5. Основні тенденції сучасної освіти.

Освіта – суспільно організований процес засвоєння досвіду, виховання і розвитку особистості; оволодіння особистістю певною системою наукових знань, умінь, навичок і пов’язані з ними рівні розвитку інтелектуальної та творчої діяльності, морально-естетичної культури.

На сучасному етапі в освіті існують певні тенденції, які впливають на характер навчального процесу:

1. Орієнтація на цінність особистості людини, її гідність. Ця тенденція передбачає створення такої системи освіти, яка забезпечує виховання почуття власної гідності людини, свободи, загальноосвітньої і професійної компетентності.

2. Усвідомлення кожного рівня освіти як органічної складової системи безперервної освіти. Ця тенденція передбачає реалізацію наступності між освітніми рівнями, загальною середньою, вищою, професійною, післядипломною освітою.

3. Перехід від переважно інформативних до активних методів і форм навчання з використанням елементів проблемності, наукового пошуку, самостійності тих, хто навчається.

4. Комп’ютеризація і технологізація навчання.

5. Перенесення акценту з навчальної діяльності педагога на пізнавальну діяльність учня, організація взаємодії вчителя та учня.

6. Перехід від контролюючих способів організації педагогічного процесу до розвиваючих, активізуючих, що передбачає стимулювання, організацію творчої, самостійної діяльності учнів.

7. Поширення освітніх систем через технічні засоби комунікації (сотовий зв’язок, лазерна техніка).

8. Національна спрямованість навчання і виховання.

9. Ідеологічний плюралізм, розмаїття різних ідеологічних підходів до освіти.

Тема 2. Суть процесу навчання. Його теоретичні і методологічні основи. План

1. Суть процесу навчання. Рушійні сили процесу навчання.

2. Функції процесу навчання.

3. Структура процесу навчання.

4. Структура діяльності вчителя та учнів у процесі навчання.

5. Закономірності процесу навчання.

6. Принципи і правила навчання.

Література:

1. Антонець М. Погляди В.О.Сухомлинського на процес шкільного навчання // Рідна школа. – 2002. - №5 – с.16-19.

2. Касьянова О. Педагогічний аналіз взаємодії вчителя та учня у навчальному процесі // Рідна школа, - 2000.

3. Методичні основи удосконалення організації навчального процесу Х.: Основа – 1989.

4. Сікорський Т.І. Теорія і методика диференційованого навчання. Львів: Сполох, - 2000.

5. Слєпухов М. Як вивчати педагогіку? // Рідна Школа. 2002. - №10 – с.10-13.

6. Чабан Л. Навчальна діяльність учнів: структура, види // Рідна школа, - 2000. - №3.

1. Суть процесу навчання. Рушійні сили процесу навчання.

У перекладі з латинської термін “processus” означає рух уперед. Сутність поняття процесу навчання розглядається як єдність діяльності учителя і учнів, спрямована на досягнення завдань освіти.

Існує певна відмінність між поняттями “процес навчання” та “навчальний процес”.

Процес навчання – це динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) учителя та учнів, у ході якої здійснюється стимулювання і організація активної навчально-пізнавальної діяльності школярів з метою засвоєння системи наукових знань, умінь, навичок, розвитку і всебічної вихованості особистості.

Навчання має двосторонній характер. Дві сторони процесу навчання – викладання і учіння.

Викладання – це упорядкована діяльність педагога, спрямована на реалізацію цілей навчання, забезпечення управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів, їх вихованням і розвитком.

Учіння – цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, співробітництва, партнерства між педагогами і учнями. Взаємодія передбачає безпосередні контакти учителя і учня, співробітництво, партнерство – контакти, дія яких може поширюватись у часі та просторі. Наприклад, виконання учнями домашніх завдань, проведення самостійних спостережень, досліджень. Необхідно, щоб ці контакти сприяли стимулюванню, активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, її організації.

Рушійна сила процесу навчання – основне протиріччя між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання, які диктуються соціально-економічним процесом і становищем освіти в даний період.

У процесі навчання виділяють ще ряд протиріч:

• між попереднім рівнем знань учнів і новими знаннями;

• між знаннями та вміннями їх застосовувати у своїй практичній діяльності;

• між рівнем ставлення учнів до учіння, що вимагається і тим, що вже досягнутий;

• між складними пізнавальними завданнями і наявними недостатніми засобами для їх вирішення;

• між фронтальним викладенням матеріалу та індивідуальним характером його засвоєння;

• між розумінням матеріалу вчителем та учнями.

Мистецтво вчителя полягає у з’ясуванні і використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів.