплювали" б її в інших станцій – усе це позначалося на технології відбору та підготовки програм до ефіру, тобто на форматизації станцій.

Інформація та музика стали форматованими, тобто радіостанції запропонували таку методику верстки програмної продукції, яка зважала б на соціально-демографічну характеристику аудиторії, сприяла б чіткішому й цілеспрямованішому визначенню потенційних груп слухачів. Саме цей принцип орієнтації на потенційні групи слухачів і сприяв становленню форматів мовлення.

Сучасне світове радіомовлення має варіації понад 20 основних форматів, які визначають слухацький інтерес на будь-якому розвиненому радіоринку. Серед них є музичні й розмовні формати. Кожен з них зароджувався та розвивався в радіоефірі саме тоді, коли для цього були відповідні фінансові й технічні можливості, а також соціальне замовлення потенційної аудиторії.

Так, після успішного старту ряду музичних форматів, що, як правило, використовували комерційні й громадські станції в 60-70-х роках, а також "новинного" формату ("All News"), характерного для державних станцій, на початку 80-х років з'являється формат "Talk" ("Mutual network" – "розмовне радіо"), який відразу ж завойовує популярність серед слухачів. Ця популярність була така велика, що у світі одна за одною починають виникати розмовні радіостанції, а американська радіокорпорація "ABC" створила навіть станцію під назвою "Talk radio" ("Розмовне радіо").

Технічна можливість спілкуватися в ефірі за допомогою телефонного зв'язку дозволила відкрити нову еру форматизації радіостанцій. Формат "Talk" почали використовувати як комерційні, так і громадські станції. Поступово цей формат, що на початку свого становлення розглядався як "додаток до новин", тобто можливість для слухачів більше інформувати й отримувати інформацію, поступово трансформувався в ток-шоу, тобто в розважальний тип програм. Оскільки переважна більшість слухачів сприймає радіо як відпочинок, розвагу, "можливість відволіктися від щоденних проблем" - "розмовні" програми почали активно розвиватися саме в напрямі "добрих порад" (рекомендації психологів, дієтологів, косметологів тощо).

На засадах розмовного радіо згодом виник "мотиваційний формат", тобто найрізноманітніші поради, що оформлялися в інформаційно-музичний кліп, і як найвідоміші "хіти" постійно звучали в ефірі станції, інколи по кілька разів за добу. Першою станцією, котра "запустила" цей формат у 1987 році, стала американська "WWNN".

"Серйозна" інформація політичної, економічної, соціальної тематики теж поступово трансформувалася на станціях у так званий "зооформат", тобто "новин із зоопарку". Кримінальна й скандальна хроніка – це ті новини, які поступово ставали рейтинговими на радіостанціях, і під які було простіше комерційним станціям знайти рекламу.

1987 року в Америці (Лос-Анжелес) з'явилася станція формату "Financial", тобто станція з цілодобовим інформаційним сервісом на теми бізнесу. Цей формат, фінансово затратний для малобюджетних станцій, став програмним для більшості потужних світових радіокорпорацій. Якщо не впродовж доби, то по кілька годин на день вони готували програмну продукцію саме цього формату.

Проте не всі формати, як засвідчила світова історія розвитку радіостанційного мовлення, були чи можуть бути оптимальними для комерційних станцій, тобто не всі формати приносять комерційний успіх. Так, дитяче мовлення певною мірою є проблематичним щодо отримання комерційного прибутку, оскільки діти молодшого шкільного віку, як правило, радіо не слухають, а дивляться телевізор. Хоча технологія форматування радіоефіру й передбачає відповід­ний формат для дітей ("Children's Radio"), однак практика радіомовлення свідчить про часткове використання цього формату лише державними й громадсь­кими станціями. Програми для дітей, безперечно, готуються комерційними станціями, але тільки в контексті "неприбуткового урізноманітнення", наприклад, формату, який поєднує новини й розмовні програми - "Talk/News".

Проблематичною для комерційного мовлення є також радіодрама як радіожанр і тип програм. Великі фінансові витрати на їхню підготовку таких програм не можуть окупитися в комерційному ефірі. Однак державне і громадсько-правове радіо, як засвідчив, наприклад, досвід багатьох європейських країн, реанімували радіодраму й отримали непогану слухацьку аудиторію. Якщо говорити про перспективи цього жанру в комерційному радіоефірі, то найбільші шанси має такий формат, як "All Comedy" (суцільні комедії, так званий гумор по телефону), що поступово "приживається" на комерційних станціях світу. Досить велику аудиторію зібрали скетч-радіостанції'. Так, станція "KMDY" у Чикаго переважно транслювала "живі" концерти майстрів гумору, що дозволило говорити про нові перспективи радіодрами як радіоформату.

