Модератор

Ведучого розмовних програм називають модератором (з англ. "moderator" – "арбітр", "суддя", "посередник", "знавець", "експерт", "екзаменатор"). Модератор є "психологом" ефіру. Він повинен вміти:

• тримати необхідний емоційний темпоритм і напрям розмови з гостями в студії;

• стежити за ходом дискусії, розподілом часу;

• влучно ставити власні запитання;

• вчасно "вводити в прямий ефір і виводити з нього" слухачів;

• орієнтуватися в специфіці порушених проблем і робити все це природно та ненав'язливо.

Основне в розмовній програмі – це обговорювана тема та цікаві чи відомі гості. Для радіо важливим також є майстерність ведучого добирати ті слова, які поза всім іншим привертатимуть увагу аудиторії. Жарти, реклама, нестандартна презентація теми або гостей у студії – усе це форма, в яку важливо "одягати" зміст.

Спеціалісти з нейролінгвістичного програмування наводять такі складові ефективності публічних виступів:

7% інформації надходить із викладеного тексту;

9% – з інтонації, а також від тембру голосу того, хто говорить;

54% – міміка, жести, пози і рухи.

Отже, інформативність змісту – лише 7%, а інформативність форми – решта 93%.

Вербальна та візуальна подача інформації відіграє суттєву роль у його адресній передачі, тобто має бути так звана римотворча підтримка того тексту, який прагнуть донести до аудиторії. Візуальну інформативність (54 %) можна залишити за телебаченням, хоча з досвіду відомо: те, як одягнений ведучий у радіостудії (надто ведуча), може впливати на його емоційне ставлення до всього, що відбувається під час програми, і зокрема на інтонаційно-тембральне передавання змісту. А жестикуляція, міміка, ситуативна поза ведучого (стоїть, сидить, нахилився до мікрофона, підняв-опустив голову, повернувся до гостя і т. д.), чого слухач, природно, не бачить, на що здебільшого не звертає уваги, теж у кінцевому підсумку може позначатися на емоційному відтворенні тексту.

Музичні радіостанції мають ще один "якір", який приваблює слухачів – це музика. Сама по собі вона не зможе довго тримати аудиторію. Технічні прогони музичного матеріалу без ведучого, як засвідчив досвід, не дозволяють станції сподіватися на успіх. Тому є той, кому на радіостанції справді годиться вести музичні програми – "терапевти ефіру" – ді-джеї.

Ді-джей

На різних станціях коло обов'язків ді-джея (від англ. "disk-jockey" – ведучий дискотеки) або помітно звужується (ненав'язливий коментар між композиціями та рекламою), або розширюється (виступає редактором і навіть автором ефіру). Якщо в першому випадку робота ді-джея нагадує власне прадавню специфіку цієї професії – текстові вставки між піснями на дискотеці типу: "А зараз ви почуєте...", то у другому – ді-джей уже господар музичного ефіру станції.

Ді-джей має:

• професійно знати свою «форматну» музику;

• бути реалізатором музичної та форматної концепції радіостанці, а це – насамперед стиль поведінки в ефірі;

• щоб протягом усього часу роботи утримувати аудиторію на своїй радіохвилі;

• знати механізми ротації музичних композицій;

• пам'ятати тексти хоча б 50% пісень з ефірної бібліотеки радіостанції;

• відчувати форматну специфіку музичних каталогів і категорій;

• вчасно задовольняти музичні замовлення слухачів;

• координувати і представляти в ефірі, якщо це заплановано плей-листом, презентерів новин і ведучих ток-шоу.

Професійний ді-джей – універсал у межах того формату, який представляє. Можна й надалі прогнозувати, що радіостанції добиратимуть співробітників (у тому числі й ді-джеїв) всебічно обдарованих. Ді-джей дедалі більше ставатиме ключовою постаттю на радіостанції, виконуючи кілька видів діяльності, у тому числі й продюсування. Цілком імовірним видається також перспективне зменшення в ефірі часу роботи ді-джеїв у студії, яке буде викликано зосередженням на підвищенні якості програм, створенні конкурентноспроможного радіоефіру.

Настроєвий ефект сприйняття інформації, емоції, змодельований ведучим ефір – це безперечно його ставлення до того, про що він говорить. І в цьому контексті є ряд стандартних правил, яких варто дотримуватися для організації привабливого розмовного та музичного ефіру, кожне з яких має в результаті спрацювати на інтерактивність станції. Першим таким правилом є адресність.

Адресність. Вважається, що ведучому належить говорити в студії так, як це роблять члени спільноти, до якої він звертається. Зрештою, цього вимагає принцип соціалізації радіомовлення, тобто необхідність відчувати свого слуха ча, відображати стиль його життя, прилучати аудиторію в спільний зі станцієи імідж тощо. Однак це не означає, що текст ведучого має бути аналогічний д того, як говорять люди на вулицях, – без відчуття мовної норми, без логіки точності передачі думки, без контролю над дикцією, тембром голосу і темпі ритмом мовлення. Розмовний стиль спілкування в ефірі – це не побутові стиль, це те, що називають "місцевими життєвими інтонаціями", які відтворе засобами радіо. І якщо ведучий буде вміло цими "місцевими життєвими інтонаціями" користуватися, поєднуючи їх із зацікавленням до того, що він говорить – тоді він і буде близький тій спільноті, до якої звертається.

Акустичність. Для ведучого властиве використання певного комплексу лексичних, синтаксичних і фонетичних конструкцій, які характеризують усну мову програми, її акустику. Ця мова, а вона грунтується на поєднанні самого тексту, музики й шумів, дозволяє окреслити камерність тієї обстановки, з якої сприймається програма. Фразеологія та інверсії, монолог і діалог, питальні та окличні речення, паузи й логічні наголоси, стверджувальні й заперечні слова, омоніми та синоніми – усе має працювати на організацію характ «акустичної манери подачі матеріалу й відповідати розмовному чи музичному форматам мовлення.

Іронічність. Іронія властива багатьом слухачам у ставленні до різних подій, проблем, ситуацій. Тому дуже важливо, якщо в цьому є необхідність, бути в ефірі іронічним, аби задавати необхідний тон і створювати настрій для всієї розмови.

Використання іронії в розмовних і музичних програмах має відбуватися на рівні доброзичливого ставлення до своїх колег по студії, до гостей, до того матеріалу, який пропонується аудиторії, зрештою, до самих слухачів. Іронія не повинна переростати в повчання, панібратство, глузування, насмішки, критиканство. Ведучий – не музичний критик і не може дозволити собі негативно відгукуватися про ті композиції, що складають його шоу. Музику "анонсують, а не коментують". Тому є ще одне важливе правило - бути позитивним.

Позитивність. Розважальну чи музичну програму слухають, щоб поліпшити настрій, відпочити. У музичних програмах негативні емоції неприпустимі, оскільки слухач або вимкне станцію, або перемкне на іншу. Не має бути ніяких проблем, про які повідомляється через ефір, – ані у самого ведучого, ані у станції. Слухачеві досить своїх клопотів, тому завдання ведучого, по можливості, зробити їх менш суттєвими, а не "навантажувати" своїми власними. Щодо монотематичних програм, то позитивність слід проявляти щодо вирішення якогось певного питання, оскільки проблема якраз і може стати приводом до появи гостя чи гостей у студії. У такому разі делікатність, чуйність, співпереживання і є тим позитивізмом, який відповідно сприйматиметься аудиторію.

Не можна негативно відгукуватися про своїх конкурентів, колег-ведучих, про інші станції та їхню програмну продукцію (взагалі, конкурентів не слід згадувати в ефірі). Важливо підкреслювати переваги своєї станції, спілкуватися з повагою до гостей у студії та до слухачів в інтерактивному зв'язку, незалежно від власних переконань, ставлення до них і тематики розмови (на гострі політичні, економічні, соціальні теми), анонсувати з найкращими емоціями музичний контекст, випуски новин та інші блокові програми станції. А щоб робити це природно й ненав'язливо, є таке правило, як усмішка.

Усмішка. Близька до іронії, але не тотожна їй. Основне – це примусити слухача посміхнутися. Така собі "усмішка Будди" (куточки губ трішки підняті) дає можливість підтримувати хід програми в хорошому настрої та гуморі. Безперечно. не завжди усмішка доречна, коли йдеться про серйозні, інколи навіть трагічні речі. Проте вона спрацьовує в тих ситуаціях, коли необхідно вести програму на позитивних емоційних піках. Тоді усмішка ведучого завжди даруватиме слухачеві відчуття свята і власної причетності до ефіру, особливо коли йдеться про доброзичливі жарти й розігрування.

Природна усмішка, як правило, – це приємні й добрі емоції, це ознака довіри.

Довіра. Тембральність голосу, емоції, динаміка мовлення, власне, все, що запам'ятовується і "притягує" аудиторію, має "працювати" на довіру до ведучого, до програми і. зрештою, до станції. Довіру кожен із ведучих завойовує по-своєму, враховуючи, звичайно, специфіку тієї цільової аудиторії, з якою він спілкується через ефір.

Точність. Це правило стосується розуміння того, що називається "входженням в ефір і вихід із нього". Кожен ефірний відрізок часу розмовної або музичної програми упродовж доби (ранок, день, вечір, ніч) характеризується певними особливостями роботи ведучого. Кожен формат, кожна програма має свою чітку структуру, її не слід порушувати, навіть заради експерименту. Тому ведучий має бути точним не лише у своїх висловлюваннях, у чіткості викладу, а й у часових реаліях програми.

Наприклад, коли йдеться про музичну програму, то її ведучий (ді-джей), представляючи музичну композицію, не повинен витрачати на це більше 20-25 секунд. І за цей час, окрім назви пісні та його виконавця, можна нагадати ще й період доби, власне ім'я, проанонсувати наступну музичну композицію або повідомити про наближення тієї чи тієї блокової програми.

У роботі ведучого розмовної та музичної програм має значення обов'язкове анонсування перед рекламною вставкою або випуском новин того, про що йтиметься в програмі далі, або уникання таких слів, як "перерва на новини" чи "рекламна пауза". Такі звертання до аудиторії підсвідомо відвертатимуть її від ефіру або змушуватимуть пошукати іншу станцію (ліпше говорити "Послухаємо, що відбувається в світі" або "Після реклами буде ще цікавіше") і т. д.

До точності можна віднести нагадування кожних 10-15 хвилин назви і частоти станції, а також – номерів телефонів студії. Тобто, ведучий майже з кожним своїм виходом в ефір має ідентифікувати вихідні дані станції для тих слухачів, які можуть зацікавитися темою й гостями, або які лише приєдналися до ефіру. Для цього, крім усного нагадування ефірних даних станції, можна раз на дві-три пісні ставити в ефір джингл чи слоган станції.

Кожен вихід в ефір ведучого музичної програми повинен бути оригінальною міні-виставою із зав'язкою, кульмінацією та розв'язкою. Тобто, потрібна одна тема, яку можна "розкрутити" за короткий проміжок часу, і основне, текст не мусить бути відірваним від музичного ряду.

Ведучий не може виходити в ефір посеред пісні чи рекламного блоку; починати й завершувати текстові "бліци" слід в межах інструментального "інтро" композиції (перед або після вокальної частини), не варто підспівувати в тон чи такт джинглам, слоганам, пісням, рекламним роликам тощо. Точність – увічливість королів. Для ведучого як "короля" ефіру – точність – це ознака його авторитетності й компетентності.

Привабливість. Авторитетність визначається науковим соціальним статусом комунікатора. Компетентність оцінюється за глибиною обізнаності в тих питаннях, з якими він виступає. Можливість визначити своє безпосереднє ставлення до такої "сфери інтересів", як спілкування й музика, а також принципове задоволення цих інтересів – один із факторів привабливості радюведучого.

Ведучий розмовних і музичних програм – це "обличчя" станції, її імідж, провідник інтерактивності. Отже, щоб бути привабливим в ефірі, важливо створити так званий атрибутивний звуковий і відеоряд, щоби аудиторія спробувала почути й побачити, відчути й уявити того, хто звертається до них через ефір. Цьому допомагають вокально-вербальні особливості, які дозволяють ідентифікувати характерний стиль ведучого в будь-який момент вмикання радіоприймача. Починаючи з тембру голосу, який має запам'ятовуватися та який викликає довіру, і завершуючи атрибутивними повторами в ефірі певних гасел, правил, кредо, що характеризують стилістично-фонетичний набір мовця – усе має бути привабливим. І перше, що має запам'ятатися відразу ж, – це ім'я ведучого.

Ім'я ведучого, а надто ведучого музичної програми (ді-джея), – це як назва станції. Воно незмінне й мусить бути відповідним його внутрішньому й зовнішньому "формату", тобто тому, що і як він говоритиме.

Крім вокальних (голосових) даних, з ім'ям ведучого аудиторія асоціює манеру викладу інформації, темпоритм мовлення, візуальну атрибутику, тобто його зовнішність (наприклад, для промоції станції під час рекламних промо- акцій або для телевізійної зйомки під час інтерв'ю – більша частина гардеробу ді-джея може бути помічена логотипом станції"). Розкручене та популяризоване ім'я ведучого не змінюється навіть коли він переходить на іншу станцію. Разом з ім'ям ведучий, як правило, переносить у новий ефір "власну візуально-вербальну ауру", а ще – надїї, звички та сподівання своїх шанувальників.