Цікаві метаморфози у світовому радіомовленні відбуваються з форматом класичної музики. Це один із перших музичних форматів, який повсякчас використовується на кожному більш-менш розвиненому радіоефірному ринку. З одного боку, комерційні станції неохоче працюють з цим форматом, оскільки він не має великої аудиторії та не дає прибутку. З іншого боку, "класична" станція не потребує великих затрат на ефірний запуск, оскільки, як правило, працює в напівавтоматичному режимі з 5-тихвилинним рекламним блоком на годину (замість звичних 10-12 хвилин) і штатом у чотири-п'ять осіб. Тому "класичні" станції починають розвиватися там, де вже, по-перше, відбулося насичення ринку прибутковими комерційними форматами й, по-друге, зросла освіченість і урізноманітнилися смаки слухачів.

З поступовим розвитком радіостанційного мовлення, формати станцій розподілялися на розмовні та музичні.

Розмовні – на інформаційно-розмовні та на спеціалізовані, а музичні, у свою чергу, – на основні й також спеціалізовані. Диференціація аудиторії та поляризація форматів знаменували собою становлення світового радіоринку, на якому станції діють або як партнери, або як конкуренти.

Становлення радіостанції як ділового підприємства розпочинається з дослідження, формування та збереження цільової аудиторії, що є конче необхідним для діяльності радіоорганізації будь-якої форми власності й формату мовлення. Дослідження аудиторії – це, перш за все, аналіз ситуації на ринку з пошуком власної програмної ніші для "вільної" цільової аудиторії. Активний моніторинг, просування та "розкрутка" станції, дистанційні або стаціонарні методи формування цільової аудиторії – усі ці маркетингові технології допомагають станції точніше позиціонувати на ринку як ділове підприємство й адресніше пропонувати власну програмну продукцію.

Як це зробити найкраще – станціям радять спеціальні фірми, результати маркетингових досліджень яких значно "привабливіші" як для рекламодавців, так і для спонсорів чи інвесторів. Такі фірми активно й результативно працюють там, де є законодавчо врегульований, а не стихійний (чорний) ринок соціологічних досліджень. У США, наприклад, подібними дослідженнями займається фірма "Arbitron", яка не лише на замовлення станцій проводить найрізноманітніші опитування аудиторії, але й фіксує в такий спосіб форматну ситуацію на радіоринках штатів і мегаполісів.

Маркетинговими дослідженнями у Сполучених Штатах займаються також і незалежні місцеві асоціації мовників. Найстарішою такою організацією є Асоціація мовників Південної Каліфорнії (SCBA). Вона була створена у 1937 році й займається переважно продажем рекламного часу на радіо. Основним гаслом цієї асоціації є те, що "перш, ніж продавати рекламний час - слід продати саме радіо як ефективний засіб вкладання грошей".

Фактором, що також вплинув на створення радіостанцій як ділових підприємств, стало народження телебачення Після Другої світової війни, під час якої радіо відіграло провідну роль в інформуванні людства про військові події на фронтах Європи й Азії, період великої депресії багатьох націй завершився помітним розвитком візуальних мас-медіа, зокрема – телебачення. Радіомовлення, відчуваючи конкуренцію з боку нового виду мас-медіа і, віддавши телебаченню драму, "пристосовувалося" до нових умов, поєднавши в ефірі музику та інформацію, розважальну й ділову рекламну спрямованість.

Радіо стало "транспортним" засобом отримання новин, оскільки суцільна післявоєнна автомобілізація дозволяла радіостанціям зайняти ту нішу, де їхні переваги над телекомпаніями були якнайповнішими. Так, на початку 50-х років радіоприймач став стандартним і неодмінним додатком до кожного автомобіля, пропонованого на продаж. Радіо дістало новий шлях розвитку, який вимагав суттєвих змін у програмуванні радіоефіру та в структурі мовлення.

Кількість станцій з кожним роком зростає. На початку XXI століття у Сполучених Штатах Америки в діапазоні AM (середні хвилі) працювало понад п'ять тисяч, в діапазоні FM (піддіапазон ультракоротких хвиль) понад шість тисяч комерційних станцій. Півтори тисячі громадських станцій разом із загальнонаціональними мережами "доукомплектовували" американський радіоринок, який був і залишається показовим щодо кількісного співвідношення комерційних та громадсько-правових станцій на світовому радіоринку.